у Храмі завжди було чисто — ніхто не вкладав у це гроші, тільки час (адже в Храмі Кривого Бога було стільки шукачів прихистку, що ніякі мийні засоби не були потрібні — всі ставали до роботи, аби тільки забути і знайти спокій) впродовж якого новоприбулі вчили Молитву та знаходили Спокій.

//всі, хто знаходив шлях до Храму, завжди знали Молитву, проте не могли знайти для неї слова//

чистота Храму робила його священним — місце де покладено стільки страхів не могло не бути освяченим самим Кривавим Богом.

люди боялися приходити до Храму: як би сильно Він їх не кликав крізь усі страждання спричинені насильниками, зрадниками, гнобителями (друзями, коханими, сім'ями), люди боялися.
людям здавалося, що у Храми на них чекає смерть — Кривавий Бог був безжальним, казали їм, він знищить ваш шанс на Рай чи Просвітлення, казали їм; але ті хто таки наважувалися пройти по Межі стежкою до Храму знали всю брехливість цих слів.

він схилився у баговійному поклоні, повторюючи Молитву.
навіть на священній підлозі, у молитовному потоці, він не міг відчути Спокій.
він знав, що це означає, хай би як йому не хотілося заперечувати.

Злити їхню крови
Видерти кістки
Вивернути м'язи
Викласти мозги

зазвичай було достатньо робіт у Храмі — простих дій, що стишували тривогу-жах-лють-страх-біль-ненависть-огиду, очищаючи душу від пережитих страждань та посилюючи тіло.
деяким було недостатньо.
чиїсь   тривога-жах-лють-страх-біль-ненависть-огида були так глибоко викарбувані на їхніх кістках, що вони мусили йти на жорсткіші міри.

праця — це кров.
Молитва — це кістки.
забуття — це м'язи.
смерть — це мозок.

усі вони приходили до Храму через смерть — не переходили Межу, тільки тупталися біля неї, адже за Межею були інші шляхи спокути.
всі вони знали пустоту Межі та холод смерті (всі знали-всі знали-всі знали, і тільки у Храмі переставали її боятися).

саме тому смерть — це мозок. найвищий ступінь Забуття та Спокою.

його Спокою

Очистити своє тіло
Відмити свою душу
Вознести свій дух
Просвітити гниле нутро

йому було недостатньо Забуття — спогади повсякчас мучили його у снах та наяву, від чого він уже всьоме повертався до Храму.
цього разу він навіть не побачив знайомих облич (знайомі вже давно пішли з Храму, знайшовши свій Спокій)
тому він відчайдушно молився, у спробі чи то набратися впевнености, чи то забути.

Аби тільки дихати
Дихати вільніше
Нарешті жити
Во славу
     Себе.

Кривавого Бога не існувало — ось яка істина ховалася у благословенній чистоті Храму.
існував лише Спокій од праці, гармонія од Молитви, умиротворення од Забуття та смерть кривдників од тих хто вижив.

на крайньому повторі він нарешті відчув сили на те що має зробити.
його коліна пекло від незручної пози (та це було підтвердженням того що він не перетнув Межу) але на коліна він став сам — кожен завжди молився так і тоді як відчував потребу, адже у Храмі не ділилися історіями та не шукали універсальних шляхів.
його спина нарешті розпрямилася, а із її кісток виднілися розгорнуті величезні крила.
він нарешті намацав свій Спокій — залишився тільки останній крок.

і тільки самому Кривавому Богу відомо якою була та Смерть.