Давним - давно Князь мав трьох доньок. Старша - Абаддона та середня дочка - Мамона не проявляли дружелюбності до молодшої - Зореслави. Вони постійно чиплялися до неї, і навіть батьки підбурювали конфлікти. Зореслава ображалася на всіх, хто завдавав їй болю.
Поряд із замком розташовувалося одиноке озеро, куди вона ходила, аби заспокоїтися. Сидячи біля води, Зореслава плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку. Лише після останньої краплі - сльози озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи», і раптом усе затихло.
Зореслава зраділа цим словам і повернулася додому, де пізно ввечері її вже чекали сестри і батьки, які знову почали її ображати.
Не витримавши знущаннь, вона в сльозах побігла до своєї кімнати, згадуючи про шепіт озера. Вночі Зореслава розпочала писати правдиві історії про печалі та образи.
На ранок вона прокинулась з відчуттям легкості, адже спромоглася висловити свої думки на папері. Залишивши напис слів із літер. З аркушами у руці, спустившись до родини, Зореслава відразу ж натрапила на неприязнь матірі, незабаром до них долучилися ще й сестри. Батько, вважаючи, що його дружина й доньки мають рацію, всіляко підтримував їх. Не витримавши тиску, вона вирушила до літописця, аби показати йому написані нею історії.
На наступний день Зореслава знову відвідала литописця, прагнучи дізнатися його думку. Коли увійшла до хатинки літописця, то побачила його сердитим: «ти написала нецікаві оповідки. Таке точно ніхто не читатиме. І, до того ж тема не відповідає сюжету», - різко зауважив литописець.
«Тоді поверніть мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалось», - з сумом відгукнулася на зауваження Зореслава.
«Давай зробимо так: нехай твої історії полежать у мене, а ти прийдеш через декілька днів. Я спробую їх трохи вдосконалити, щоб люди захотіли їх читати», - з посмішкою запропонував литописець.
Зореслава спокійно попрямувала до замку, але там знову спалахнули чвари та образи, які дедалі більше роздратовували її. Вона не знала, куди подіти очі від цього непорозуміння, особливо в сім’ї.
Темної ночі, вона знову відвідала те саме озера, де випадково помітила стареньку. Стара також звернула на неї увагу, підійшла ближче до неї й запитала: «Що трапилося, дитино?». Зореслава, сховавши очі від сорому, відповіла їй з опущеним носом: «Нічого, вам просто здалося».
«Брешиш, дитино», - сердито мовила старенька.
«знаєш, ти можеш розповісти мені все, бо я бачу, у тебе є проблеми саме всередині родини», - продовжила вона, коли злість вщухла.
Зореслава розплакалася й зізналася: «Справді виникли проблеми в сім’ї, всі мене сварять, сердяться й ображають - це триває повсякчас». Вона відразу відкрила свою душу незнайомій старій.
«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала жінка.
«звісно, хочу! Але як?», - здивувалася Зореслава, звертаючись до старої.
«тобі потрібно знайти кохання, і я готова допомогти… Проведу обряд на кохання… Побачиш, через три дні у твоєму житті з’явиться чоловік, дуже схожий на тебе… також зроблю обряд для очищення від негативу в домі, але спершу заплати мені за ці ритуали».
Вона зраділа такій пропозиції і поспішила додому. Там панувала незвична тиша: ніхто не сварив й не ображав її. Зореслава зібралася з думками, побачивши батька, і попросили його дати їй гроші на подарунок для подруги. Батько мовчки виділив їй необхідну суму.
Пізно вечері, дівчина вирушила до озера, де її вже чекала стара. Зореслава віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні вдома було тихо, як ніколи".
«Ось бачиш, недарма провела обряди, і вони спрацювали», - зраділа старенька, а потім залишила її наодинці. Дівчина залишилася біля озера і зненацька відчула теплий погляд. Повернувшись, вона побачила хлопця, який їй усміхався.
З усмішкою на обличчі вона побігла додому, зберігаючи в пам’яті цю посмішку. Тепер Зореслава також усміхалася, як і він, а її сестри дивувалися, бачачи її такою щасливою. Вони почали розпитувати: «чому ти посміхаєшся?», але не отримавши відповіді, знову почали сварити та ображати. Мама приєдналася до сестер. Цього разу Зореслава серйозно образилася на них, і відвідати літописця. На шляху до нього вона зупинилася, помітивши знайому, яка читала людям її історії, а люди стояли навколо і плакали разом з нею. Зореслава розгнівалася на знайому, поспішивши до його хатинки, зайшла всередину. Літописець, не гаючи часу, повідомив їй, що віддав її роботи знайомій, оскільки нікому було виправити її сюжети та теми.
«чому знайома читала мої історії від свого імені? Я ж їх написала, а не вона?», - спитала дівчина у нього. Літописець промовчав, а потім вигнав Зореславу зі своєї хати. Образившись на всіх, вона помчала до озера, де її вже чекала старенька. Глянувши на неї, дівчина зрозуміла, що повинна розповісти все, і без вагань поділилася своїми переживаннями про те, як її знову ображають.
Зореслава, зустрівши погляд старої, усвідомила, що має продовжити свою розповідь: ставши жертвою образ, вона виявила, що її знайома, вже відома, читає й видає її історії за свої. Літописець підтримує цю знайому, стверджуючи, що це її історії, і не має наміру повертати їх мені.
«тобі потрібно провести обряд, щоб твої історії повернулися, і все владнається. Побачиш, люди від неї відійдуть, коли зрозуміють, що це чужі оповідки. Але за обряд потрібно заплатити», - промовила спокійно стара.
«Але це надто дорого, батьки не дадуть мені більше грошей», - з сумом заперечила Зореслава.
«Почекай… ой, я щось побачила. Твої батьки помруть через пів року, негайно, чуєш? Я проведу обряд, але ти мусиш заплати мені за все», - з острахом сказала стара.
Дівчина дуже перелякалася, й, в паніці, побігла додому, де побачила, що всі регочуть з якоїсь ситуації. Зореслава забігла до своєї кімнати, намагаючись заспокоїтися, розмірковуючи, як вмовити батьків дати їй грошей. Рано-вранці вона вигадала, як отримати гроші від них. Врешті-решт, Зореслава наважилася попрохати їх про допомогу, і мама без вагань виділила їй необхідну суму. Дівчина зраділа і повернулася до своєї кімнати.
Пізно ввечері, Зореслава вирушила до озера, де її вже чекала старенька. Вона розплатилася за всі обряди, і стара спокійно залишила дівчину на самоті. Сидячи на березі, Зореслава задумалася, і запитала себе: «чому в мене досі немає коханого? чому сварки не припиняються?».
Раптом до неї підійшов юнак, який кілька днів тому усміхався їй.
«Привіт, давай познайомимось», - звернувся до неї незнайомець, але не дочекався відповіді. Він повторив своє запитання кілька разів, але, не почувши нічого у відповіді, пішов геть.
Повернувшись додому, дівчина подумала, що вчинила правильно, адже в неї боліло горло, і вона не могла говорити. Але зайшовши до своєї кімнати, Зореслава побачила сестер, які сміялися над нею. Одна з них запитала її:
«У тебе ще є твої історії? віддай їх своїй знайомій, вона пише краще за тебе, тож нехай це будуть її історії».
«Ні, не маю», - відповіла я сестрам, і вони лишили цю тему у спокої.
Зореслава, нічого не розуміючи, пізно ввечері знову пішла до озера. Сидячи біля води, Зореслава плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку. Лише після останньої краплі - сльози озеро прошепотіло: «обдурила тебе стара», і раптом усе затихло.
Вона ще трохи залишилася біля озера, коли до неї підійшла стара і доторкнулася до її плеча:
«доню, у тебе все буде добре»,- промовила стара.
Зореслава, повернувшись до старенької, гнівно сказавши:
«ви мене ошукали». Стара трохи злякалася, але дівчина не помітила її легкого переляку. Потім стара замовкла і додала: «ні, доню, ти побачиш, твій коханий йде до тебе… він прийде приблизно восени».
Зореслава промовчала.
«у вашому домі блукає зла нечисть, віддай мені золото. Я очищу його від зла і поверну тобі, воно буде сяяти чистотою. Потім забереш золото додому», - продовжила говорити стара.
«що?», - здивувалась Зореслава.
«ти не хочеш допомогти родині та собі? Я поверну тобі золото. У мене надійні руки та ми ж знаємо один одного», - додала вона.
Зореслава замислилась…і вирушила додому шукати золото, вважаючи, що в цьому немає нічого страшного - просто почистить його і поверне назад.
Коли вона прийшла додому, в замку нікого не було. Знайшовши золото, дівчина поспішила до озера, щоб віддавати його старій. Коли дівчина дійшла до озера, стара вже чекала на неї.
Спокійно віддавши золото, Зореслава раптом помітила пташку, і в ту ж мить стара миттєво щезла. Дівчина озирнулася навкруги, але старої вже не було - вона зникла безслідно.
Спершу Зореслава відчула переляк, адже не відшукала ані золота, ані старої. Повернувшись додому, вона зіткнулася з гнівом батьків, котрі запитували її:
«що сталося, поки нас не було? де золото?».
«не розумію я», - здивовано відповіла дівчина.
Після цих питань, вона вирушила до своєї кімнати.
Місяці промайнули дуже швидко, настала осінь. Одного ранку прокинувшись, дівчина злякалася: рідні сварили її і звинувачували у крадіжці, стоячи біля її ліжка. Вона намагалася переконати їх у своїй невинності, але ніхто їй не вірив, і зрештою її вигнали з замку.
Знов Зореслава прийшла до озера, де, сидячи біля води, Зореслава плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку. Лише після останньої краплі - сльози озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання», і раптом усе затихло.
Вона зраділа почутому та вирушила на пошуки хатинки, котру незабаром відшукала, зайшовши через відчинені двері, сіла на підлогу й в абсолютній тиші почала писати історію про кохання. Коли завершила оповідь, почула голоси людей, вийшовши до них, почала читати їм своє творіння. Під час читання один з літописеців був вражений неймовірною історією, і запросив її до себе додому.
Слухачи були в захваті від прочитаної Зореславою історією про кохання. Люди ще довго обговорювали цю чудову розповідь, що містила неймовірну історію про кохання, а літописець одразу ж визнав Зореславу літописцем. Плітки про її талант дуже швидко розлетілися, і навіть молода літописець дізналася про цю неймовірну історію.
Не стерпівши почутому, вона покликала до себе стареньку і наказала їй: «заберіть у неї саме цю неймовірну історію про кохання, нехай про неї всі забудуть. І, до речі обдуріть її, поверніть їй золото за оповідку. Це вже моя історія про кохання, і тепер я буду читати свою версію. Коли я її прочитаю, всі повірять, що це я написала».
Стара мовчки пішла, і миттєво ж опинилася коло озера, очікуючи на Зореславу. Коли дівчина прийшла, стара помітила, що вона була щаслива і тримала у руках аркуш паперу, на котрому була написана неймовірна оповідь про кохання.
Старенька звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання, і в тебе все буде добре, твій коханий повернеться до тебе». Зореслава здивовано спитала: «чому я мушу це робити?». У відповідь стара швидко простягла їй золото: «ось, тримай». Дівчина зраділа, і почала забирати золото, але стара зненацька вирвала з її рук аркуш з оповіддю про кохання, на якому лежало золото, забравши все, швидко пішла.
«стійте, а золото?», - спитавши вигукнула Зореслава. Старенька віддаляючись відповіла: «забудь усе». Тим часом молода літописець розмовляла з літописцем, який закохався в неймовірну історію про кохання дівчини. Вона вмовляла його визнати її літописцем цієї історії, літописець, хоч і здивувався, погодився, бо боявся втратити все.
Зореслава поглянула на озеро - воно висохло, потім на небо - воно почорніло… І всі швидко забули про неї, як і про її оповідь.
Промайнула зима, і Зореслава знов підняла очі до неба, котре тільки - но стало чорним. Довго дивилася, не відриваючи погляду, поки небо не прошепотіло: «поцілую його», і раптом все затихло.
Дівчина підійшла до висохлого озера і побачила сумного хлопця. Підійшовши ближче, Зореслава поцілувала його. Вона знову глянула на озеро - воно стало блакитним. Потім поглянула на небо - воно стало блакитним. За мить хлопець поцілував Зореславу, і вони стали щасливими.
Тим часом до них підійшла до старенька, яка повернула їй і історію, і золото. Разом з юнаком дівчина повернулася додому і побачила, що всі радіють і щасливі. Усі відвернулися від молодої літописця і забули про неї назавжди.