Олеся знала, що життя - це чітко розписаний сюжет, а людина лише має його розгледіти.
Першим довідником долі для неї був гороскоп, який дівчина читала з завмиранням.
Вона аналізувала не тільки "рибу" (тобто себе), а і всіх "овнів", "близнюків" та "козерогів", які її оточували. Щоб бути готовим до атаки з тилу.
Коли Олеся дізнавалася, який буде день "благопріятний" чи "неблагопріятний" і конкретно у чому, то переходила до другої фази ворожіння - прикмет. Дівчина вже вивчила біля сотні видів птиць, де вони гніздують, як співають і як низько літають, бо кожна дрібничка кардинально впливала на передбачення.
Олеся відмовилась від солі, бо не хотіла її розсипати, оминала чорних котів, ніколи не передавала щось через поріг, плювала через плече та завжди стучала по дереву. Коли усі ритуали були виконані, і Олеся знала, що сьогодні "благопріятний" день, вона могла дозволити собі усьо.
Запізнюватися на роботу, ставити на місце грубіяна-маршрутчика, не брати парасольку, коли над світом нависають чорні хмари, і взагалі - відчувати себе хазяйкою жизні.
Коли ж у гороскопі перед словом "благопріятний" з'являлося "не", пташки літали низько, а сіль розсипалась, навіть коли її не було в домі, то Олеся переходила у режим ніндзі. Вона зникала з радарів, вимикала мобільний та інтернет і брала вихідний - навіть коли начальник їй у цьому відмовляв.
Олеся розуміла, що від долі не сховатися, але хотіла вберегти від злої участі своїх близьких. У такі хвилини вона відчувала себе геройкою. Тією геройкою, яка знає важку правду, але якій ніхто не вірить і яку ніхто не розуміє. І яка просто робить свою роботу.