Колись дуже давно Князь мав 3 доньок.

Старша донька - Абаддона та середня донька - Мамона

не дружнелюбні були до молодшої доньки - Зореслави.

Вони постійно сварили Зореславу, і навіть батьки підбурювали конфлікти з Зореславою.

Зореслава ображалася на всіх своїх за те, що вони ображали її всіляко.

Біля замку знаходилось одиноке озеро, щоб заспокоїтись Зореслава ходила туди,

і сидячи поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,

тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,

озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи»

та й відразу все затихло.

Зореслава зраділа такому вислову і повернулася додому,

вже пізно вечері, а на неї чекали сестри і батькі, які знову почали її ображати.

Вона не витримала такого знущання та й побігла в сльозах до своєї кімнати, згадавши про шепотіння озера…

вночі почала писати правдиві історії про печалі та образи.

Наступного ранку, вона прокинуля з відчуттям легкості,

бо висловилася на папері, спустившись до сім'і з паперами у руці,

мама почала її ображати, і тим часом сестри підключился,

а батько підтримував всіляко двох доньок і дружину, бо вважав, що вони праві.

Вона знову не витримала і зла на своїх пішла до літописця віднести написані свої історії,

щоб він почитав. Наступного дня Зореслава підійшла до литописця,

щоб дізнатися рішення його, а коли зайшла у хатинку литописця, побачила його сердитим: «ти написала не цікаві історії.

Таке точно ніхто читати не буде.

Та ще й надодачу тема не відповідає сюжету», - сердито сказав литописець.

«Тоді віддайте мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалося», - сумно промовила Зореслава.

«Давай зробимо так, нехай полежать твої історії, прийдеш через пару днів, я спробую виправити, хоч трохи, щоб люди читали тебе», - з посмішкою відповів литописець…

Зореслава спокійно пішла до замку, і там знову почалися сварки і образи,

які все більше злили і дратували її,

Зореслава не знала куди очі подіти від цього непорозуміння та й ще в сім’ї….

Темної ночі, вона пішла знову до того ж самого озера, але там знаходилася стара,

яку Зореслава помітила ненароком, стара теж звернула на неї увагу,

та й підійшла до неї і спитала: «що сталося?, дитино».

Вона сховала свої очі від сорому, і відповіла з опушеним носом:

«нічого не сталося, то вам здалося».

«брешеш, дитино», - сердито сказала стара.

«знаєш, ти можеш все мені розповісти, бо я бачу у тебе проблеми в сім’ї», - продовжила вона,

коли зникла злість. Зореслава розплакалася і промовила:

«у мене дійсно проблеми в сім’ї, всі мене сварять, зляться й ображають - і це продовжується постійно»,

відразу відкрила свою душу Зореслава незнайомій старій.

«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала стара.

«звісно хочу, а як?», - здивувалась Зореслава питаючи стару.

«тобі треба знайти кохання, і тобі в цьому допоможу…

проведу обряд на кохання…

Ось побачиш, через три дні у тебе зявиться чоловік, дуже схожий на тебе…

Провести ще обряд від негативу в домі, тільки заплати мені за ці обряди».

Зореслава зраділа такій допомозі і побігла до сім’ї та у домі було тихо,

як ніколи її ніхто не сварив, не ображав, вона зібралася з думками,

попросила грошей на подарунок подрузі, а батько мовчки виділив гроші Зореславі.

Пізно вечері, Зореслава побігла до озера, де на неї чекала стара.

Дівчинка віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні, в домі було тихо, як ніколи"

"ось бачиш, я зробила тобі обряди і вони подіяли", - зраділа стара,

а потім покинула Зореславу, Зореслава продовжувала залишатися біля озера,

та зненацька відчула теплий погляд, повернулася і побачила хлопця. Хлопець їй всміхався.

А вона з усмішкою на устах побігла додому, запамятавши цю посмішку.

Тепер Зореслава, так само посміхалася як і він, сестри здивувалися,

коли бачили її такою посміхненою…

почали розпитувати її «чому посміхаєшся?», а коли вона не відповіла їм,

а просто промовчила, знову почали її сварити, ображати,

і мама теж підключалася до сестер.

На цей раз Зореслава серйозно образилася на них, і вирішила побігти у вечері до литописця

та поки бігла дорогою до литописця, зупинилася та побачила знайому,

яка читала людям її історії, а люди стояли біля неї і плакали разом з нею.

Зореслава образилася на знайому та підбігши до хатини литописця, зайшла у хату,

а літописець, повернувся до неї, і щоб не гаяти часу, відразу сказав їй,

що віддав її знайомій, бо нікому було виправити її сюжет історій, і тему до сюжету теж.

«а чому знайома читала від себе мої історії? Я ж написала, а не вона?», - спитала дівчина у литописця.

Литописець промовчав, а потім виставив Зореславу зі своєї хати.

Образившись на всі, вона побігла до озера, де на неї чекала

та сама стара. Дівчина по погляду зрозуміла,

що їй треба розповісти все старій, і невагаючись розповіла,

що її знову ображають, та й ще історії її читає знайома, як свої,

і литописець її знайому в цьому підтримує, що начебто,

то її історії і не хоче повертати мені.

«тобі треба провести обряд, щоб повернули тобі історіі твої, і все заспокоїться,

ось побачиш…люди підуть від неї, коли зрозуміють, що чужі історії,

тільки заплати за цей обряд», - промовила спокійно стара.

«так все дорого, мені не дадуть більше батьки грошей», - зі смутком промовила Зореслава.

«Чекай… ой, я таке побачила. У тебе батьки помруть через пів року, негайно, чуєш…

я проведу тобі обряд, тільки заплати мені за все», - з острахом сказала стара.

Зореслава дуже перелякалася, а потім перелякано побігла додому

та побачила, що всі сміються від якоїсь ситуації.

Тоді забігла до своєї кімнати, щоб заспокоїтися…думаючи,

як гроші попрахати у батьків. Рано вранці Зореслава придумала як гроші у батьків виманити,

все таки насмілилася попросити грошей у мами та тата, знову не задумуючись,

виділила гроші мама Зореславі. Зореслава зраділа і повернулася до своєї кімнати,

а пізно верочі, дівчина побігла до озера, де чекала на неї стара, розплатилася за всі обряди,

і стара спокійно пішла від Зореслави. Продовжуючи залишатися на самоті Зореслава сиділа

та й думала, і водночас питала себе: «а чому в мене не має коханого досі?,

а чому сварки не припиняються?».

Раптом підійшов той самий хлопець, який посміхався їй пару днів назад.

«привіт, познайомимся» звернувся до неї хлопець, а відповіді не почув.

Він повторив ще декілька разі, знов не почув відповіді та й полишив її,

повернувшись додому дівчина подумала, що правильно зробила, бо в неї боліло горло,

і вона не могла розмовляти. Та коли зайшла до своєї кімнати,

побачила сестер своіх, які сміялися над нею, і при цьому спитали її:

«в тебе ще є історії твої? віддай їх тій своїй знайомій,

вона краще за тебе пише, то її тепер історії»

«ні не має», - я відповіла сестрам, а сестри полишили її.

Зореслава не розуміючи нічого, пізно ввечері пішла знову до озера,

і сіла поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,

тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої каплі - сльози,

озеро прошепотіло: «обманула тебе стара» та й відразу все затихло.

Ще трохи побула біля озера та до неї підійшла стара, та доторкнулася до її плеча:

«доню у тебе все буде добе», - промовила стара,

повернувшись до старої Зореслава гнівно промовила:

«ви мене обманули». Стара трохи перелякалася,

але Зореслава не помітила легкого переляку, потім промовчила…

і відповіла: «ні, доню, ось побачиш, твій коханий йде до тебе… прийде приблизно осінню».

Зореслава промовчила і нічого не сказала.

«дивись у вас в домі гуляє всяка зла нечисть, віддай мені золото.

Я почищу його від зла. Поверну золото, воно буде сяяти і чистим.

Потім забереш золото додому», - продовжила стара.

«що?», - здивувалася Зореслава.

«ти не хочеш допомогти сім’ї і собі, я віддам тобі. У мене надійні руки

та й ми знаємо один одного».

Зореслава подумала…

і пішла додому, шукати золото, щоб віддати старій, бо важала,

що нічого в цьому страшного не має, просто почистить золото і поверну додому.

Прийшла додому та дома нікого не було, знайшла золото і побігла до озера віддавати його старій,

повернулась дівчина до озера та на неї вже чекала стара,

і Зореслава спокійно віддала золото, поки Зореслава глянула на пташку та стара швидко зникла,

оглянулася дівчина навкруги старої, як слід пропав.

Спочатку перелякалася Зореслава, що ні золота, ні старої,

а потім повернулася додому. А коли повернулася додому,

батьки почали сварити свою молодшу доньку, питати її:

«що сталося, поки дома нас не було? де золото?»

«не розумію я», - здивовано відповіла Зореслава…

і пішла до своєї кімнати. Промайнули місяці…настала осінь,

прокинувшись рано вранці Зореслава перелякалася,

бо всі знову сварили і звинувачули її у крадіжці, стоячи у кімнаті біля її ліжка.

Вона намагалася всіх своїх переконати, що це не вона вкрала золото,

та всі свої всеодно невірили їй та виставили її з замку.

Вона знову прийшла до озера, і сидячи поряд з озера плакала

і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,

тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,

озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання»

та й відразу все затихло.

Вона зраділа від почутого та пішла шукати хатинку і знайшла,

зайшла у відчинені двері та почала писати історію про кохання,

коли закінчила писати історію, пішла до людей і почала читати її їм,

коли вона прочитала інший литописець почув прочитану неймовірну історії,

і запросив її до своєї хати.

Всі були задоволенні від прочитаної неймовірної історії про кохання Зореславою.

Люди ще довго не могли відійти від неймовірної історії про кохання,

а литописець негайно визнав Зореславу литописцем.

Плітки промайнули дуже швидко, навіть молода літописця почула неймовірну історію про кохання.

Невитримала і позвала до себе ту стару - бабусю, і приказала їй:

«заберіть у неї неймовірну історію про кохання, і нехай про неї всі забудять.

До речі обманіть її, поверніть їй зололо за ту неймовірну історію про кохання.

Це вже моя історія про кохання. Тепер я буду читати свою історію про кохання.

Так прочитаю, і відразу ж всі повірять мені, що це я написала».

Стара мовчки пішла, і відразу ж прийшла до озера чекати Зореславу.

Прийшовши туди, побачила, що Зореслава була щаслива…

і носила із собою папір з написаною неймовірною історією про кохання.

Стара звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання,

і в тебе все буде, і до тебе поверниться твій коханий».

Дівчина повернулася до старої і промовила: «чого це?»,

а стара негайно віддала золото: «на тримай». Зореслава зраділа,

почала забирати, а стара вибила із рук папір з історією про кохання, забрала і історію,

і золото та й пішла. «стійте, а золото?», - спитала Зореслава,

а стара з далеку промовила: «забудь все». Тим часом молода литописця порозмовляла з литописцем,

який закохався в неймовірну історію про кохання Зореслави,

і вмовляла його визнати її літописцем неймовірної історії про кохання,

литописець здивувався, але послухався її, бо боявся втратити все.

Зореслава поглянула на озеро, а озеро засохло, поглянула на небо, а небо почорніло…

І всі забули її дуже швидко, як і її історії. Промайнула зима,

вона знову подивилася на небо, тільки на чоре…

і довго на нього дивилася невідриввючи очі, небо прошепотіло:

«поцілую його», та й відразу все затихло.

Дівчина пішла до засохлого озера, побачила сумного хлопця підійшла і поцілувала його.

Глянула на озеро, озеро стало - бакитним. Глянула на небо,

небо стало - блакитним. А потім хлопець поцівав її, і вони були щасливі…

тим часом підійшла до неї стара, та й повернула і історіі, і золото.

Потім вона разом з чоловіком повернулися додому, і побачила,

що всі раділи, всі були щасливі. А від молодої литописці всі відвернулися і забули її назавжди.