Шуньята — це ніщо і це відкритість. Наші думки та переконання є наслідком великого причинно-наслідкового зв'язку. Тобто навіть постійні та незмінні речі колись були чимось іншим, а потім стануть чимось третім. (До того як стати виделкою, вона була листом сталі, а лист перед тим був хромом та іншими металами). Шуньята — природний стан речей. Від Місяця до Землі, від Землі до Сонця, від Сонця до хмари Оорта, від Сонячної системи до Андромеди (і це ще найменші відстані), від молекули до молекули, від протона до електрона та, чорт забирай, навіть кляті квірки між собою мають неймовірні відстані — тому якби не загадкова гравітація чи сильна/слабка взаємодії фіг би ми взагалі щось відчували чи існували. І все це діло рухається — орбіти планет, зірок, систем, галактик, броунівський рух, обертання електронів, хімічні реакції — все у світі рухається, навіть якщо це просто вітер та вода, що сточують гори. Тому так, мені спокійніше (хай і попсово) прийняти філософію та мітологію буддизму, бо вони глибинно відображають моє світовідчуття та надають прийняття у запереченні (адже шуньята — це всеохопна та всевмістка порожнеча). Будда є для тих, хто не знає, який він насправді. Будди немає для тих, хто знає який він. //неточні цитати з Стівена Протеро "Вісім релігій, що керують світом" або "God is not one" (що краще відображає суть книги, але фіг із вами конспірологи кляті)

おはようございます! Хто я? Яке ж вічно актуальне питання. І відповідь на це запитання завжди, у кожного, у будь-який час буде різна. Навіть у мене самого. Хто я? До абсурду добра людина, що зневірилася у чужому альтруїзмі, чи просто хороший актор, що скинув першу маску? Хто я? Сукупність створених моїм мозком електричних імпульсів, чи вища духовна субстанція? Хто я? До якої категорії людей, організмів, істот я відношусь? Які соціальні ролі я граю? Чим є я насправді? Яка ціль мого існування? Я могло би вдатися до складних у розумінні й пояснені тверджень, себто почати філософствувати, чи полізти у джунглі складних соціальних чи психологічних робіт, щоб грунтовно відповісти на запитання що ж таке самоідентифікація, яка власне є складовою звичайного “Хто я?”, і мені це буде реально цікаво, але я тут не для того вправлялася у красномовстві. І це також відповідь на вищезазначене запитання. Я - людина, особистість, громадянин України, дитина своєї матері, закохане і можливо кохане, письменник чи все ж таки поет(?), співак, патріот, актор, можливо активіст, фіз-мат, фікрайтер, трохи філософ, українець, флегматик, трохи волонтер, амбіверт, частково кіт, майже хакер, майбутній SE, “ленивая жопа”, гендер-флюід, пансексуал, фрік нового покоління, дивне, задрот, геймер, меломан, може байкер - список можна продовжувати вічно. Бо це віднесення себе до группи є частиною нас. І також складовою “Хто я?” А ще Я - дивне. Кожного разу дивлячись на своє відображення, я ловлю себе саме на цій думці. (І ця думка захоплює мій мозок, постійно курсуючи по його периметру, доки я не відімкну його вже назовсім) “Я - дивне”. Як мантра унікальності, що змушує дихати. Принаймі глумливий, уїдливий, гидкий голос постійно стверджує це. Спочатку було лячно. Потім стало боляче. А зараз… приїлося. Стало новоб нормою. (От тільки дивні не мають права на щастя і нормально життя) Я дивне не тільки через закінчення. Я дивно говорю, дивно одягаюся, дивно сприймаю себе та світ й ставлюся до цього дивно, дивно думаю і роблю дивні вчинки. (Закінчення, швидше, якоюсь мірою виправдовують моє “Дивне”). Я люблю гуляти вулицями міст, всотуючи їхню атмосферу і торкаючись їхньої архітектури. Я люблю розглядати картини сучасних і не дуже художників, видивляючись так залишені символи і враження. Я люблю аналізувати навколишній світ та досліджувати його. Я не люблю брехню і лицемірство, бо за ними стоїть руйнація. На жаль, добрерозвинене бажання до пізнання виявляє їх щораз більше і яскравіше. Я люблю гармонію та створення. Відродження. Захист. Свободу. Спокій. І найголовніша моя мрія - принести в цей світ хоч трохи справжньої Гармонії. #Eljeneral #Felikeks #Roworry

Тв: російська, жарти про сексуальне насильство та тюремну, прости господи, культуру. "Відітє рукі? А палєц чуствуєте?" І я відчуваю як горло вкотре стискає залізними лещатами болю-блювоти, а очі мимоволі проливають сльози. Бо що ж краще підсумує лекцію про глобальну політику, аніж тюремний жарт про анальний секс між чоловіками. (На щастя, я дубля не відбиваю в таких анєґдотах, тому це радше асоціації та розуміння що на росії анальний секс є чимось визнано принизливим для чоловіка. Fragile masculinity, for the fuck sake) От як тут можна шукати загальноприйнятні терміни для порозуміння? Як можна, коли різниця між поколіннями (книжками, фільмами, музикою, жартами, клятою країною!) до того ще й поглиблюється різницею у політичних поглядах? Бо, на мій смак, кіно виглядає так шо це я маю накласти лайна на підвалини своїх цінностей щоби знайти спільну мову. (Бо світовою економікою керують євреї, політики вже всьо між собою договорилися і поділять країну, а гомосексуалісти хорі люде) Але це я не вмію розуміти людей та не даю іншим висловлювати думку. Ну то навіть якщо ми відкинемо весь багаж лайна, у якому ти ростеш у звичайній міській школі, то я ж, бляха, живу з тобою з мого народження. Думаєш я слухати не вмію? //твердий матрац, чужі простирадла, ледве звуконепроникні навушники і "та це ж _хвороба_, яку тільки зараз придумали нормалізувати" і "я хочу шоб ти це послухала". Ніби я цього десятки разів не чув// Батьки — нормальні батьки — напевно ніколи не зможуть ненавидіти свою дитину. І саме тому вони дарують їй найбільший біль. (Бо коли я не можу стримати сліз над "тупим жартом", я ж не через нього плачу. Я плачу через об'єм несвідомої злости, недовіри та болю, які цей самий "жарт" несе у собі. І в мене немає знань та сил, аби це хоча б пояснити.)