Владислава Тріус

2021-10-07 10:19:29

Про кобзарів

Цікаве, Думки вголос, Різне

Так вже склалося, що мені подобається, як татові друзі-кобзарі приїздять до нього у гості. Як сьогодні пам'ятаю: сидить Шапа, закрутивши чуба за ліве ухо і говорить, що ніколи не одружиться, адже справжній козак не має бути прив'язаний до жінки, хоч сам має громадянську дружину та двох дітей; Єжель невдало крутить татову ліру; батько, примруживши очі і підвівши їх до стелі, грає на бандурі молодого майстра Василя думу "Про страшний суд", заминається, бо кожен святий інструмент знає свого господаря; Василь же посміхається мені через негусту чорну щетину, що довга дорога поколола нею його щоки і підборіддя, береться до борщу, що ми з мамою поставили на стіл; а у дверях кланяється, знявши шапку, старий Рачок, бажаючи щастя господі і всім, хто у ній живе. Мені ж бажає кохання - посміхаюся і опускаю очі. Мамі дякує за їжу. А між ними ніби Бог ходить. І такі вони радісні, як малі діти, коли міняються між собою інструментами і співають жартівливих пісень, а сонце цілує їх маківки. І ніхто не знає, що на чиїйсь кухні може трапитися таке диво. П'ять років минуло з того дня, а я ще досі ношу це сонце у собі.