Мореас Фрост

                                                   ВИПАДОК НА ПЛЯЖІ

    Помічено, що найчастіше неусвідомлені згубні

рухи в людей виникають, як правило, або через

їхню недоумкуватість - елементарне незнання чи

людську дурість, або від переоцінки власних сил,

або під впливом надмірної дози алкоголю. Але

часто трапляється таке, що в одній людині всі ці

три негативні фактори проявляються одночасно.

Тоді чекай біди. Тут йтиметься про небезпечне і

підступне явище - розривну течію або відбійний

тягун, що іноді можуть відбуватися на морських

пляжних акваторіях поблизу лінії прибою

                                Частина 2. «Не Відаючи Броду, не лізь...»

       ... Нас, «героїв»-першопрохідців, набралося аж дев'ять осіб на чолі зі старпомом, як старшим за заходом. Крім нього і мене, зі штурманів - ще Єгор і плюс два механіка, інші четверо - з команди.

       День видався спекотним уже з раннього ранку. Тому, проходячи повз пакгауз*, що стояв перед нашим причалом, біля входу в який кучкувалися докери у свій перший страйковий день (а вони, як це в них зазвичай заведено, страйкують на своєму робочому місці, тобто біля нашого причалу), ми мимоволі біля них зупинилися. Тут якраз стояли кілька платних «автоматів», заряджених різними напоями. Наші наміри були прозорими, читалися неозброєним поглядом - у неблизьку пішу дорогу прикупити по баночці прохолодного пивка.

       Однак скористатися благами цивілізації, чи то пак платним сервісом, ми не встигли. А «виною» всьому - наші страйкуючі докери. Чесно кажучи, вони нас міцно здивували. Дізнавшись, куди ми прямуємо і що по ходу шукаємо винну крамницю, вони без жодних церемоній, категорично відвадили нас від «дурної» затії. Без зайвих слів послужливо завели до себе в пакгауз і, радо відчинивши розсувні двері величезної, на всю торцеву стіну, холодильної шафи, люб'язно запропонували скористатися чим бог їм послав, викликавши в нас натуральний шок від кількості та асортименту всіляких напоїв - у нас просто очі розбіглися від побаченого достатку. Тут було все, що душа може забажати в плані пиття, ну, хіба що за винятком високоградусних напоїв: від звичайної нейтральної та газованої води, а також «пепсі» і «кока-коли» і натуральних соків до різних сортів пива і, що здивувало, сухого і напівсухого вина, і білого, і червоного, у спеціальних картонних упаковках ємністю в галон (приблизно 4 літри).

     Треба сказати, завдяки несподіваній, але такій приємній гостинності, докери нас пристойно під-затарили! Тепер і візит до магазину виявився абсолютно зайвим. Крім баночного пива і «коли», нас наділили кількома упаковками вина. У такому приємному перевантаженні ми і висунулися в напрямку пляжного комплексу.

       - Хлопці, тут наша постійна резиденція, і коли ми тут, на місці, то забудьте ви про ці тричі неладні «автомати»! Вони ж вас вкрай розорять. Ви тільки погляньте на ціни! Вважайте, що вони стоять тут для блиску. Не скромничайте, заходьте к нам в будь-який час і користуйтеся, чим хочете і скільки хочете, навіть не питаючи! Усе, що ви тут бачите, оплачено нашою рідною профспілкою! -підвели риску великодушні докери наостанок.

      До речі, в тому ж пакгаузі стояли більярдний і тенісний столи. Ось де реальна турбота про людей праці! Та за таку профспілку будеш ратувати руками і ногами, а за таку роботу триматися зубами!

       ... До знаменитого комплексу вийшли чітко і швидко, без втрати темпу, анітрохи не заплутавши, хоча місцевість - зовсім незнайома. Власне, а як можна загубитися або серйозно заблукати, коли в нашій команді - два головних суднових штурмани?!...

       Так, безумовно, центрова споруда, звісно, завидна, грандіозна, дуже нас вразила - шикарний 50-метровий басейн олімпійського типу на вісім повноцінних доріжок, а поруч, невід'ємно від дорослого басейну, овальна чаша дитячого - з глибиною від по коліно і до максимум по пояс. До того ж із безперервною регенерацією морської води, що довгим трубопроводом подається прямо з глибини морської. Ну що тут ще можна сказати?.. Зроблене з любов'ю, обладнане за останнім словом техніки, з усіма можливими зручностями і під знайомим для нас із дитинства девізом: «Все - для блага народу!». Тут уже справді буржуям ніяк не відмовиш, все і в повному обсязі саме для нього самого, народу, передбачено!

    Тут тобі і кафе з баром, і крамничка з сувенірами та всілякими плавальними пристосуваннями, не кажучи вже про роздягальні та душові, як на відкритому повітрі, так і з індивідуальними кабінками, та багато чого ще... До речі, і величезний секундомір із секундною стрілкою, для контролю запливів на час! Загалом, за можливості повний сервіс! Браво буржуїнам!

       Однак, гідно оцінивши візуально всі принади штучної купелі, вирішили, не затримуючись, спершу освоїти берегову пляжну зону, що було цілком логічно з огляду на те, що в руках наших «гріється» серйозний питний багаж. Ну не могли ж ми настільки нахабніти, щоб так запросто дозволити собі розкластися просто тут, перед очима добропорядних городян та їхніх чад, безтурботно попиваючи вінішко на очах у чесного народу, а тим паче дітей! Уявляю, як би вони на нас витріщалися!.. Загалом, мудро вирішили: цей «жабник» може і почекати до кращих часів... Якось пізніше виберемо момент для планомірного освоєння інфраструктури знатного комплексу. Часу для цього попереду - вагон і маленький візок на додачу. І ми в єдиному пориві рушили безпосередньо в пляжну зону.

      До речі, день був суботній, а отже, вихідний. Тому, напевно, і наплив людей на пляжі виявився доволі чутливим. Принаймні, на осяжних межах ближніх кількох сотень метрів пляжної зони, до того ж зовсім не вузької, було досить людно. Навіть занадто. Прибережна акваторія теж була насичена народом, який купався.

     «Однак, ти глянь, вельми популярне місце, тут уже ніяк не відняти!.. Яблоку ніде впасти! Але що це за кайф - один з одним дупами штовхатися?!... Ну зовсім не розумію!» - якось відразу подумалося мені, з подивом дивлячись на пустельну піщану косу, що майоріла в недалекій перспективі.

       І оскільки пляжна смуга витягнулася в далечінь на нескінченність, ми не стали своєю близькою присутністю обмежувати місцеве населення і одностайно вирішили влаштуватися на дальньому плані, там, звідки починалося натуральне безлюддя. Як то кажуть, за відомим принципом: «менше народу - більше кисню»!

       - Чорт знає що!.. Якийсь дивний народець! З якої б радості став я ліпитися на невеличкому п'ятачку і тулитися один до одного на піску, тоді як місця на косі, дивись - хоч відбавляй!.. Лінь, чи що, пройтися трохи далі берегом, де вільніше?.. Адже зовсім поруч неозорі простори «гуляють»! - з подивом прокоментував мені Єгор мої ж думки, коли ми, неабияк протопавши вже розпеченим піском, обходили останні групки сидячих і лежачих тіл.

       - Коротше, фіготень усе це! Яка ще течія?!... Що за маячня?!... - гнівно обурився Іванич, наш кормчий, старпом. - Понаставлять, розумієш, кругом усяких дурних табличок заборонених!.. Таке враження, що комусь піску шкода стало!.. От, питається, чим відрізняється ця частина акваторії від тієї, де натовп хлюпається в хороводній юрбі? Упритул не бачу жодної різниці!

       Не заморочуючись більше, він першим зробив крок за незриму табличну межу, а решта дружно пішли за ватажком, усією компанією вклинившись метрів на тридцять у «цілинну» порожнечу пляжу. Ну, щоб подалі від місцевого народу, щоб менше на нас косилися.

      Роздягнувшись і облаштувавшись на піску, впритул зайнялися ревізією отриманих дарів. Зрозуміло, наш інтерес збуджувала саме спиртовмісна їхня частина. Само собою, чого вже тут, елементарна цікавість брала гору - не терпілося апробувати всю винну гаму. Коробки були однотипними, але різноманітними за малюнками на них, ймовірно, відповідаючи сортам винограду - і білого, і червоного, і рожевого, судячи з картинних етикеток і написів на картонних коробках. У кожній була виїмка, продавивши яку, звільнявся доступ до міні-краника для розливу вмісту. Дуже навіть славна ємність для пікніків, подібних до нашого, тому що зручна. Тим паче що бурдюки всередині картонних обгорток були з посрібленої фольги. Це щоб напої не перегрівалися у спеку.

      Зрозуміло, вина було дуже багато, і випити його все нашим наявним колективом було навряд чи мислимо, все ж, порахували, майже по три літри на брата, хай навіть і не кріпленого вина, це якось забагато буде. Однак надигустувалися ми неабияк. Адже хотілося спробувати, оцінивши на смак, кожен сорт. Ну, а далі, склавши всі винні запаси до купи, вже в процесі нашого, так би мовити, відпочинку, вживали на свій смак.

       Оскільки час неухильно рухався до зеніту, ставало дедалі спекотніше, і народ поліз у море, освіжитися. Щоправда, процес взаємодії з водою у вигляді величного прибою - метри з три заввишки - навряд чи можна називати купанням, але було прикольно... З кожною хвилею, що прибувала, море відкочувалося метрів на тридцять від берега, оголюючи дно, а ми в цей час слідом за водою, що відходила, щосили бігли назустріч черговій масі, яка хижо здіймалася, і, набравши повітря в легені, безстрашно врізалися всередину високої, запеклої хвилі. Вона підхоплювала нас і несла всередині себе, стрімголов обертаючи, немов білизну в центрифузі пральної машини, з шумом вихлюпуючи на берег!.. Дикий захват - і повні плавки піску! Зате це був натуральний екстрим! Хоча він виявився далеко не нешкідливим, навіть досить болісно нам віддавався деколи численними саднами і подряпинами на всіх відкритих ділянках тіла. Дно хоч і піщане, але надто вже велика сила хвиль - можна сказати, натуральна м'ясорубка! А тому довелося відкласти морські купання до кращих часів, коли спаде штормовий накат. Ну, освіжилися в екстремальному варіанті, і добре! Звісно, можна було податися поплавати в більш-менш прийнятні умови, людські, де, в принципі, і хлюпалися всі місцеві, а місце це - поруч із басейном, на початку пляжної зони, в районі першої її сотні метрів, де виступаючий далеко в море мис вдало затуляв високу прибійну хвилю. Але за тієї солідної концентрації народу на один квадратний метр у тамтешній акваторії не було жодного бажання туди топати. Та й було б про що шкодувати... Ще не один раз за бажання за довгий час стоянки пароплава випаде нагода вдосталь накупатися. Доба-друга - і спаде океанська зиб - відгомін далекого океанського шторму.

      І все б і далі могло обійтися без пригод, тихо і мирно, якби не пихата жвавість нашого не в міру розпаленого алкоголем «чифа»*.

       - Ні, мужики, мене таке купання не задовольняє! Ну зовсім не «гріє» мене ваш прибій! Хочеться нормально поплавати, глибину під ногами відчути...

     Бачиш, «розібрало» його поплавати в спокійній воді! Ну так і шльопай собі на той край пляжу, де все місцеве населення грається!.. Так ні вже ж!

      - О, дивіться-но, - старпом ткнув рукою в смугу прибою трохи в бік коси, що уходила в далину. - А там чомусь і хвилі високої немає! Дива, однак!.. От і чудово, туди я якраз і піду занурятися.

      І справді, трохи далі від нас, метрів за тридцять, утворився незрозумілий, спонтанний розрив прибою, і в смузі приблизно метрів так з десять - п'ятнадцять завширшки високих хвиль зовсім не спостерігалося. Зате вода в цьому місці якось дивно поводилася: вирувала, немов скипала, спінюючись. Та тут явно щось не зовсім чисто! Адже коли ми тільки «засвітилися» на цьому місті, по всій, без винятку, береговій лінії йшов високий прибій. А тут раптом ні з того ні з сього і саме в цьому місці підозріло тихо стало, виявилася відносно спокійна, без хвиль, ділянка пляжу!.. Ну справді, дива!

       Однак нашого Івановича цей незвичайний факт зовсім не насторожив і не збентежив, і вже точно не налякав. А що, він же ого!.. який герой! Мабуть, вінішко в голову конкретно шибануло. Трохи зайвого хапнув. І так і не відчувши підступу, наш товариш старпом сміливо ступив у буйну воду.

     Але, як згодом з'ясувалося, саме в цьому місці і саме в цей самий час щосили набирала свою максимальну силу так звана розривна течія або відливний тягун, що затягує в море. І, виявляється, чим потужніший океанський прибій, тим сильніше проявляє себе ця течія! Але, на жаль, до сьогоднішнього дня ніхто з нас із подібним явищем не стикався, про це знати не знав, не підозрював і навіть не чув...

       І тут ми з тривогою спостерігаємо дивну картину - з нашим чіфом починає відбуватися щось недобре. Той встиг лише трохи вище коліна увійти в воду, що підозріло вирує, ще й плавок не намочив, як чиясь незрима, але звірина сила, збивши з ніг, потягнула Іванича у відкрите море. Прямо на наших очах із досить пристойною швидкістю він почав віддалятися все далі й далі від берега. Дуже хотів, ось і дістався до такої бажаної глибини!.. Ну, а якщо серьйозно, то натуральна біда сталася! Це ми повною мірою усвідомили, от тільки реально допомогти своєму товаришеві нічим не могли. Лише неспокійно носилися берегом, спостерігаючи, як той, безпомічно борсаючись, безуспішно намагається впоратися з потужною течією, що стрімко несе його.

      Ось тобі і горезвісна табличка із загадковим словом «rip». І тут вже не складно здогадатися, чим могла б закінчитися шкідлива водна пригода з нашим «відважним» мореплавцем, якби ненароком невдалий плавець вибився з сил у нерівній боротьбі з підступним морським феноменом, а до цього все йшло, і якби вчасно не приспіла на допомогу до нього місцева рятувальна служба...

      Зліва, з боку мису, показався швидкісний катерок. Хлопці чітко знали свою справу. Зі штатної спостережної вишки, що базується недалеко від басейнового комплексу, на високій дюні, вони вчасно засікли чергову «жертву» моря і спрацювали професійно та швидко, вчасно витягнувши знесиленого плавця з води. Ще через десяток хвилин неабияк наляканий і збуджений чіф пришкандибав до нас по кромці берега. З винуватим виглядом поскаржився нам.

       - Ні, ну ви бачили, що творилося!?... Ця чортова течія!.. Подумати тільки!.. Ось де страху-то натерпівся!.. На півжиття вистачить. А хто ж знав, що це така несусвітня хренотень?!... Уявляєте, рятувальники хотіли навіть штраф мені припаяти, бо помітили, що не тверезий. Це мені-то, потерпілому!.. Але, дізнавшись, що я не місцевий, а з радянського пароплава, змилостивилися і відпустили геть, лише пожуривши. Прикиньте, ледь не обробився, коли мене ненароком настільки міцно прихопило й понесло!.. Ніяк не очікував такого потужного напору стихії! Чую, тепер ця довбана табличка буде мені в страшних нічних кошмарах являтися!.. Так, мужики, пригод на сьогодні нам, мабуть, досить, «приємного», як то кажуть, потроху, давайте-но дружно збиратися, та погнали на пароплав!

      Ми не стали сперечатися з нашим неабияк постраждалим поводирем, пожалівши його нервову систему. На цьому наш перший експериментальний культпохід несподівано зім'явся, і ми в найспекотніше пекло понуро побрели у зворотний шлях. Але, хвала Господу, у повному складі!

       Так у чому ж тут мораль? А вона - простіше не буває - англійську мову не завадило б знати краще, в більшому обсязі! Особливо - старшим штурманам! Ну і, зрозуміло, попереджувальним табличкам довіряти треба! Раз кимось написано «Купатися заборонено!», то й нема чого долю випробовувати - здуру у воду пертися!..

       Отже, виявляється, зовсім не дарма народ на пляжі на першій сотні метрів щільно кучкувався у воді. Безпечно там купатися...

---------

*пакгауз - виробничо-складське приміщення, в даному випадку резиденція

             для докерів.

*чіф - на морському жаргоні старший помічник капітана.

          К І Н Е Ц Ь