Мореас Фрост
ТАЄМНИЦЯ БУХТИ КОЧІН
От же по-хорошому навіть у мізках не бажає
укладатися, що подібне може насправді мати
місце! Наскільки ж все тісно взаємопов'язане
в екобалансі природи, знаходиться в повній і
безумовній взаємозалежності! Можна лише
дивуватися силі найголовнішого тваринного
інстинкту! Вражає неабияк! Ось він - у своїй
повній красі - одвічний харчовий ланцюжок
світового океану! Неповторно рельєфно він
проглядається саме тут, у цій дивовижній та
унікальній бухті під назвою Кочін
Частина 2. Час Диву Дивуватися!
... Біля борту особливо завзяті з екіпажу вже встигли влаштувати водні процедури, ясна річ, вільні від вахт і робіт (але ось же свинство, ніхто заздалегідь навіть не «свиснув»!). А якщо відверто і конкретно, то не тільки ті, хто був не при справах, натурально пробували воду за бортом, а практично всі, хто хотів, могли зануритися. Зрозуміло, подібні вольності на судні трапляються з дозволу капітана.
Виявляється, тільки-но закінчилася постановка на якір, як боцман - головний іхтіандр - любитель водних справ - з компанією матросів поспішили налагодити парадний трап*, і тільки-но портові власті залишили судно, приспустили його до самої поверхні води й пострибали у воду, відкривши купальний сезон. Оскільки погода лише радувала тропічним обволікаючим теплом, а водичка зазивала своєю смарагдовою чистотою, то компанія водоплавців приростала щохвилини. Загалом, до води потягнуло всіх, кому не лінь. Тим паче що почалася обідня перерва. Навіть дехто з жіночого персоналу наважилися тілеса свої помочити…
Пообідавши і, як зазвичай, піднявшись на верхотуру, я тинявся в штурманській рубці, точачи ляси з вахтовим другим помічником Валентином. І тут, ненароком визирнувши з лівого крила містка, з подивом побачив унизу під бортом судна солідну компанію тих, хто купається. Що казати, така екзотика мене підбадьорила і привабила. Ще б пак! Поплавати у водах теплого і блаженного Індійського океану! Є різниця - не з берега або нехай навіть шляхетного пляжу, а просто посеред бухти, на самій перламутровій гладі натури океану! Це тобі не в якомусь нікчемному судновому басейні три на чотири метри бовтатися!..
Востаннє, спало на думку, точно так само я купався в Середземному морі. І не так вже й давно це було, трохи більше ніж півроку тому, будучи курсантом на практиці , повертаючись якраз із Куби до Союзу. До речі, тоді я неабияк запізнювався до занять за програмою п'ятого курсу, які вже давно йшли. Це було наприкінці вересня минулого року. Тоді наш пароплав просто зупинився посеред Середземки, не доходячи до Греції, щоб синхронізувати день нашого очікуваного підходу до Одеси з невеликим перебором виданих нам добових в інвалюті, коли ми робили візит на отоварювання до славного Лас-Пальмаса на Канарських островах.
- О, Валику, краса якась, піду-но і я побалуюся водними процедурами... А що, погода шикарна, водичка, не сумніваюся, теплувата і, дивись, блакить яка найчистіша! Так і вабить... Пірнати з висоти хочу, шалену юність свою шкільну пригадати, як із мосту колись пірнав у своєму рідному Генічеську...
- Давай-давай, іди-іди, може, якась злюща каракатиця схопить тебе за заднє місце. Що глибше занирнеш, то більше шансів... - не забарився підколоти підступний «ревізор»*, розуміючи, що залишається на самоті.
Ясна річ, нудно йому одному на мосту. Але хіба мене втримаєш?..
Але ось був він десь і якоюсь мірою правий з приводу різного роду несподіванок, що можуть підстерегти кого завгодно в непередбачуваних водах екзотичних південних морів. Багато чого підступного там мешкає...
- Ну, спасибі тобі, втішив, умієш «приємний» настрій забезпечити. Типун тобі на язик!
З тим і залишив місток, спустившись у каюту, щоб одягнутися в плавки.
... Занурившись і трохи поплававши, охоту збив, ну і до того ж, зрозуміло, освіжився. Тому потягнувся попірнати зі спардека*, що якраз поруч із трапом. Коли видерся на парапет фальшборта* спардечної палуби і з висоти подивився вниз, на воду, то, чесно кажучи, стало трохи не по собі. Все ж таки зависоко з незвички. Пароплав хоч і не в баласті, але все одно борт дещо піднятий. Ніяк не менше восьми метрів до поверхні води. Звичайно, колись, була справа, і з більшої висоти пірнав гідно. Ось тільки коли це було, скільки рочків минуло відтоді?.. Проте от зараз «заочкував» трохи. Однак якось соромно перед хлопцями стало, коли почали підколювати мене, вже стоячого на парапеті й усередині себе тремтячого від хвилювання і страху першого стрибка. З незвички холодок де треба заколобродив у тілі... Тут уже довелося вмикати вольовий імпульс, і, пересилюючи свої страхи, стрибнув-таки «ластівкою». Але при входженні тіла у воду ледве повністю не вислизнув із плавок - встиг спіймати їх у районі щиколоток - для стрибків із висоти виявилася слабо затягнутою зав'язка на них. От би конфуз стався, якби на глибині вони зовсім зіскочили з мене і не зловив би їх!.. Якраз косяк наших жінок збігся, теж закортіло їм скупатися. Ех, В'ячеславе Павловичу, щось ти вже зовсім ганебно дискваліфікувався!.. Навіть плавки для процедури пірнання не зумів підготувати, як слід.
Парадний трап був приспущений прямо у воду, тож вилазити на нього і підніматися на борт було дуже зручно. Ще разок стрибнув «ластівкою», вже впевненіше себе відчувши. Однак цей спосіб пірнання досить нудний. Тому для розгойдування пірнув «бомбочкою» - початок стрибка - «солдатиком», а захід у воду - відверто заднім місцем, при цьому згрупувавшись, підібгавши коліна до тіла, обхопивши їх руками в замок. Після чого перейшов на стрибки найбільш своєрідним способом - так званим «заливанням». Ось так пірнати куди цікавіше. Навіть в азарт увійшов, стрибаючи. Спочатку летиш «ластівкою», але перед входом у воду знову ж таки коліна підтискаються до грудей руками, а спина із заходом у воду злегка відкидається назад і дає різкий вихлоп високого, чітко спрямованого догори стовпа води. Причому здіймається цей стовп практично до висоти, з якої стрибаєш. І коли виринаєш на поверхню, то піднята тобою маса води якраз обрушується на тебе зверху солідним водоспадом, ґрунтовно заливаючи. Клас! Відчуваю, непогано виходило, а з боку так і взагалі такі стрибки мають доволі азартний і естетичний вигляд. Захват дикий! Я б, чесно кажучи, ці своєрідні стрибки вніс в олімпійську програму, оцінюючи їх за висотою і красою підйому водяних бризок.
Спробував забратися вище - на шлюпкову палубу. Підійшов до леєрної огорожі, глянув униз - і стало страшно, висота значно більша за десять метрів! Аж похолоділо внизу живота. Стрибнути наважився, але тільки «солдатиком». До-овго летів…
Можливо, я і далі б продовжив відточувати призабуту техніку водних стрибків зі спардека (увійшов у раж), але тут, злякавши купальщиків, зовнішньою трансляцією пролунав суворий заклик із капітанського містка.
- Палубній команді прийняти агентський катер по лівому борту!
Це, зрозуміло, по нашому, «купальному» борту. На рандеву з капітаном, ну і, зрозуміло, з вантажним помічником поспішала «своя» людина - портовий агент від тутешніх вантажоодержувачів, він же і від відправників майбутнього вантажу. І всі купальники мимоволі потягнулися з води. На цьому купання природним чином завершилося. Але й те діло - трохи приємно освіжилися... Та й урізноманітнення якесь привнесли в перебіг досить регламентованого суднового життя. Скупчилися на палубі спардека, поблизу трапа, обсихаючи на протязі, покурюючи...
... Трапом на борт бадьоро впурхнув моложавий, років тридцяти, індус, цілком по-сучасному вбраний у блакитні джинси і вільного крою білосніжну сорочку з марльовки на випуск, хлопець приємної артистичної зовнішності. Привітавшись із нами шикарною російською, а далі, майже без акценту (сто відсотків проходив навчання у нас на батьківщині), порадів за нас, приймаючих морські ванни, але й одночасно застеріг.
- Купаєтеся?.. Ну й молодці, і правильно робите. Спекотно сьогодні. Утім, у нас тут завжди спекотно. Завтра вже не вийде покупатися, вранці до причалу підете. Вдень тут цілком безпечно, купатися можна, тільки не здумайте лізти у воду у вечірній час, із заходом сонця... Загрожує!..
- Цікаво, і що ж тут увечері не так? - хтось із хлопців вирішив уточнити.
- Та самі скоро побачите... Не хочу вас засмучувати або лякати, але живності різної буде повно.
- А за косою, що поруч із портом, за бухтою, купатися можна? - запитав третій помічник Сергій, показуючи рукою на смужку піщаного берега, що простягалася в недалекій видимості від нас - там явно шикарний пляж проглядався...
- Так, там місце гарне, відкрите, океанський накат хвиль частенько грає... До певного часу ми теж вважали, що можна... Але з місяць тому на тому пляжі хлопця з англійського пароплава, що стояв у порту, акула покусала прямо у смузі прибою. Покупатися закортіло. Чесно кажучи, я б не наважився випробовувати долю...
«Оце тобі діла-а!.. Ай-яй-яй! Пристрасті-то які! «Не знаючи броду, не лізь у воду!» - вірна приказка. І смикнув же мене чортяка спокуситися на тутешнє купання!.. Не дай боже, і справді гидота якась мерзотна піднялася б із глибини - і того... кирдик!.. Треба б якось акуратніше іншим разом у воду лізти, вдумливо, з оглядкою... Не дарма ж кажуть: «береженого і бог береже»! І на що саме цей агент натякав, говорячи про вечір? А ось увечері й подивимося... Не довго чекати залишилося...» - запізно оцінив я народні повір’я на тлі ненароком отриманої від агента інформації.
Природно, після плідної бесіди з портовим агентом у всіх якось різко зникло бажання знову залазити у воду. Навіщо долю спокушати зайвими пустощами?..
Те, що на нас чекало після заходу сонця, шокувало всіх, хто відвідував цей порт уперше! Але в екіпажі дехто вже колись був тут. Вже вони-то прекрасно знали, ЩО треба робити цього вечора... А саме рибалити! Але що риболовля виявиться настільки лихою й екстремальною, а обстановка в бухті нереально фантастичною, я, навіть пристойно напружуючи уяву, не зумів би настільки яскраво нафантазувати. Але все ж буде краще, якщо про все по порядку.
Ще сидячи за вечерею між хлопцями завелася розмова про риболовлю - найблагороднішу справу дозвілля під час стоянки на якорі в тепличних умовах. І коли ми з моїм однокашником Миколою після вечері спустилися на корму курнути і прогулятися, рибна ловля перебувала вже в стадії розпалу. І ми із задоволенням настроїлися на споглядання незрівнянного, пікантного видовища, звісившись головами за борт, щоразу дивуючись черговому трофею, що з'являвся з-під води. Ловців було чимало. Дехто через азарт навіть вечерю пропустив, віддавши перевагу полюванню на рибу. Відірватися від процесу не міг. А ловили на найелементарнішу донну вудку - на дуже товсту волосінь, увінчану великою гайкою і одним або парою масивних гачків на кінці. Примітивно, безспірно, зате надійно. Гачки частенько доводилося підвішувати нові замість обірваних - мабуть, шастали екземпляри з розряду дико зубастих - елементарно перекушували товсті повідці з волосіні. Однак рибалки, які вже бували тут, використовували гітарні струни. По-іншому довго тут не порибалиш. Але бувало, що і металевий повідець не витримував - риба примудрялася і його перекусити. Очманіти, що ж то за щелепи такі?!....
Наживкою слугувала сама риба, порізана на дрібні шматочки - морська риба не вирізняється гуманізмом до своїх побратимів, вона - всеїдна. А тутешня - до того ж виявляла себе потворно голодною, наживку хапала, як божевільна. Причому гайка не встигала опускатися в напрямку дна навіть до чверті глибини. Що найбільше вражало - так це асортимент виловлюваної риби - рідко коли особини повторювалися: найрізноманітніших видів і розмірів, і плоска, і довга, і товста, і округла, зубаста, і не дуже, а завбільшки від долоньки і до довжини руки і навіть більше. Та й розкид за колірною гамою вражав... Ніколи такого рибного розмаїття в одному місці не бачив. І так її багато! Уже пристойна ділянка палуби була просто завалена здобиччю. Ох, чую, міцненько під-затаримо морозилку суднову, надовго рибних запасів вистачить! Обурюючись, не в міру жива риба в безсилій люті билася по металу палуби, відбиваючи собі боки, часом високо підстрибуючи. Траплялися дуже сильні рибини. Хоч на що кормова палуба пароплава широка, але деяким екземплярам вдавалося поступово доскакати до бортових шпигатів і звалюватися назад в океан. Однак усі були зачаровані ловом або просто невідривно витріщалися за борт на сам процес, і ніхто особливо не звертав уваги на можливі втрати позаду себе.
- Як це невдало фігово, Моріку, що в нас із тобою повний голяк із рибальськими снастями! Це зовсім нікуди не годиться. Треба буде в наступний свій візит до Союзу неодмінно запланувати похід до рибного магазину і затаритися всіляким різним рибальським барахлом... Відчуваєш, які варіації трапляються часом?!... А ми зовсім без «зброї»!.. - засмучено поскаржився мій соратник Колян в безнадійному мисливському азарті.
- Це вірно, хоч захудаленьку якусь удчонку отримати зовсім не завадило б... Навряд чи хто в таких справах добровільно погодиться своєю снастю поділитися... - тямущо підтримав я друга.
Але нам пощастило. Або бог почув наші молитви. Матрос Ігор, який рибалив поруч із нами, несподівано вручив нам свою вудку, подарувавши і нам шанс відзначитися в шаленій охоті.
- У мене вахта попереду маячить, а ще треба встигнути повечеряти, не на г
олодний же шлунок стирчати до півночі на «мосту»...
І ми з превеликою радістю і задоволенням підключилися до знатного процесу, по черзі занадившись тягати рибину за рибиною. Чого тільки не попадалося на гачок!.. Мені навіть ненароком підчепилася якась мерзенна зубаста зміюка, розміром приблизно в довжину руки. Микола кинувся до неї, щоб витягнути з пащі гачок, але де там - судячи з усього, конкретно його заковтнула, зараза!
- Не чіпай її, Каличу! Поди знай, а раптом вона з плеяди отруйних!... Вже дуже лякає її забарвлення - неприродно строкате, квітчасте... Ще вивернеться і вкусить не приведи господи... Бач, як звивається, зараза... - застеріг я свого компаньйона. - Зрозуміло, що екземпляр цей - не з їстівних. Боюся, доведеться її приглушити, щоб не надумала смикатися... Гачок явно сидить глибоко в шлунку. Просто так не дістати...
Звісно, за інших обставин ми викинули б її за борт, у рідну стихію... Хоч і бридка, але нехай би собі жила... Але виходу не було, довелося її добряче смикати кілька разів об палубу, а потім ще й морду їй разом із черевом розшматувати ножем, щоб гачок вивільнити. Ну, дурна башка, навіщо на рожен лізла і заковтувала так?!....
Ні, ну це просто з розряду фантастики! І важко передати пережиті відчуття. Коли кидаєш наживлену волосінь за борт, спостерігаючи, як вона під вагою вантажу починає спускатися вниз, ковзаючи в твоїх руках, і ще навіть не встигла зовсім сховатися з поля зору, як одразу ж міцненький ривок по руках - це риба вже схопила наживку, і не просто схопила, а конкретно заковтнула гачок. Навіть підсікати її потреби немає, а треба лише поспіхом тягнути волосінь назад, що теж не так просто. Тутешня риба страшенно сильна, упирається у воді всіма своїми «лопостями» будь здоров!.. А на руки наші дивитися вже страшно - скільки тієї риболовлі, а пальці суцільно посічені волосінню. Ще б пак! Риба-то часом попадається на гачок зовсім не квола за вагою, так і тягне вниз та в сторони... Намучишся, витягаючи назовні. Але поки тягнеш, азарт ще більше в тобі підігрівається, оскільки гадаєш, а що ж цього разу з'явиться з-під води... І що там ті руки?!... Часу зовсім не помічаєш!..
Так-так, усі настільки захопилися, що не помітили, як, реально, стало темно.
У тропіках є така характерна особливість - настільки звичного поняття сутінків, що мають місце в середніх широтах нашої місцевості, тут не буває - з останнім променем сонця, що заходить за обрій, темрява настає практично миттєво.
Електромеханік з електриком кинулися за спеціальною «люстрою» - підсвічування організувати. «Люстра» - це спеціальний потужний ліхтар-світильник із широким спрямованим абажуром. Його, увімкнувши, приспустили під кормою майже впритул до поверхні, охопивши потоком світла товщу води досить пристойним радіусом.
Ось тут-то з появою освітлення обстановка на кормі докорінно змінилася. Тепер ми на власні очі і контрастніше змогли побачити і відчути сувору реальність дикого хижого підводного світу в усій його страшній красі - перед нашими очима в яскравому світлі підводний світ нещадно і без докорів сумління бенкетував один одним! І ненажерливості його мешканців межі не було. Картина не для людей зі слабкими нервами! Видовище виглядало настільки неймовірним і захоплюючим за своїм сюжетом, що ми, задивившись, по суті, на деякий час припинили риболовлю, заворожено споглядаючи численні драми, що розгорталися в риб'ячому царстві. Вони були того варті! Вони приковували своїм відверто жадібним і неминучим фаталізмом.
А в усьому винен одвічний морський закон харчового ланцюжка. В ареалі світла люстри сконцентрувався планктон, він привернув до лампи полчища кальмарів. Їхня поява викликала буквально нервовий ажіотаж серед риб-хижаків. Вони, незрозуміло звідки з'являючись, тупо врізалися в стадо кальмарів, вихоплюючи тушки, знову зникали. Але й вони, якщо не були моторними, ризикували потрапити в смертельні неприємності. З глибини під кормою на кривавій арені несли свою смертельну варту страшні особини. Ми на власні очі ні-ні та фіксували на світлі в товщі води їхні похмурі метрові й більше силуети. Часом ці тіні швидкісними торпедами буквально блискавично вистрілювали з глибини... Тоді горе тим, хто зазівався... Після їхніх шквальних атак і дій смертельними щелепами шматки риб'ячого м'яса клаптями пурхали в товщі води. Ніщо інше - сущі канальї!!!
- Олеже Івановичу, - мій друг звернувся до електромеханіка, нашого сусіда по рибалці; той, ми вже встигли помітити, володів практикою рибного полювання в тутешніх місцях, мабуть, не вперше тут, все в нього було солідно схоплено, розумівся на ділі... - А що за люті монстри, які ходять зграями там, глибоко внизу, і трощать усіх підряд?!
- А-а, ці... барракудами звуться - дуже серйозні хижаки тутешніх вод. По-іншому їх називають морськими щуками. Але річковим щукам ой, як далеко до цих хлопців!.. Страшніших за них немає! Порівняно з ними навіть акули - благородні створіння. Бродять і полюють вони зграями, як піраньї. Цим і небезпечні. Нападають дуже стрімко. Зуби - що бритва. Загризти можуть, кого хочеш. Якщо голодні, то розміри жертви їх не лякають. Шматують усіх підряд без розбору.
Мама мия! Воістину просвітилися!..
Перший же наш закид на світлі, а це була моя черга, виявився для нас сумним - ми залишилися без знаряддя лову - товстезна волосінь миттю виявилася зрадницьки перекушеною. І алгоритм нашої біди - все той самий - уже знайомий механізм горезвісного харчового ланцюжка в дії. І блюзнірство це сталося просто в нас на очах!
А всього-то після закидання вудки, тільки-но та зникла з очей, як одразу, як зазвичай, на наживку відразу присіла невелика рибка. І щойно я її поспіхом почав витягати, скільки там було тієї глибини - всього нічого, вудку внизу труснуло настільки чутливо, я б сказав, жахливо, що навіть волосінь не вийшло утримати в руках. Це, мабуть, на мою спійману рибку, як на «живця», спокусилася інша, дуже не дрібна, але хижа рибина. Вона настільки була сильна і настільки невтомно й міцно упиралася у воді, не бажаючи залишати рідну стихію, що, бачачи, як погано я справляюся, до моїх зусиль долучився і Микола.
- Славку, треба спритніше витягати, поки ті здоровенні «крокодили» не зазіхнули на неї, не обгризли!
І ось рибина вже з'явилася, майже на поверхні - так, дуже навіть солідного розміру, звивається у світлі лампи у своєму останньому водному танці... Ось... ще один рух - і почнемо піднімати на борт. Бач, як гарцює, красуня!
Так, реально, вийшов останній танець!.. Ми таки не встигли... З похмурих надр безодні дві солідні тіні парою, одна за одною, блискавкою метнулися до лампи. Перша - жартома, відчекрижила піврибини, друга - слідом зімкнула щелепи на залишках разом із гачком, гайкою і шматком волосіні, і так само миттю одна за одною зникли під днищем судна.
Німа сцена... Ні фіга собі, порибалили одні!..
Нам доброзичливо поспівчував електромеханік Олег.
- Гачок можу вам дати, у мене є запас. А за вантажем доведеться зганяти в машинне відділення, у господарстві токаря велику гайку пошукати. Але я б порадив як повідець для гачка використовувати сталеву гітарну струну. Але, на жаль, запасної у мене немає. А інакше капець, риболовлі не буде. Ви ж бачите, що коїться... Тут і струни часом не витримують.
- Так, давай-но, Колян, біжи за струною! Інакше справи не буде... Ти ж тиждень тому, мені пам'ятається, струни на своїй гітарі міняв...
- О, бля, а я-то, бовдур, старі струни взяв та й по-викидав. Хто ж знав, що згодитися можуть для доброї справи? Це що ж, мені тепер гітару свою залишити без струн?!... Ні, друже, не готовий я до такого подвигу...
- Гаразд, Колян, не журися, значить, не судилося нам більше рибалити, бажання збили - і то добре! Треба буде волосінь від вудки Ігорю на місток закинути. А рибу... всю її, заразу, фіг коли переловиш. Сам знаєш, цьому процесу кінця-краю не буває.
У цей момент тишу ночі потужним і дзвінким оглушливим хлопком по воді порушило щось дуже велике, причому зовсім поруч. У загальній темряві, а поверхня моря висвітлювалася лише вузьким серпиком молодого місяця, зовсім близько промайнуло щось світле - і черговий сплеск, і звучний ляпас по воді.
- Не зрозумів, це зараз що відбувається?
- Скати манти бавляться, з води стрибки влаштовують, літають… - знову на допомогу прийшов бувалий електромеханік. - Це вони люблять! До речі, он, дивіться, якраз зовсім поруч, у зоні світла корми, ще одна тварюка розгін бере, зараз стрибне!
І точно - ми його добре роздивилися - солідний красень, плоский як коржик, з строкатою спиною і білим підчерев'ям, з довгим тонким хвостом у наступний момент уже летів, вистрибнувши метрів на п'ять заввишки, а потім із характерним гучним ляпасом, обрушившись усією своєю масою на воду, різко пішов у глибину.
- Ось це звірюга, Морік, вагою напевно з тонну буде!.. І високо ж як злітають!.. Охренеть! Орли! Погнали-но нагору, на місток, до Валерки, третього помохи, адже він зараз вахтує. У нього там під рукою прожектор є... на крилі містка. Понишпоримо ним акваторією, у пристойному світлі поспостерігаємо за цими могутніми тварюками з висоти.
- До речі, і на пеленгаторній палубі я теж бачив прожектор, навіть, напевно, потужніший, ніж на крилі. Краще його спробувати задіяти. Це і вище, і огляд звідти набагато зручніший і ширший, з усіх боків.
... Коли ми разом зі штурманом, увімкнувши прожектор, навели його промінь на воду і почали обмацувати прилеглу акваторію, переміщаючи стовбур світла по окрузі, то просто обімліли від незвичайності картини. Такого нам у своєму житті ще не доводилося на власні очі спостерігати!.. Схоже, вся бухта просто кишіла гігантською живністю. То тут, то там навколо пароплава в повітря злітали десятки велетенських мант, з дзвінкими ляпасами падаючи у воду, а поряд із ними, немов похідні вартові, рівними рядами дефілювали збіговиська дво-триметрових акул.
- Мамо люба, ти дивись, що тут коїться-то! Ось тільки акул і не вистачало для завершальної зловісної картини в цьому вселенському хороводі! Як же без них?! Але скільки їх тут?!... Тисячі! І як вони гарно пруть, чітко вишикувавшись, немов на параді! - здивуванню Миколи не було меж.
Та й мені було важко стримувати емоції.
Акули, і справді, далеко не безладно носилися акваторією бухти, а ніби за чиїмось велінням, баражували суворими щільними шеренгами по п'ять-шість особин у різних напрямках і в кілька ярусів, ніби прочісували певні зони, і рухалися досить бадьоро. Ті, що дефілювали в поверхневому шарі, йшли зі спинними плавниками, що стирчали над водою. Це виглядало загрозливо і вражало. До того ж у променях прожектора очі їхні диявольськи горіли червоним вугіллям. Звичайно, злегка моторошна, але зачаровує своєю надзвичайною красою і гармонією картина, що хвацько розбурхує нервову систему.
А цілісна картина така. Рядами і колонами прочісують води страшні акули, поміж них пурхаючи, наче на крилах, здіймаються вгору на манер повітряного ескорту лякаюче гігантські манти, а внизу, ближче до дна, звершуючи свої криваві жнива, це ми вже раніше в повній мірі оцінили, орудують підступні барракуди. А проміж них снують, відчайдушно намагаючись вижити, міріади різноманітних морських мешканців. І ці атракціони смерті - кожну божу ніч, вони нескінченні в часі!
І справді, побачене нами у фінальній, закінченій сцені видовище явно скидалося на парад, смертельний парад панівної в океані морської фауни. Але ми вже на власні очі пізнали справжню ціну цього жорстокого цинічного і безкомпромісного шоу - це життя за його одвічним Законом природного добору, а якщо говорити простіше, то виживають найсильніші, а якщо ти слабкий, то, значить, щоб вижити, маєш бути або спритним і вивертким, або хитрим.
Але ось що найприкметніше, головна дійова особа цього свята смерті - Його Величність ПЛАНКТОН. Саме він править тут балом! Не прийди він у бухту - залишилася б вона, по суті, мертвою і пустельною.
Ось і вся таємниця... На світанку життєдайний планктон залишає зловісну арену битви, розчиняючись в океанічних просторах, за ним тікає й ховається дрібна риба разом із примітними скатами, пристрасними любителями планктону, а слідом розбігаються й одіозні хижаки, що за ніч наситилися.
І знову тиша та благодать панують на просторах цієї дивної і дивовижної бухти під назвою Кочін. Бухта - чиста! Ось і виявляється, будь ласка, купайся на здоров'я! Ось тільки пам'ятай... виключно ДО... заходу сонця!
-----------------
*парадний трап - обладнані металеві сходи зі сходинками, облаштовані
поручнями; зазвичай приспускається до причалу на час стоянки
судна або подається до плавзасобу, що підійшов до борту, якщо
судно на рейді.
*ревізор - на морському жаргоні вантажний помічник на морському судні,
який складає вантажний план розміщення вантажів і відповідає за
навантаження судна, він же другий помічник капітана.
*спардек - зовнішня палуба на житловій надбудові судна, розташована вище
за головну, вантажну палубу; зазвичай на ній розташовуються
вхідні двері в житлову надбудову; до цієї ж палуби прилаштовується
парадний трап.
*фальшборт - будь-яка зовнішня бортова огорожа зі суцільного металу,
розташована вище рівня головної палуби.
*корма - задня, швартовна частина судна.
К І Н Е Ц Ь