Вступ
Вся ця історія була вигадана мною, та я надіюсь ви зможете прочитати між рядків те що я хочу донести до вас.
  Пам’ятайте, що не завжди потрібно жертвувати собою заради когось, інколи краще відпустити все і забути, а інколи варто пожертвувати чимось важливим, щоб отримати щось краще в замін, та це не стосується життя.
Жертвувати чимось заради друзів чи сім’ї, чи не жертвувати, це лише ваш вибір, і ніхто не вправі судити його.
Все ж як би там не було, доля зіграє з нами в гру,  та як би ми не хотіли  заради кращого нам потрібно буде пожертвувати чимось. Головне добре подумати, чи дійсно вам потрібне це краще і чи ваша жертва не принесе комусь біль.













Колись давно, давно  між двома світами була межа, на цій межі зустрічалося дуже багато дивних створінь, всі вони були різні, одні добрі інші погані, все залежало від того з якого боку межі вони приходили. Та разом вони не могли жити, тому що зло і добро, страх і віра, краса і потворство, не можуть існувати разом. Між ними завжди були чвари і ненависть.
   У сторони добра, віри і краси була принцеса, гарна прегарна, у неї було дуже гарне, довге, сіре волосся, великі темні очі, та білосніжна шкіра, всі хто бачили її одразу закохувалися, та їй не потрібен був ніхто. Вона вірила що знайде свого принца, та доля мала на неї інші плани.
  Одного разу, принцеса вирішила піти подивитися, що ж є на цій межі, що всі створіння туди ходять, втекла вона з свого будинку і пішла до межі.
Довго,  довго йшла вона і от нарешті дісталася межі, вона навіть уявити собі не могла, що там так гарно,  було багато дерев, квітів які вона ще ніколи не бачила, дуже гарний водоспад з криштально-чистою водою. Принцеса вилізла наверх, сіла на камінчик і просто дивилася вперед. В  її думках крутилося одне єдине речення « Боже, яка краса, як мені тут добре».
Та її відпочинок перервав дивний звук. Хрусь-хрусь, щось хруснуло в кущах, принцеса налякалася і швидко обернулася назад.
-Хто тут?  крикнула вона, та ніхто їй не відповів, тому вона вирішила підійти ближче до кущика.
- Хто тут? Виходь давай!
На її крики, з кущів вийшов досить гарний хлопець.
Він був високий, з темним волоссям і широкими плечима, а його посмішка зачаровувала усіх з перших хвилин.
-Ти хто? знову крикнула вона.
-Зупинись! Чому ти стільки кричиш, від тебе голова починає боліти! Я демон Асмодей! І ти мене сильно злиш своїм криком.
-Ахаха, ти демон, а я тоді фея, смішно ой як мені смішно.
Чому тобі смішно?  здивовано спитав Асмодей, він ще таких нахабних людей не бачив.
- Ти не демон! Не схожий ти на нього!
- Ой, ще одна така. Ти що думала я буду весь червоний і з рогами?
- Ну, ну, я навіть не знаю.
- Я зрозумів ти так і думала!
- Я все одно не вірю,що ти демон.
- Ой, і що? Мені все одно, можеш не вірити. Доречі, а ти хто така?
- Я принцеса - Тея!
- Не чув про тебе, так само як і ти про мене напевно. Скажи навіщо ти прийшла сюди?
- Я багато чула про це місце і мені було цікаво як тут насправді, от я і втекла.
- А а а, так ти втікачка, - з посмішкою сказав він:
- і що тобі тут подобається?
- Так тут дуже гарно, я навіть не очікувала що тут може бути так прекрасно.
- І тобі зовсім не було страшно йти сюди?
-Ні, а чому мені мало бути страшно?
- Ну як чому, ти ж знаєш що тут можна зустріти таких як я, злих створінь.
- Ні, мені і зараз не страшно, я навіть хочу подружитись з тобою, ти цікавий.
- Ахахаха, цікавий, ну і сказанула,
- ти знаєш історію цього місця?
- Ні розкажи мені!
- Колись давно демонеса з моєї сторони і простий хлопець з твого боку, зустрілися на Землі, і покохали один одного та разом бути не могли ніде. Демонеса була дуже засмучена, не могла ні їсти, ні робити свою роботу, ані спати, тато не міг дивитися на її біль, тому зачаклував кусок землі який виріс до такої величини, наклав на нього спеціальне закляття, яке дозволяє бачитися тут їм, ну і нам всім теж, ось така історія.
- Чудова історія, тепер я розумію, чому всі сюди йдуть
- Так чудова, але думаю тобі пора, бо скоро почне заходити сонце, і ще більше таких демонів як я прийде сюди.
- Так, ти правий, можливо наступного разу ми знову зустрінемося.
- Хм, ну не знаю, час покаже.
   І пішла Тея додому, всі ці дні вона лише думала про це чарівне місце, і про демона Асмодея.
- Дивний він, зовсім не схожий на демона, і ніби добрий, ну зовсім не схожий на демона, треба знову з ним зустрітися і спробувати подружитися.
Через декілька днів вона знову пішла до цієї межі, гукала демона гукала, та його там не було, засмученою вона повернулась додому, та через декілька днів, знову пішла туди.
- Асмодею, Асмодею ти тут?
- Ну що ти знову кричиш, ти не вмієш говорити чи що?
- Вмію, та звідки я знала що ти тут, я була тут декілька днів тому, та тебе тут не було!
- А ти що думала, що я тебе тут чекати буду? Чи ти думаєш що мені нема чим зайнятися, окрім того що тут сидіти і тебе чекати?
- Ні, не думала таке.
- То чому запитуєш?
- Я не запитувала, я сказала, ти гидкий демон!
- Від злості Тея хотіла легко вдарити Асмодея, та він відхилився, а вона почала падати з скелі.
- Аа-аа-а - кричала вона, думаючи що помре, та внизу вже стояв демон який впіймав її.
- Ти що зовсім без голови? Як можна бути такою нерозумною! Як ти, все в порядку?
- Ти, ти спіймав  мене?
- Так спіймав, не хотів, щоб ти розбилася через мене!
- Чому?
- Бо якби ти розбилася, я б не мав з ким тут розмовляти, і над ким жартувати, мене всі бояться!
- Ааа, дякую тобі, тепер я твоя боржниця.
- Нема за що, але зараз я мушу йти, мене чекає покарання. Думаю що про мій промах вже знають.
- Який промах? Що ти зробив не так?
- Ну я ж тебе впіймав! А я демон, мені не можна рятувати лише робити погане.
- Вибач, за те що через мене у тебе будуть проблеми!
-Та нічого, я сам вирішив тебе врятувати, тому ти нічого мені не винна, бувай.
- бувай.
Ідучи додому, її непокоїли думки.
-  Чому він так сказав? Невже його дійсно покарають. Цікаво яке покарання буде в нього? Дивно чому я весь час думаю про нього, все мені все одно, це ж через нього я мало не померла, це все він, і він нехай страждає! Хоча якщо подумати то це моя вина, він мене ж не образив, не вдарив, а навпаки врятував, тепер я його боржниця, може я зможу йому якось допомогти, а може і не зможу, я ж просто людина.
А тим часом у Асмодея була важлива розмова з іншими вищими демонами.
- Асмодею, що ти накоїв! Для чого ти врятував це дівчисько?!
- Асмодею, за останнім часом ти щось забув хто ти є!
- Не забувай що ти демон розлучень, а не ангел, ти повинен виконувати свою роботу.
- Та я ж нічого не зробив, а свою роботу я виконую, спокушую людей і розсварюю їх, але я не хотів щоб хтось через мене помер!
- Жах, які погані слова ти говориш, не хотів він, як огидно звучить, і все таки, ти маєш цього жадати, покарайте його.
- Вбийте це дівчисько.
- А вона вам що зробила? Облиште її, я що тоді виходить дарма рятував її, еее ні, так не піде!
- Всі тихо!! Я вирішив! Твоїм покаранням буде прокляття.
- Олівєр, що це за легке покарання? - Треба щось суворіше!
- Тихо, я вам сказав!  крикнув Олівєр, та так що все здригнулося.
- Ми проклинаємо тебе на вічну самотність.
- Аха-хаха, ви що, подуріли, я демон розлучень і чвар, я і так самотній завжди.
- Кожен із нас мав право знайти собі демонесу яка б допомагала нам творити зло, але оскільки ти врятував смертну дівчину, то ми покараємо тебе на самотність, якщо тобі хтось сподобається, то та сутність яка припаде тобі до душі, засне вічним сном.
- Знущаєтесь? Давайте краще вже в казані мене виваріть! Ви геть подуріли.
- Ні, це твоє покарання за спасіння смертної людини.
- Жах!!
  Довго після розмови з демонами Асмодей ходив по світі, злий він був дуже, тому за ці дні в світі творилося казна що, були лише чвари, ті хто любили одне одного швидко розлучалися, сім’ї  ненавиділи один одного, та що там  сім’ї,  дружні народи повставали і починали війни, ніхто не розумів, що сталося. Тільки одна Тея, догадувалася, що щось трапилося з Асмодеєм, вона думала, що його вбивають або катують інші демони, тому пам’ятаючи що вона його боржниця, без роздумів побігла на іншу сторону, вона хотіла допомогти йому що б повернути свій борг.
Вона так мчала до демонів, що її ноги ледь діставалися землі.
І от, вона нарешті примчалася до межі, стала перед входом на інший бік, постояла, глибоко вдихнула і пішла, не знаючи, що її там чекає.
   Зайшовши туди, вона побачила, що там все не так як на її стороні, все було таке темне, страшне, створіння виглядали злими, очі в них були такі злі, що їй страшно було дивитися на них, всюди був туман, який так і кричав «біжи звідси», і вона вже хотіла повертатись, та зупинилась.
Боже, що я тут роблю,тут страшно, зовсім не так як у нас, так стоп, зупинись, ти маєш допомогти йому, адже він врятував тебе . Ці думки крутилися в неї в голові весь час.
Подивившись вперед, вона побачила трьох старих бабусь, і навіть нічого не підозрюючи хто вони, і що можуть зробити попрямувала до них.
- Доброго здоров’я бабусі, чи можу я у вас щось запитати? не сміливо сказала вона.
-Що? Ти нас не боїшся?
-Як ти посміла з нами заговорити!
- Вибачте, я просто хотіла запитати дорогу!
- Як звуть тебе дівчино? грубо спитала третя бабуся.
- Мене звуть - Тея.
Бабусі схилили голову до ниток і декілька хвилин мовчки дивилися на них, потім різко підняли голови і промовили:
-Погана в тебе доля!
-Чому ви так думаєте?
-Якщо, ти зараз підеш вперед, то заснеш вічним сном, така твоя доля.
-Але чому?
- Ти станеш спасінням проклятого демона, і в одно час його самим більшим прокляттям.
- Асмодей! Ви про нього говорите?
-Це ми сказати, не можемо твоя доля залежить від низки твоїх рішень, лише ти можеш її змінити.
Трохи по стоячи вона сказала:
-То я можу у вас запитати дорогу?
Вони подивилися одна на одну, засміялися і сказали:
- Запитуй, якщо ти вирішила!
-Як дійти до лігва головних демонів?
- Ти що, безсмертна?
- Ти дійсно маєш бути безсмертна, якщо хочеш туди піти, мало хто наважується піти туди і ніхто звідти ще не повернувся!
- Мені дуже потрібно туди.
-Добре, ми не вправі тебе відмовляти, ти вже близько, іди цією дорогою прямо, коли побачиш міст, це буде означати, що ти дійшла!
-А як я зрозумію, що це той самий міст?
-Повір мені дитино, ти це зразу зрозумієш.
-Добре, дякую вам бабусі.
І Тея пішла, відійшовши подалі, вона побачила, що всі істоти її остерігаються.
Дивно якось тут, ніби я маю їх лякатись, але чомусь вони лякаються мене! Та ще й ці дивні бабусі, казки про долю мені розказували, вічний сон, напевно вони цим істотам теж цю казку розповіли про обраницю демона.
За розмовами з самою собою, вона і не встигла зрозуміти як швидко дійшла до мосту, його було легко впізнати, над ним були темні хмари, сам він був великим, кам’яним і моторошним, до половини мосту, стояв дивний туман.
-Жах який, бабусі були праві, його легко впізнати, від одного вигляду цього мосту, аж кров холоне.
Глибоко вдихнувши, Тея пішла через міст, на іншому кінці мосту стояв замок, а над ним чорні хмари кружляли, і кожну хвилину били блискавки, сам замок був невеликим і стояв на перехресті доріг, які з’єднували міст, гору та якесь містечко.
Набравшись сміливості, вона підійшла до дверей, і постукала.
Хто, наважився потурбувати нас? -сказав дуже моторошний голос і двері відчинилися.
- Здраствуйте, я шукаю демона Асмодея, він тут живе?
- Ти! Та як ти наважилась прийти до нас, смертне дівчисько!
Демон, підняв її уверх, хотів викинути її з замку, та його зупинив Велізар.
- Зупинись! Давай послухаємо, що ж вона хоче!
- Ти що з глузду з’їхав, чи що? Чому - я повинен слухати це дівчисько? Я вб’ю її!
- Стій, я сказав, я бачу що їх долі пов’язані, або вона, або він. Дамо їй шанс.
- Добре, заходь в залу смертників!
- Зала смертників? Що це таке?
- Чому і вони говорять про якусь пов’язану долю? Я нічого не розумію, та все ж я не відступлю і поверну борг.
Подумала Тея, і пішла за ними.
Зала смертників виглядала досить дивно, спереду стояли чотири червоні крісла, схожі на королівські трони, а на стелі була велика люстра з свічками, це все що було там. Поки Тея роздивлялася залу, злетілися чотири демони, і сіли на ці крісла.
Першим демоном був Олівєр – демон жорстокості. Потім залетів, Велізар – демон брехні. Далі був Астрата – цей демон був не звичайно гарним, та його сили боялися всі. І одне крісло було порожнє, там напевно мав сидіти демон Асмодей – він як виявилося був одним з цих головних демонів, демон розлучень і ненависті.
- Що привело тебе сюди, дівчисько? промовив Велізар.
-Я шукаю Асмодея! Де він?
- Його зараз тут нема як бачиш, у нього зараз поганий настрій.
- Це я зрозуміла, у нашому світі твориться казна що, і це все через вас, ви покарали його і змушуєте робити всі ці речі!
- Дівчино, ти помиляєшся!
-Досить нас звинувачувати! крикнув Астрата.
- Так ми його покарали, та робити розруху у світі його робота, адже він демон розлучень, демон ненависті.
- Що демон розлучень і ненависті?
- А ти що не знала, що він один з чотирьох найважливіших демонів!
- Ні, не знала.
- Та ти взагалі нічого не знаєш, а прийшла сюди!
- Я знаю що ви його покарали, відмініть покарання
- Так, ми його покарали, та він це заслужив, адже йому не можна рятувати смертних, а він взяв і врятував дівчисько.
- Це дівчисько я! Я прийшла допомогти йому , яке покарання ви йому дали?
- Ми покарали його на вічну самотність, тепер йому заборонено шукати демонесу, або закохувати когось у себе, інакше він помре!
- Чи можете ви якось відмінити це прокляття?
- Відмінити ні, але оскільки ваші долі пов’язані ти можеш забрати прокляття!
- Пов’язані? Як ми можемо бути пов’язані?
- Він врятував тебе, тим самим пов’язав ваші долі!
- Як я можу взяти це прокляття?
- Ти можеш відібрати це прокляття поцілунком! Але якщо ти це зробиш ти заснеш вічним сном.
Тея трохи подумала, і сказала:
- Тоді добре,він врятував мене тепер я маю віддати борг, викликайте його!
- Демони викрикнули ім’я, три рази змахнули крилами, і Асмодей з’явився.
- Навіщо ви мене викликали? Що вам від мене потрібно?  грубо промовив Асмодей.
- Взагалі то, тут до тебе гості прийшли! він обернувся і побачив Тею.
- Ти? Що ти тут робиш?
- Прийшла повернути борг, за твою доброту.
- Що який ще борг?
Тут, у їх розмову  втрутився Олівєр, який з єхидною посмішкою говорив:
- Ця дівчина прийшла сюди врятувати тебе, адже відколи ти врятував її ваші долі пов’язалися.
- Ну і як вона може мене врятувати, вона ж смертна?
-Вона забере, - не давши договорити демону Тея сказала.
- Я заберу твоє прокляття собі, ми розділимо його на двох, тоді воно не буде сильно впливати на наші долі.
  Демони, з посмішкою дивилися на Тею, вони зрозуміли, що вона хоче зробити, але не стали говорити Асмодею правду.
- Ахахаха, і як це можливо?
- Можливо, можливо.  промовляючи Тея наближалася до Асмодея.
- Я в це не вірю!!!
- А ти просто повір мені, зараз я роблю це з добрих намірів, ти допоміг мені, а я зараз допоможу тобі, тоді я більше не буду винна тобі, а ти просто не забувай мене, і стань трішки добрішим.
Вона підійшла до Асмодея і поцілувала його, в цей же момент до неї підлетів Олівєр, і вколов її своїм пером, дівчина впала на землю, Асмодей присів до неї, не розуміючи що сталося.
- А з неї був би хороший демон брехні, правда?  з посмішкою промовив Велізар..
- Тея, Тея, що з тобою? Що ти з нею зробив?
Асмодей накинувся на Олівєра, і сильно притис його до стіни.
В цей час втрутився Астрата:
- Асмодею, заспокойся тут нема нашої вини, вона сама вибрала таку долю, вона сама захотіла заснути вічним сном, не хотіла бути твоїм боржником, тому і збрехала тобі.
- Чому ви не сказали мені? Чому не втрутилися? Вона єдина смертна, яка не боялася мене, з якою я міг поговорити, я думав можливо вона буде моїм другом, я не хотів що б вона думала що винна мені щось, я і не думав що вона так думає, адже у друзів нема боргів один перед одним, друзі завжди допомагають один одному, про борг не могло бути й мови!
- Аха-хах, ти забув хто ми? У нас не може бути друзів смертних, ти мав це знати, ми не могли втрутитися, такий шанс, ти ще дуже юний, потім ти нас зрозумієш. А тепер завдяки їй, ти можеш стати моєю правою рукою, адже за тебе добровільно віддала життя смертна!
- Не хочу я бути твоєю правою рукою! Ви не мали права втручатися в її долю.
- Ти сам винен, ти втрутився в її долю, а винним робиш нас.
- Так, я сам винен, та я не хочу бути більше одним з вас, я відмовляюся бути у вашій четвірці, я краще вже буду сам по собі!
Асмодей, взяв на руки Тею, і відніс до свого замку, поставив на ліжко і вона весь час знаходиться там, а сам він більше не повернувся до четвірки, тому тепер четверте крісло завжди порожнє, а демон розлучень і ненависті працює один, і розлучає лише тих людей які не написані один одному долею.