Катерина начепила на носа окуляри та нервово посміхнулася власному відображенню в дзеркалі. Відображення, незважаючи на посмішку, виглядало переляканим привидом. Світла шкіра від хвилювання геть посіріла, навіть рум'яна та блиск для губ не рятували. 

Дівчина нервувала. Сьогодні був дуже важливий день. Співбесіда до компанії, про яку вона мріяла весь останній курс в університеті. Їй пощастило пройти тижневе стажування в Зегер-груп, і з того часу Катя запалала мрією зробити кар'єру в цій компанії.

- Катрусю, ти запізнишся, якщо не вийдеш зараз! - гукнула з сусідньої кімнати мама, й дівчина, підхопивши сумку зі світлої шкіри, вийшла в передпокій.

- Я пішла! - відгукнулася за кілька митей, вскочивши в коричневі чобітки та накинувши легкий плащ.

Катя була впевнена, що отримає сьогодні роботу, адже готувалася до цього дня від самого випуску. Тим паче, що вакансія спеціаліста тендерного відділу наче була створеню для неї.

Швидко дісталася до місця. Сучасний бізнес-центр похмурого осіннього дня виглядав наче сталевий куб. До призначеного часу лишалося ще двадцять хвилин, тому дівчина завагалася, чи варто вже зараз йти до відділу по роботі з персоналом, чи краще почекати призначений час.

- Не вагайтеся, красуне! Навіть чарівні пані повинні працювати в наші дні.

Поруч наче з-під землі виріс хлопець. Русявий, симпатичний. Пасмо волосся вибилося із зачіски та звисало майже до самих очей. Випроставшись, він поправив його.

- Дякую, - вичавила з себе Катерина неоднозначну відповідь та стриману посмішку.

- І як я раніше не помічав такої краси? - раптом насів чоловік, очі його виблискували цікавістю. - З якого ви відділу? Може вип'ємо кави у перерві?

- Я не змішую професійне й особисте життя, - холодно відгукнулася Катя та рішуче рушила до довідкової стійки. Залишатися довше поруч з цим типом було небезпечно.

Вона привіталася з секретарем, розказала про мету свого візиту. Деякий час здавалося ще відчувала на собі погляд, але коли все ж таки наважилася озирнутися, нахабного незнайомця вже не було. Погано, що в перший же день сталася така ситуація. 

А все через її зовнішність. Від неї самі лише неприємності...

"Таких "лялечок" люди не сприймають серйозно. Нащо тобі те управління? Йди секретуткою до великого боса, сяй личком перед відвідувачами. Жодних турбот", - сказав якось Артем, одногрупник і величезна скалка в дупі. 

Хлопець ніколи не підбирав слів у розмові з нею. Він не був мажором чи якимось бандюком, яких на їхньому факультеті менеджменту вистачало. Ні. Він був з сім'ї середнього достатку, які виховували його ввічливим та сумлінних хлопцем. Та був в Артема такий самий недолік, як і в Катерини, - витончена зовнішність. Білявий, стрункий, навіть худий Артем був схожий на танцюриста. Гарненьке личко подобалося дівчатам і навіть деяким хлопцям. Одногрупники навіть жартували з цього приводу. Таке ставлення дуже дратувало Артема і захисною реакцією став уїдливий характер. Він нарік Катю "товаришкою по нещастю" та сприймав як подушечку для своїх гострих слів-голок.

Дівчина ображалася на нього спочатку, але зрештою звикла. Артем став другом. Принаймні він був єдиним знайомим представником протилежної статі, який жодного разу не намагався затягти її в ліжко.

З цими невеселими думками Катерина піднімалася в ліфті на третій поверх до відділу по роботі з персоналом. Оскільки дівчина приїхала раніше, їй довелося чекати поки працівниця відділу проведе співбесіди з іншими кандидатами. Обоє були на кілька років старші й напевно більш досвідченими, тому Катя остаточно підупала духом. Втім після розмови з ейчаром настрій трохи покращився. Жінка була дуже задоволена результатами тестування й розмови.

- Другим етапом буде співбесіда з вашим безпосереднім керівником. Але я не думаю, що тут будуть якісь проблеми. Геннадій Анатолійович не дуже прискіпливий до дівчат, - усміхнулася жінка.

Катерина кивнула й встала. Нехай Геннадій Анатолійович буде підстаркуватим кавалером, якого буде легко тримати на відстані субординації, як це було з викладачами в університеті.

В приймальні керівника тендерного відділу Катя на деякий час залишилася сама.

- Геннадій Анатолійович звільниться за кілька хвилин, - повідомила секретарка та вийшла з кабінету у справах.

Дівчина сіла на офісному кріслі та притисла все своє майно: документи, сумку і плащ до грудей. Останній етап. Серце, що наче перестало битися у відділі по роботі з персоналом, схоже вирішило наздогнати витрачений дарма час і тепер колотало як у загнаної в кут миші. Одразу ж стало жарко. Катя відчула як запалали вилиці та вуха. Ще мить і вона готова була зірватися з місця та забігати по невеличкому кабінету. Раптом в отворі дверей з'явився костюм. Дівчина підняла погляд, щоб розгледіти й обличчя чоловіка.

Той здивовано роздивлявся її мить чи дві. Потім його кадик сіпнувся й хлопець заговорив.

- Яка несподівана зустріч! Ви так рішуче пішли минулого разу, що я думав, ми не скоро зустрінемось. Але, схоже, доля любить мене й пропонує такий чудовий подарунок.

Катя стисла губи. "Я не подарунок!" - майже вигукнула вона, але на роботі пообіцяла собі поводитися стримано. До того ж, яка їй справа до долі нахабного незнайомця?

Чоловік тим часом попрямував повз неї до дверей керівника відділу.

- Геннадій Анатолійович ще не звільнився, - невдоволено зауважила дівчина. І чого він пхнеться без черги?

- Ви помиляєтесь, - гмикнув русявий. - Я якраз звільнився та готовий ближче познайомитися з вами... - він вихопив теку з документами й розгорнув її. - Катерино Віталіївно. Проходьте.

Він відімкнув двері кабінету та залишив їх привітно відкритими.

Катя закусила губу. Виходить цей нахаба буде її керівником? Нерішуче дівчина зробила крок в кабінет. Керівник вже сидів за своїм столом та уважно вивчав папери.

- Прикрийте двері, Катю. Не проти, якщо я вас так називатиму? - чоловік вмостив підборіддя на свій кулак та солодко посміхнувся. І погляд, і голос його виточували мед.

- Проти.

Слово саме вирвалося з рота. Катя звісно не очікувала, що на роботі її зватимуть на ім'я-побатькові, але принаймні по-діловому "Катерина" чи "пані Левицька". Вона ж більше не в університеті серед одногрупників.

- Он як? Ви вважаєте, що ваш вік і статус не відповідають такому йменню? - Геннадій Анатолійович зверхньо звів брову та відкинувся у кріслі. - Напевно ви вважаєте, що в університеті дізналися все, щоби витерти носа досвідченим фахівцям, що були тут перед вами?

Катя стояла нервово стискаючи ручки своєї сумки. Можливо, й справді вона повелася занадто зухвало. Вона вирішила, що ставить на місце нахабу, який вирішив домагатися. Але раптом це була просто поблажливість більш досвідченого співробітника?

Керівник тим часом встав зі свого місця, підійшов майже впритул і навис над дівчиною.

- Вам не потрібна робота, Катю?

- Потрібна... - дівчина опустила голову і втупилася в золотий зажим для краватки, який за мить ворухнувся, коли його господар набрав повітря в груди. 

- Тоді чому ви така неприязна до свого безпосереднього керівника? - Гена дивився в біляву маківку й тріумфував. Дівчисько більше не наважиться зухвало його відшити. 

- Пробачте. Я подумала, що... - дівчина замовкла, в обличчя сказати, що вважала його нахабним бабієм, не наважилася.

- Що ти подумала? - Гена зрозумів, що поруч з дівчиною і так не надто міцні запобіжники вмить злітають. Красуню хотілося завоювати і негайно. Не важливо, що вона відповість. 

- Ви так говорили... Наче залицялися... - нарешті наважилася сказати те, що її турбувало, Катя.

- А це проблема? - Геннадій Анатолійович повільно обійняв її за плечі. - Це може бути тобі дуже корисним, - він схилився ще трохи. Не важливо, що вона відповість, погодиться чи відмовить. Він обов'язково візьме її на роботу та зробить своєю найближчим часом.

- Ні! - пискнула Катя й відштовхнула чоловіка. - Заберіть руки! Мені це не потрібно!

Вона рішуче кинулася до столу та зібрала недбало розкидані документи. Ошелешений чоловік спостерігав за нею. В маленькій білявці приховувалася сила та рішучість. Гена думав, що якщо дівчина вирішить відмовити, вона почне слізно просити її відпустити. Але білявка виявилася гонориста. Він навіть не встиг вибачитися до того, як за дівчиною зачинилися двері.