Розчарування....
Дні щасливого життя...
Зрада....
Лаос
Зрада....
  •      Інколи хочеться вірити у те, що           все це лише страшний сон, кошмар який незабаром скінчиться. Та з часом ти розуміш, найстрашніше, що це правда і від цього уже нікуди не дітись
Серпень 2000
  Кейт
Саме цього дня ми з Рейном прямували то моєї подруги Джейн. Ми хотіли її розповісти про наше весілля і запропонувати бути свідком. Але , доходячи до будинку  я відчула дуже дивне відчуття, немов, мені  в серце встромили ніж , я незнала , що так насправді і станеться.
Ми прийшли під двері квартири , я сказала Рейну: У мене дивне відчуття.
- Ти просто рада - відповів він.
Нііі ,   це не було відчуття радості , скоріше , розчарування та злості, але вмить я забула про те.
Рейн постукав . Джейм відчинила  і зразу був погляд на Рейна. Мені зразу несподобалося , як вона на нього дивиться, але Рейн мій!
  Поговоривши  годинку ми пішли до дому. Вулицею я замітила, що Рейн досить часто згадує Джейм, але я проігнорувала .
    Наступного дня Рейн пішов на роботу , а я зайнялася хатніми справами(ми жили в домі напроти колій потяга) . І щось моє серце відчуло неспокій. Я зразу загорілася бажанням побачити Джейм.
Він не міг.! Але....
   І ось я вже біля дверей до Джейм . Джейм відчинила двері і я зразу почула голос Рейна : Кіць ти де?
    Холод заполонив мою душу, думки заполонили мою голову, серце зупинилося на секунду.. В думках я собі говорила : Ніііі ... Це не він!! Він так неміг вчинити!! він мене кохає!!! Але як він вийшов, я просто закамяніла .

- Аааа....... -я замовчала.
- Вибач Кейт -мовив  Рейн
Похилилася Джейн.
Я не змогла більше дивитися на це!! Я просто втекла , втекла від свого щастя , втекла від любові , втекла від свого життя....
Бігучи я себе запитувала Навіщо? Навіщо ти його полюбила? Навіщо ти пішла до подруги? Навіщо? Навіщо?
Вернувший до дому я плакала... Я не розуміла , що він знайшов в ній такого, що не має в мені. Я не розуміла , він ж обіцяв мені , що не покине, що буде кохати вічно, а тут я таке бачу. Я плакала.... Плакала цілу ніч.
Прокинувший ранком, я подзвонила і повідомила , що захворіла і не прийду на роботу. Я була виснаженна цим болем, цими переживаннями. Я розчарувалася в коханні , в людині яку кохала більше за все на світі. Все, не хочу більше про нього думати.! Я цілу ніч не спала, вирішила лягти відпочити , можливо засплю? Лягла, заплющила очі... і ось знову. Знову передімною Рейн, знову мій коханий мене цілує, знову ми щасливі, знову зрада, знову сльози... Усі наші щасливі моменти пролетіли у мене перед очима. Я кохаю його- казала я собі. І ось я заснула. Прокинулася від дзвінка в двері . На порозі стояв Рейн. Я не відчинила, я не змогла на нього дивитися. Як його побачила , сльози залили сої очі. Він пішов. Постоявши 5 хв він пішов....


© Nataliia Olha Kobetiak,
книга «Лічені секунди до життя».
Коментарі