Зараз, лиш тихий вітерець розгулюючи під вікном, робить хоч якісь потуги заполонити нескінченну тишу. Вже давно ніхто не заходить а навіть якщо й так, не має різниці, тому що зараз я знаходжу себе тільки з тихшою, не в кімнаті й навіть не на вулиці, а в середині. Там де раніше було серце, проріс кусок льоду який неминуче розійдетеся по усьому тілу. Переді мною немає бодай хоч одного вогника чи шматочку світла, все зникло у пітьмі власних роздумів. У вікно ллються краплі стікаючи по дахах і карнизах, та й навіть цього тупотіння не чутно, все повито морозом, а небо в тому ж самому вікні стало сірим і бряклим, хоча колись воно здавалося набагато грайливішим. Переді мною лише три кути, зморщені від вологи вони залишались єдиним що я бачив в останні, дні? Чи тижні, або ж місяця. Зараз і час плинув по іншому, всі години змішувалися в одну купу, і лишалось тільки із далеку слухати чіткий відлік секунд. Безодня – тільки це слово можна використовувати в цьому колі мороки у власних думках та почуттях. Ти ніколи не скажеш що тобі самотньо, бо і цим неможливо описати все що коєтеся в твоїй голові. Весь цей час ти заглиблюєшся в себе і не знаходиш там нічого, там пусто й порожнеча захоплює кожну клітиночку твого тіла. Саме страшне приходить не зразу, а згодом, коли ти вже не можеш виповзти з власного розкраювання та плачу. Весь світ лишається від тебе відділеним, це як відрізати від древа коріння, яке через деякий час всихає й валиться на підкори землі. Уявіть собі відчуття повною самоти, ти лиш сидиш і розумієш що ти один і ти як те дерево тобі немає чим втриматись, і ти все більше й більше втопаєш в власній болі. Спочатку думки проносяться так швидко що в легенях закінчується повітря, потім в середині все стискаєтеся, і єдине про що ти можеш жадати, це про руку яка витягне тебе з цієї пітьми, а останні твої думки перед остаточним падінням прірву – надія, на те що коли небудь це закінчиться. Тоді і тільки тоді, на щоки падають гарячі сльози, розриваючи залишки твоєї душі. Для тебе стають осторонь, всі твої минулі мрії, а радісні моменти розмиває сірий туман. А потім знову, від самого початку ти проходиш крізь це знову і знову, поки в тебе не залишиться сил кричати, і хоч пройшли ті ж самі тижні а згодом й місяці ти все також сидиш в тих трьох кутах, а ливень за вікном, так і не закінчився.