Начальнік Сергій Анатолійович сумував, бо у колективі не було душі.
Петя - його заступник - ще той роздовбай. З трьох відповідальних завдань виконає одне, а потім усе так закрутить своїм підвішеним язиком, що Сергій Анатолійович ще буде йому дякувати і вручати грамоту за добре пророблену роботу.
Охоронець сам крав товар. Водії постійно п’ють і зривають контракти. А коли тверезі, то партачить секретарша.
Бо секретарша Антоніна вічно плутає номери.
Замість завскладом він вже тричі «пісочив» жену - і так, що потім довго доводилося вибачатися.
А нещодавно Антоніна почала ще й плутать адреси.
Так, плавцям замість шапочок привезли куб дерева. Куб дерева!
- І нащо їм куб дерева, - питав ледве стримуючись Сергій Анатолійович у секретарши.
- Я думала вони забор будуть строїть.
- Який забор?
- Ну, навколо басейна.
- Антоніна!! - вже кричав Сергій Анатолійович. - У нас у місті один басейн - і той в приміщенні! Який забор?!
"Чесно, - думав Сергій Анатолійович, - якщо б мав такого директора фірми як я, то вже давно б себе уволил".
Ця іронія була подвійною, тому що Сергій Анатолійович і був власником цієї фірми. Частенько в апофеозі навколишнього бреду він брав аркуш і писав:
"Я, Сергій Анатолійович, прошу Вас, Сергіє Анатолійовичу, звільнити мене за власним бажанням, оскільки я - відповідально заявляю - на посаді директора не справляюся з поставленими задачами".
Ставив підпис, навіщось дублював поверх печаткою і простягав папірець сам собі. Потім вже як власник фірми відповідав:
"Сергію Анатолійовичу, ціную вашу самокритику, але ви перебільшуєте свої невдачі. І, зрештою, кого я замість вас поставлю керувати фірмою? Ви незамінний працівник. Ви - душа колективу!"
Сергія Анатолійовича (директора) тоді озаряло і він дійсно розумів, що душа колективу - це він.
Він вставав, радісно потискав сам собі руку. Потім обидва Сергії Анатолійовичі дружно рвали заяву на звільнення, кидали її у смітник і з новими силами йшли до непростого колективу - працювати над питанням організації робочого процесу і командної роботи.