"Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання..."
© В. Сосюра
Дощова погода завжди навіює якийсь невиправданий смуток. А примхи погоди, показують людям настільки їх життя, настрій і робота залежить від її умов. Природна стихія полонила столицю Великої Британії. Пустила свої холодні струмки по майже пустих вулицях міста. Туман окутав все навколо тяжкою ковдрою, не даючи жителям нормально дивитись на своє безвихідне становище. Закритим виявилось і безкрайнє небо, оповите сірими хмарами. Воно лиш раз у раз подавало свій могутній голос – громовицями. Не дасть, дощова погода, дихнути вільно й сьогодні. Вона, лиходійка, вкрала і залишки погожого дня та передала їх в руки тому пану - мареву, який відчував себе вже повноправним володарем цієї днини. Ось так лиє з самого ранку до пізньої ночі, вже сьому добу поспіль. Сонні люди повиходили під проливний дощ і лише кольорові парасолі, хоч якось урізноманітнювали всю сірість нинішнього дня. Дзеркала великих калюж, розкиданих по тротуару, відбивали всю тяжкість стомленого неба, певне йому вже остогиділо лити свої сльози. Людство давно перестало підводити свої очі в небесну вись і милуватись нею.
Лондон можна сміливо називати столицею дощів і гроз. Проте тижневий дощ якось затягнув свою меланхолічну мелодію.
Та не про це моя оповідь.
Як раз в цей момент старий професор Бенжамін Вайдерман спостерігав за сумним початком ще одного дня. Чоловік стомився і до краю обезсилився, він не знав як привести себе і свої думки в порядок. Його свідомість огорнув туман неясності і безнадійного відчаю. Здавалось людині в такому віці вже не є характерними страх, чи то невпевненість в своїх вчинках. Проте його вигляд демонстрував зворотне. Він мав знервований та пом'ятий вигляд. Професор сьогоднішнім ранком не міг позбутися певного відчуття, відчуття яке не давало йому змоги нормально спати та тверезо мислити. Всі його підлеглі говорили між собою, що можливо їх директор хвилюється через тривалий дощ, який точно не сурмить хороших наслідків для них. Та що там гадати, старий професор і сам не міг зараз в собі розібратись, не говорячи вже про те, що директор Дослідницького Центру погодних умов (ДЦ) геть закинув всі свої робочі справи. Вже минув мабуть тиждень від того дня, коли він більш-менш нормально спав. Його мучила жахлива безсонниця.
Та давайте почнемо з самого початку.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку