Переляканий чоловік у пошарпаному пальті наче скажений біг по темних кутах Києва, підбори його туфель відбивали швидких ритм ніби десь скаче самотній кавалерист. Ті удари хвилею розтікались по стінах та бруківці вулиць. Здавалося його марафон повинні були чути всі навколо, проте Києву було чхати на цього чоловіка. Куточками міста то тут, то там лунала шалена стрілянина з криками на німецькій та українській. Чоловік щиро не розумів як до такого могло дійти. Як так вийшло? Чому великий райх не прийшов на допомогу своєму комісаріату? Якого дідька повстанці унтерменшів, які здавались звичайними бандитами та терористами, котрі сиділи у своїх лісах та хащах виявились справжньою чумою, яка в ключовий момент вийшла зі своєї схованки й вогняним штормом пройшла від лісів аж до столиці. Чому війська комісаріату та поліція виявились настільки слабкими перед ними? Хоч коли він тікав з будівлі адміністрації то краєм вуха чув від інших, що скоро повинні прибути гелікоптери з десантом, котрі відбули з аеродрому в Житомирі на допомогу, проте за весь час своєї втечі він так і не почув, а ні стрекотня, а ні гулу у небі. Мало того він бачив як на мосту через Дніпро височіли чорні, наче вугілля, стовбури диму, це свідчить про одне, допомоги не буде.

Усі ці думки скаженим танцем метушились у голові чоловіка поки він продовжував біг.

Минувши пару поворотів чоловік зупинився перед виходом на основну вулицю, довгий біг по дворах та вуличках забрав багато сил, і вже немолодий німець був змушений зробити перерву, жадібно ковтаючи повітря та думаючи що робити далі.

Найбільше його дратувала безвихідність, його друзі просто лишили його напризволяще, і втекли без нього в Остланд, лишивши його самого в цій клятій Україні. Хоча можливо його "дорогі" колеги з адміністрації потрапили в засідку ворога і всі вони вже мертві. Ця думка трохи підняла настрій чоловіку, все-таки він прекрасно чув які звірства роблять з німцями та колабораціоністами їхній ворог.

Набравши повні груди повітря, чоловік обережно подивився що відбувається на вулиці, бої лунали все далі, значить зараз фронт змістився ближче до центру. Протерши окуляри чоловік взрів досить не приємну картину. Розбита колона військ адміністрації самотньо стояла посеред вулиці, розстріляні машини Опель "Бліц" та трупи військових, з яких зняли все цінне, розташовувались не довгою колоною в три автомобілі та з десяток мерців вздовж дороги. Розбиті вікна у деяких будинках свідчили про засідку, а калюжі крові та насінням посіяні гільзи могли розповісти про досить страшний, проте короткий бій, оскільки багато трупів не встигли покинути транспорт. Десь трохи далі від страшної картини горів старенький панзер чотири, очевидно це була одна з відчайдушних спроб адміністрації перекинути залишки сил, озброєних як не будь старим озброєнням зі складів, як підкріплення, проте для більшості з них такий кінець був очевидним. Лише невелика частка військ могла пробитись крізь щільне кільце нападників, не маючи зв'язку між собою та перебуваючи у повному хаосі більшість гарнізонів діяли самі по собі. Такі колони відчаю зустрічались по всьому місту, знаменуючи неминучу поразку рейху на цих землях.

Акуратно наблизившись до понівечених бійців чоловік помітив що в одного офіцера кобура залишилась на місці, напевно дикуни просто не помітили зброю і залишили ту з колишнім власником. Підібравши смертельний механізм тремтячими пальцями чоловік продовжив свій біг, зараз головне вибратись з цього проклятого міста, а далі як буде.

Рухаючись то короткими то довгими перебігами, вдача нарешті посміхнулась німцю, в одному дворі стояв Фольксваген на якому не було видно слідів битви чи мародерства.

Відкривши двері чоловік почав шукати в салоні ключі від машини. Ось вдача знову дарує йому своє благословення і предмет був знайдений та негайно використаний.

-"Ось ще трохи і я буду далеко звідси, - думав вже у ледь не в скаженій ейфорії чоловік, - ще трохи і я буду далеко звідси та нехай горить в пекельному вогні ця триклята Україна!"

Проте вдача перестала бути такою доброю до німця, машина відмовлялась заводитись постійно замовкаючи після спроб її завести. Щоразу провертаючи ключ чоловік все сильніше та сильніше нервував підвищуючи свій голос. Саме це привернуло увагу одного з патрулів.

Як тільки бійці з чорно-червоними нашивками на рукавах потрапили у двір, чоловік зрозумів що на цьому все скінчено. Зараз його або розстріляють або закатують, проте він не збирався здаватись дикунам так просто, він хотів продати своє життя дорожче.

З демонічною посмішкою на лиці він дістав трофейного пістолета, прицілився в груди найближчому бійцю і натиснув на гачок.

"Клац", - нічого не відбулось, ще раз швидко повторивши цю дію в голову прийшла страшна здогадка:

- "Патрони", саме це подумав чоловік з шоком на лиці перед тим як його тіло зустріло свинцевий шквал повстанців