Віталік істінно вважав своїм покликанням додавати цікавості чужим розмовам. Інколи він себе не контролював (майже завжди), особливо коли під потік слів інших починав скучать.
Зараз бідний хлопець втрачав самоконтроль, бо друзі розмовляли про смартфони, в яких він не тук-тук. Той, що поменше зростом, Андрій, вже згадав про гнучкий екран одної новинки, а той, що поширше, в області поясниці, Макс, описував ледве не стомегапіксельную камеру іншого творіння.
- В мого колеги на роботі вже є такий апарат, - випалив іскрометно Віталік, на піку свербіння язика.
Обидва приголомшені друга повернули голови на товариша.
- Так, але в цьому апараті вже і стомегапіксельна камера, і екран гнеться. Все в одному, - не вгамовувався Віталька з очима покерного гравця, який тримав роял флешем на руках.
Поки одна його півкуля фантазувала, друга виробляла стратегію захисту:
- Лімітований варіант, тестова версія, з Китаю по блату привезли.
Але не думайте, що в такі вечори Віталік обмежувався схваткой, ні - він виходив на тропу війни:
- У мене мама їздила в Нову Зеландію, там такі краєвиди... - через хвилин десять після спорів про телефони, починав нову гілку діалогу Широкий Макс.
Але у Запеклого Віталіка був свій погляд на цю тему:
- Дурня ваша Нова Зеландія, от коли я в Норвегії був...
І поки його друзі намагалися згадати, коли це він був у Норвегії, Віталік вже переходив до поглиблення теми:
- Але і Норвегія дурня... От коли ми з тіткою моєї двоюрідної бабусі їздили по обміну в Швейцарію, от там - класнюче.
Думки у Широкого Макса та коротшого Андрія шмигали туди-сюди: "Якому обміну? Що за тітка, яка там хтось комусь?"
А Віталік переходив за новий рубікон:
- Тротуари з золота, з-під крана газована альпійська вода...
Після таких баляндрасів Віталіку часто діставалося, казали ніби брехун, але саме тоді він особливо сильно відчував себе талантом. У ньому (за його словами) поєднувався письменник-фантаст та стендап-комік. І для нього це був не обман, а творчість у прямому ефірі.
Він уявляв, що поки його глядачі - це друзі, знайомі, і ще попутні люди (у такі вечори за дворовим столиком - курці на балконах), а там, хто знає.. афіші по всьому місту, забитий гастрольний графік, автографи, фанати... Красота.