Одного чорного дня Пек звів Пекельну фортецю глибоко під землею. У його очках мерехтіло безліч бісів. У цьому замку він існував віковічність. Над ним розмістилося озерце, в якому гопцював огняно - пекельний чорторий вир, чіпляючи своїми полум’яними крилами краї вирви. Чорні відтінки, мов бісики, метушилися біля варти, стрибаючи крізь ватрища. На мить вони чорним летом випалахкотіли, мов жар, а потім потухли у померках.
Всередині Пекельного замку мури були чорні, як смола, а вогняне вугілля, подібна на павучище, повзало по стінах, в’ючи вогнистий тенет. Пек мав лакея - чорта, який виконував усі веління свого володаря Пекла. Якщо той не підкорявся, пан накладе на нього огнистий лябіринт. І буде він ошмалений пекельним ватрищем та й метушитиметься вогняною гадючкою у мороці. Якщо ж слуга надслухається, Пек неспішно підсилить сили Дияволу своєю вогняною енергією. Відаючи, що на нього жде, він щоночі забавляв свого велителя пекла. Він міг смакувати будь - яким чужим життям, яке йому до вподоби. Накопившись сили і гоже поївши, він миттєво перевтілювався на людину, звіряку, або неживий предмет. Кожного разу з нетерпінням очікував на укохана пожива від Сатани. А демон, який опановував у свого володаря, намагався наслідувати свого взірця, переміщуючись у чорному обвітрі та набуваючи людяної подоби. У служителя була мріяння становити кимось, щоб майбутня полонянка не догадалася про його справдешню сутність.
Бували нічки, коли владика міг відпустити льокай, наказуючи йому спокійно виділятися з пекельного чорторию виру лагуни, не обпалившись. Виходячи, він скоро потрапив у повітрі, натякаючи: «я вже тутки; мені байдужки, чи з журботи чи з радощів, я готовий викресати привабу!». Служитель вимислював ловинки, аби впіймати закохання свого життя й задарувати її пану. Він постійно обговорював усе з велителем, навіть пастки, розкладаючи їх перед Пекою, як карту на долоні.
Одного разу, у процесі обсуджування, у Пеки виникла недовір'я до слуги. У таких обстановках він зазвичай наказував злобному духу прислідити стежити за ним й повідомляти про все. Це відбувалося потайки від чорта. Злий дух був прозірчастим, але чорним, і у пітьмі його було трудно помічати, окрім Пеки. Чорт над озеречком творив своєю силою в’ючу шахову дорогу, що складалася лише з чорних клітин, а білі заховувалися під ними. Цей шлях був сплетений з вірьовок, що вів від озера й дальше. Пека тягнув за путу, коли жертва піддавалася хитрощам, й негайно ж його любонька опинялася поруч. Дременути від нього не могла ні одна дівча.
Одного разу невинна дівчина прогулювалася в невідомому місцині, і зненацька натрапила на шахівниці, яка шипіла, як гадюка, й вела кудись - то у глиб темряви. Звіддаля вона помітила, що на шаховій дошці стояли чорні фігурки. «може мені це тільки ввижається?, Ні, справді щось чорне стоїть», - обдумувала вона. Надлизившись ближче до них, дівчина розслухала, як фігурки виголосили:"Ти наша королева. Зодягни чорне королівське убрання біля шахівниці і грай обачливо. Ти кидаєш виклик майстру шаховому королю. Ось він». В той же час у думках чорт міркував: «За кожен програшний крок ти потрапиш в путах, тобто облачатимуть їх на тебе. Вони затягнуться на вузли й посмикають тебе до вирви, де ти лишишся назавше». Розпочавши говорити вголос: «Бажаю тріумфу!». Всяка пожива з чорним фігурним королем у подобі чорта була примушена грати в це ігрище. Чорні фігурки стали на шахову дошку, набивши напис: «Зіграй нам добре, як личить королеві, інакше ти не довідаєшся, що з тобою станеться потім». «Гаразд. Я докладу всіх зусиль», - відвічала дівчина.
Ігрище розпочалося. Дівчисько стала на клітинку, легенько провела підошвою по чорній клітинці, й з’явилася біла цятка. Тоді в неї виникла думка поставити мат чорному королю. «Агей, чорна королева, готова програти?», - спитав король. «Ні, спасибоньки! Гадкую, ліпше, якщо програєш ти», - відмовилася вона. Він засміявся. Але цей здогад вразила її: Якщо я поставлю мат чорному королю, потерпить той, хто не зможе уникнути поразки. А якщо ми зайдемо в глухий кут, я просто витру всі клітинки ногою.
Я виконала своє планування. Під час гри ми опинилися в безвихідній ситуації. Легко провела ступнею по чорній клітинці, утворивши білу лінію. Король усміхнувся й запитав: «чекай, навіщо ти торкаєшся клітинок? Краще зроби свій хід». Він перетнув білу лінію й виштовхнув мене назад на клітинку. Король трохи розлютився, проте по його очах читалося: «Якими путами тебе сплутати, зав'язуючи на вузли? Як спинити тебе, щоб ти не тікала так швидко? Якими чарами тебе зачарувати, щоб зупинити!». Проте дівчина зробила вигляд, що не помітила що його очі говорять, усвідомлюючи, що може легко поставити мат чорному королю. Вона рішуче зробила хід вперед. Нарешті, я завершила гру - поставила мат королю. Пути зникли, і вони швидко витягла Пека з його царства. Чорт сховався за його одежою. Але це не врятувало їх; навпаки, вся нечисть провалилася у безвість пітьми безіменної чорторії виру, утворюючи білі клітини. Вся нечисть обвуглилася всередині вирви. Вони не змогли вирватися з багна і ніколи не зможуть. А я змогла вибратися з пастки й знову стала на ноги.
Тепер я уникаю відвідування незнайомих, особливо небезпечних місць, але регулярно граю в логічні ігри.