Напевно всі замислювалися над тим, що є життя і що є смерть. Одвічні питання, на які людство так і не знайшло конкретної відповіді. Можна вести довгі філософські дискусії. Переглянути купу трактатів великих мислителів, зустрічаючи все нові факти, щоб знайти істину, хоча б з макове зернятко. Але якщо вже шукати — то не тільки в науковій літературі, а й в художній. Чимало авторів намагаються розкрити цю тему, та максимально наблизити читача до своєї думки.

Та є письменниця, в книгу якої раджу заглибитись, котра, мабуть, теж ставила собі подібні питання. Її бачення, яке пройшло крізь призму емоцій — це щось витончене та оригінальне. Воно інше. Це і шматочок душі, і шматочок світогляду авторки. Її дитя, яке вона виплекала з першої літери, з першого слова. Видозмінений кут зору на звичні для нас речі. Переконана, що нічого подібного ви ще не читали.

Отже, Берніс Кірк - "Небо та квіти".

https://www.surgebook.com/Berni/book/nebo-ta-kviti

Книга була опублікована в далекому 2018 р., а нещодавно лише доповнена.

Отримала відзнаку "Вибір редакції", що ще більше заохочує до того, щоб зі спраглою цікавістю зазирнути, що ж там. Не великого обсягу, містить в собі всього п'ять глав. Кожна з яких починається з певного крилатого вислову. Тому читається легко, "на одному диханні".

Як виявилось, за прозаїчною назвою повісті ховається зовсім не простий, глибокий, філософський зміст.

Оповідка ведеться від імені одного з головних героїв. На перший погляд — він схожий на юнака, що сам того не розуміючи, закохався в просту, життєрадісну, добру і чуйну дівчину. У неї були "яскраво — блакитні очі", "бліда шкіра обличчя і жовте волосся". Головний герой сам для себе намагається пояснити те, що з ним відбуваються метаморфози, які за своєю природою не повинні бути йому властиві. Він — закоханий у небо, а вона — любила квіти. Здавалося б, так починається кожна романтична історія. І не важко здогадатися, що буде відбуватися далі. Та стежки сюжету повернули в протилежному напрямку, розкриваючи справжню сутність персонажів. Вона — дівчина, котра потребувала "любові та ніжності". Він — Смерть. " Порожній образ, який видумало людство".

З'явився юнак лише з однією метою — забрати молоду особу зі собою у вічність, бо така доля їй призначена. Смерть супроводжує дівчину на останньому відрізку її життя, знайомлячись з обставинами, в яких та перебуває. Спостерігає, як вона "працює не покладаючи рук", піклується про рідних та намагається не відставати у навчанні. Було йому невтямки, чому у неї не знайшлося часу, щоб зустріти своє кохання. Юнака дивувала її дитяча наївність та щирість, жага допомагати усім, окрім себе. Адже в сучасному світі таке поняття як доброта надто знецінене. Людство, як то кажуть, саме винне у своїх бідах. Шукаючи "на кого б скинути свій мішок скарг".

Наближалося свято. Яке дівчині не подобалося. Швидше за те, як соціум ставився до нього. Найбільше її обурювало надмірне лицемірство, егоїзм людей, що намагалися вистрибнути зі шкіри, виставляючи на показ свої статки.

Що найголовніше — приязність та турбота були поховані глибоко, під товстим шаром щоденного сміття невихованості та зажерливості. Та щовечора, лягаючи у ліжко, вона мріяла про "інший світ". Без хвороб, смерті й плачу. Про добрих і чуйних людей. Та її мрії так і залишилися мріями, які полинули в небо, коли Смерть, востаннє глянувши — забрав її.

Добре знаючи суспільство, та його вади, у юнака не було жодних сумнівів, щодо того, що її швидко забудуть. Зів'яла, як маків цвіт. Та, що любила квіти. Але, на його превеликий подив — дівчину згадували. Люди, після її смерті почали змінюватися. Вона пробилась паростком віри та надії, в пам'яті своїх близьких, як символ кращого майбутнього.

"І ця історія закінчується на тому, що люди пам'ятають лише тих, хто змінив їхнє життя. Шкода, що померлі про це не можуть дізнатися. Шкода, що живі не можуть це вчасно показати".

Прекрасні слова, із завершального монологу Смерті найвиразніше підкреслюють те, що жити потрібно не лише для себе, а й для тих, хто тебе оточує. Та не забувати ділитися своїми духовними надбаннями з іншими, які від того тільки примножаться.

Ця книга — як збірка повсякденних мудростей, як нагадування залишатися людяними. Це путівник та світло у темну добу. Тож, долайте сумніви та відкривайте свою душу разом з Берніс Кірк і її "Небо та квіти".