Давним - давно Князь мав трьох доньок. Старша - Абаддона та середня дочка - Мамона не проявляли дружелюбності до молодшої - Зореслави. Вони постійно чиплялися до неї, і навіть батьки підбурювали конфлікти. Зореслава ображалася на всіх, хто завдавав їй болю.

Поряд із замком розташовувалося одиноке озеро, куди вона ходила, аби заспокоїтися. Сидячи біля води, Зореслава плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку. Лише після останньої краплі - сльози озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи», і раптом усе затихло.

Зореслава зраділа цим словам і повернулася додому, де пізно ввечері її вже чекали сестри і батьки, які знову почали її ображати.

Не витримавши знущаннь, вона в сльозах побігла до своєї кімнати, згадуючи про шепіт озера. Вночі Зореслава розпочала писати правдиві історії про печалі та образи.

На ранок вона прокинулась з відчуттям легкості, адже спромоглася висловити свої думки на папері. Залишивши напис слів із літер. З аркушами у руці, спустившись до родини, Зореслава відразу ж натрапила на неприязнь матірі, незабаром до них долучилися ще й сестри. Батько, вважаючи, що його дружина й доньки мають рацію, всіляко підтримував їх. Не витримавши тиску, вона вирушила до літописця, аби показати йому написані нею історії.

На наступний день Зореслава знову відвідала литописця, прагнучи дізнатися його думку. Коли увійшла до хатинки літописця, то побачила його сердитим: «ти написала нецікаві оповідки. Таке точно ніхто не читатиме. І, до того ж тема не відповідає сюжету», - різко зауважив литописець.

«Тоді поверніть мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалось», - з сумом відгукнулася на зауваження Зореслава.

«Давай зробимо так: нехай твої історії полежать у мене, а ти прийдеш через декілька днів. Я спробую їх трохи вдосконалити, щоб люди захотіли їх читати», - з посмішкою запропонував литописець.

Зореслава спокійно попрямувала до замку, але там знову спалахнули чвари та образи, які дедалі більше роздратовували її. Вона не знала, куди подіти очі від цього непорозуміння, особливо в сім’ї.

Темної ночі, вона знову відвідала те саме озера, де випадково помітила стареньку. Стара також звернула на неї увагу, підійшла ближче до неї й запитала: «Що трапилося, дитино?». Зореслава, сховавши очі від сорому, відповіла їй з опущеним носом: «Нічого, вам просто здалося».

«Брешиш, дитино», - сердито мовила старенька.

«знаєш, ти можеш розповісти мені все, бо я бачу, у тебе є проблеми саме всередині родини», - продовжила вона, коли злість вщухла.

Зореслава розплакалася й зізналася: «Справді виникли проблеми в сім’ї, всі мене сварять, сердяться й ображають - це триває повсякчас». Вона відразу відкрила свою душу незнайомій старій.

«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала жінка.

«звісно, хочу! Але як?», - здивувалася Зореслава, звертаючись до старої.

«тобі потрібно знайти кохання, і я готова допомогти… Проведу обряд на кохання… Побачиш, через три дні у твоєму житті з’явиться чоловік, дуже схожий на тебе… також зроблю обряд для очищення від негативу в домі, але спершу заплати мені за ці ритуали».

Вона зраділа такій пропозиції і поспішила додому. Там панувала незвична тиша: ніхто не сварив й не ображав її. Зореслава зібралася з думками, побачивши батька, і попросили його дати їй гроші на подарунок для подруги. Батько мовчки виділив їй необхідну суму.

Пізно вечері, дівчина вирушила до озера, де її вже чекала стара. Зореслава віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні вдома було тихо, як ніколи".

«Ось бачиш, недарма провела обряди, і вони спрацювали», - зраділа старенька, а потім залишила її наодинці. Дівчина залишилася біля озера і зненацька відчула теплий погляд. Повернувшись, вона побачила хлопця, який їй усміхався.

А вона з усмішкою на устах побігла додому, запамятавши цю посмішку.

Тепер Зореслава, так само посміхалася як і він, сестри здивувалися,

коли бачили її такою посміхненою…

почали розпитувати її «чому посміхаєшся?», а коли вона не відповіла їм,

а просто промовчила, знову почали її сварити, ображати,

і мама теж підключалася до сестер.

На цей раз Зореслава серйозно образилася на них, і вирішила побігти у вечері до литописця

та поки бігла дорогою до литописця, зупинилася та побачила знайому,

яка читала людям її історії, а люди стояли біля неї і плакали разом з нею.

Зореслава образилася на знайому та підбігши до хатини литописця, зайшла у хату,

а літописець, повернувся до неї, і щоб не гаяти часу, відразу сказав їй,

що віддав її знайомій, бо нікому було виправити її сюжет історій, і тему до сюжету теж.

«а чому знайома читала від себе мої історії? Я ж написала, а не вона?», - спитала дівчина у литописця.

Литописець промовчав, а потім виставив Зореславу зі своєї хати.

Образившись на всі, вона побігла до озера, де на неї чекала

та сама стара. Дівчина по погляду зрозуміла,

що їй треба розповісти все старій, і невагаючись розповіла,

що її знову ображають, та й ще історії її читає знайома, як свої,

і литописець її знайому в цьому підтримує, що начебто,

то її історії і не хоче повертати мені.

«тобі треба провести обряд, щоб повернули тобі історіі твої, і все заспокоїться,

ось побачиш…люди підуть від неї, коли зрозуміють, що чужі історії,

тільки заплати за цей обряд», - промовила спокійно стара.

«так все дорого, мені не дадуть більше батьки грошей», - зі смутком промовила Зореслава.

«Чекай… ой, я таке побачила. У тебе батьки помруть через пів року, негайно, чуєш…

я проведу тобі обряд, тільки заплати мені за все», - з острахом сказала стара.

Зореслава дуже перелякалася, а потім перелякано побігла додому

та побачила, що всі сміються від якоїсь ситуації.

Тоді забігла до своєї кімнати, щоб заспокоїтися…думаючи,

як гроші попрахати у батьків. Рано вранці Зореслава придумала як гроші у батьків виманити,

все таки насмілилася попросити грошей у мами та тата, знову не задумуючись,

виділила гроші мама Зореславі. Зореслава зраділа і повернулася до своєї кімнати,

а пізно верочі, дівчина побігла до озера, де чекала на неї стара, розплатилася за всі обряди,

і стара спокійно пішла від Зореслави. Продовжуючи залишатися на самоті Зореслава сиділа

та й думала, і водночас питала себе: «а чому в мене не має коханого досі?,

а чому сварки не припиняються?».

Раптом підійшов той самий хлопець, який посміхався їй пару днів назад.

«привіт, познайомимся» звернувся до неї хлопець, а відповіді не почув.

Він повторив ще декілька разі, знов не почув відповіді та й полишив її,

повернувшись додому дівчина подумала, що правильно зробила, бо в неї боліло горло,

і вона не могла розмовляти. Та коли зайшла до своєї кімнати,

побачила сестер своіх, які сміялися над нею, і при цьому спитали її:

«в тебе ще є історії твої? віддай їх тій своїй знайомій,

вона краще за тебе пише, то її тепер історії»

«ні не має», - я відповіла сестрам, а сестри полишили її.

Зореслава не розуміючи нічого, пізно ввечері пішла знову до озера,

і сіла поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,

тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої каплі - сльози,

озеро прошепотіло: «обманула тебе стара» та й відразу все затихло.

Ще трохи побула біля озера та до неї підійшла стара, та доторкнулася до її плеча:

«доню у тебе все буде добе», - промовила стара,

повернувшись до старої Зореслава гнівно промовила:

«ви мене обманули». Стара трохи перелякалася,

але Зореслава не помітила легкого переляку, потім промовчила…

і відповіла: «ні, доню, ось побачиш, твій коханий йде до тебе… прийде приблизно осінню».

Зореслава промовчила і нічого не сказала.

«дивись у вас в домі гуляє всяка зла нечисть, віддай мені золото.

Я почищу його від зла. Поверну золото, воно буде сяяти і чистим.

Потім забереш золото додому», - продовжила стара.

«що?», - здивувалася Зореслава.

«ти не хочеш допомогти сім’ї і собі, я віддам тобі. У мене надійні руки

та й ми знаємо один одного».

Зореслава подумала…

і пішла додому, шукати золото, щоб віддати старій, бо важала,

що нічого в цьому страшного не має, просто почистить золото і поверну додому.

Прийшла додому та дома нікого не було, знайшла золото і побігла до озера віддавати його старій,

повернулась дівчина до озера та на неї вже чекала стара,

і Зореслава спокійно віддала золото, поки Зореслава глянула на пташку та стара швидко зникла,

оглянулася дівчина навкруги старої, як слід пропав.

Спочатку перелякалася Зореслава, що ні золота, ні старої,

а потім повернулася додому. А коли повернулася додому,

батьки почали сварити свою молодшу доньку, питати її:

«що сталося, поки дома нас не було? де золото?»

«не розумію я», - здивовано відповіла Зореслава…

і пішла до своєї кімнати. Промайнули місяці…настала осінь,

прокинувшись рано вранці Зореслава перелякалася,

бо всі знову сварили і звинувачули її у крадіжці, стоячи у кімнаті біля її ліжка.

Вона намагалася всіх своїх переконати, що це не вона вкрала золото,

та всі свої всеодно невірили їй та виставили її з замку.

Вона знову прийшла до озера, і сидячи поряд з озера плакала

і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,

тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,

озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання»

та й відразу все затихло.

Вона зраділа від почутого та пішла шукати хатинку і знайшла,

зайшла у відчинені двері та почала писати історію про кохання,

коли закінчила писати історію, пішла до людей і почала читати її їм,

коли вона прочитала інший литописець почув прочитану неймовірну історії,

і запросив її до своєї хати.

Всі були задоволенні від прочитаної неймовірної історії про кохання Зореславою.

Люди ще довго не могли відійти від неймовірної історії про кохання,

а литописець негайно визнав Зореславу литописцем.

Плітки промайнули дуже швидко, навіть молода літописця почула неймовірну історію про кохання.

Невитримала і позвала до себе ту стару - бабусю, і приказала їй:

«заберіть у неї неймовірну історію про кохання, і нехай про неї всі забудять.

До речі обманіть її, поверніть їй зололо за ту неймовірну історію про кохання.

Це вже моя історія про кохання. Тепер я буду читати свою історію про кохання.

Так прочитаю, і відразу ж всі повірять мені, що це я написала».

Стара мовчки пішла, і відразу ж прийшла до озера чекати Зореславу.

Прийшовши туди, побачила, що Зореслава була щаслива…

і носила із собою папір з написаною неймовірною історією про кохання.

Стара звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання,

і в тебе все буде, і до тебе поверниться твій коханий».

Дівчина повернулася до старої і промовила: «чого це?»,

а стара негайно віддала золото: «на тримай». Зореслава зраділа,

почала забирати, а стара вибила із рук папір з історією про кохання, забрала і історію,

і золото та й пішла. «стійте, а золото?», - спитала Зореслава,

а стара з далеку промовила: «забудь все». Тим часом молода литописця порозмовляла з литописцем,

який закохався в неймовірну історію про кохання Зореслави,

і вмовляла його визнати її літописцем неймовірної історії про кохання,

литописець здивувався, але послухався її, бо боявся втратити все.

Зореслава поглянула на озеро, а озеро засохло, поглянула на небо, а небо почорніло…

І всі забули її дуже швидко, як і її історії. Промайнула зима,

вона знову подивилася на небо, тільки на чоре…

і довго на нього дивилася невідриввючи очі, небо прошепотіло:

«поцілую його», та й відразу все затихло.

Дівчина пішла до засохлого озера, побачила сумного хлопця підійшла і поцілувала його.

Глянула на озеро, озеро стало - бакитним. Глянула на небо,

небо стало - блакитним. А потім хлопець поцівав її, і вони були щасливі…

тим часом підійшла до неї стара, та й повернула і історіі, і золото.

Потім вона разом з чоловіком повернулися додому, і побачила,

що всі раділи, всі були щасливі. А від молодої литописці всі відвернулися і забули її назавжди.