Ілля Мойсеєнко
@Moyseey
Блог Всі
Творча посхалка
Новини, Різне, Цікаве
4
1
285
Україньський фанфікшен
Новини, Питання, Потрібна допомога
4
223
Книги Всі
Вірші Всі
Марні сподівання
Кричати хочеться в безодьню, даремності власних бажань, несамовитих нарікань Хотіння проживати радість і тепло Прости світ і долю про щастя, що тебе з ума звело. А от на справді ти не маєш відчаю у серці, щоб принижатись до такого, я розкажу тобі до чого ти зноу кажеш, обіцяєш і марно думами витаєш у тому що тобі не світить, й навіть не блимкає, так от! Печаллю серце загорнуло буденне твоє життя, тебе воно і обмануло казало: - Сам, я буду сам, і крихти навіть жалю не віддам, за це комусь чужому, й злому. Он краще я себе побережу від лиха білого як крига, що мене навпіл розірве, і не залічусь я ніколи. Спочатку, так воно було, що день в людини серце б’ється, а тобі нічого й в груди не рветься. Проходять тижні, дні, роки, а час все плинно витікає, та болю ти ніяк не відчуваєш. - А начебто прекрасно жити, від болю носа не воротити. Казав ти в радості тоді, але от от коли набридло вити, ридати, й плакати на самоті. Коли крім болю ти помітив відсутність інших почуттів. Гукаєш ти до серця тихо, що в груди гучно вже не б’є, покрились льодом всі сосуди, та все ж і біль у нього віддає. Чого так вийшло? Скажемо так: Немає сил у серця терпіти власне покарання Що отруту в нього льє, Покриється льодом минуле бажання, Бо яке б морозне серце не будо, Тепло любові його з криги дістає. Але ти шлях за себе обирав, ніхто тебе і не штовхав, У сторону лихих думок, про котрі згодом пожалієш, Ну а тепер ти тихо млієш, у відчаї, в якому ти тепер живеш і будеш жити доки не помреш... І зноу в думках лиш марні мрії
7
0
182
Нічна поезія
Дивлюсь на отту довжелезну осичену Думками в повітря іду в далечінь Чому ж це на місці мені не сидится біжу куди можу А небо мовчить Лиш хвилі руйнують Грунти під ногами І зірок не видно там хмари стоять Куди нам подітись куди нам тікати І як нам в руках себе утримать
7
1
225
Коли ж моє життя розквітне?
Сидиш і дивишся на мрію, Про тихиє твоє життя, Де сонце наче краще гріє, а твоя тихая журба Повисла хмарами на небі, І більш не йде вона до тебе. Лиш гомін й писк душі твоєї, жадає ніжні почуття, Розчулить серце над землею, коли прийде час каяття. І от живеш так дні, години, а може й рік минув уже Нема для тебе домовини... Ти лиш страждаєш у питанні. — Коли ж моє життя розквітне вже?
9
6
218