ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

— Розкажи про себе. Хотіла б більше почути про те, де ти здобувала/здобуваєш освіту? Чи це був твій свідомий вибір?

— Я з міста Вінниці. Мені 26 років, я працюю в освітній галузі і за нею ж здобувала освіту. Це був мій свідомий вибір, хоч і не бажаний. Так вже склалося, що мої батьки сильно хворіли і я не хотіла аби вони витрачали гроші ще й на мою освіту. ЗНО в нашому році було досить скандальне з мови, а от з математики легке. Тому я замість філології вступила на технологічну освіту.

Якби можна було повернутись назад, я б однозначно все змінила! Я все одно займалася літературою і працювала з філологами того факультету. Викладач й сам казав, що я сильно помилилася. Знову ж таки, через ЗНО у них стався недобір і брали з нижчим прохідним балом. Він часто повторював, що навіть якби поступила б на платне, з тим як я пишу вірші, я б на довго не затрималась на ньому.

— Зрозуміла, як думаєш, ЗНО (НМТ) є правильними форматом для перевірки знань абітурієнтів для вступу у виші? Чи виникали в тебе думки, замінити цей формат тестування на щось інше?

— Я думаю, що це відверте знущання над дітьми. Принаймні було ним у роки, коли я здавала його. Чому? Бо ти їдеш у незнайоме тобі місце завчасно, щоб зорієнтуватися куди тобі йти, знайти потрібних людей, аудиторію і все під наглядом. На нервах ти їдеш голодною, бо не можеш в себе нічого запихнути. Якщо ти ще й везуча, то хоч один із екзаменів обов'язково припаде на якийсь особливий день і ти будеш думати не про написання, а про те, як би закінчити це страждання і піти випити конячу дозу знеболювального. Мало того, при мені був випадок, коли дитина нажалілася на іншу за списування, коли та цього не робила. Уявляєш собі ті відчуття? І от як середньостатистичний підліток має себе почувати в такому стресі? Як він має написати щось в такому стані?

Я не знаю, як замінити ЗНО на щось доступне і об'єктивне. Мені здається, в ньому зараз взагалі немає ніякого сенсу. У багатьох дітей рідні на фронті і це буде абсолютно жорстоко змушувати їх лізти у ще більший стрес, коли єдиним їх бажанням буде почути голос батька/матері/брата чи ще когось. Ні про яку об'єктивність не може йти мови.

Чесно кажучи, не читала про нововведення і оновлений формат ЗНО - НМТ, бо всі друзі вже пройшли це жах. Підлітки і так емоційно не стабільні. І ось такі стресові ситуації лише показують, хто має більшу вдачу і стресостійкість. А це аж ніяк не знання.

— Абсолютно з тобою згодна. Тоді перейдемо до наступного запитання. Коли з'являється вільний час, чому або кому ти вирішуєш приділити увагу відразу? В тебе є хобі, які ти нещодавно відкрила для себе?

— Коли є вільний час я намагаюся відпочити або писати книги. Не завжди на це є можливість, але це те, що рятує дах від переселення.

— Чи хотіла б ти колись в житті щось спробувати (можливо екстремальне), але так і не зробила, але хотіла б?

— Хочу набити татуювання. Але це досить підступна штука для алергіків. Самі чорнила можуть викликати алергію, при чому не відразу, а згодом. Тому я поки що відкладаю цю ідею до часів, коли не буде чого втрачати.

Щодо ідеї татуювання, то скоріше за все "INK", як нагадування про те, що замість крові течуть чорнила.

— По яких країнах встигла помандрувати і де б хотіла опинитися, якби випала така можливість?

— Я не виїжджала за кордон. І більше того, я ненавиджу подорожі. Абсолютно. Всі рази, коли мені доводилося виїжджати за межі Вінниці були для мене важким випробуванням, бо мене сильно вкачує у дорозі і маю сильну алергію на сигарети.

Де б хотіла побувати? Єдине місце, яке приходить в голову — Кататумбо. Це місто, де постійно блискавки та грім. Хотіла б побачити своїми очима.

— Нещодавно відбулось свято 8 березня, як ти його відсвяткувала? І як ти вважаєш, чому свято 8 березня так важливе для жінок у світі?

— Для мене восьме березня — це про рівноправність. Про можливість займатися тим, чим я хочу. Про можливість отримувати таку ж заробітню плату, як і чоловіки. Про те, що посуд дома миють двоє, прибирають двоє, виховують дітей двоє і готують теж двоє. Жінка — це не домогосподарка, яка зобов'язана сидіти вдома і варитись у каструлі борщу все своє життя. Вона теж має свої мрії, має свої бажання і має право на самореалізацію.

Як я провела день? Діти з мого класу подарували цукерки, маленький букет пролісків та підходили обіймати. Потім концерт, кава з подругою, відпочинок та написання проди. Нічого особливого.

ТВОРЧІСТЬ

— Юлія Богута - це псевдонім чи справжнє ім'я?

— Справжнє.

— Згадай будь ласка, які були твої перші кроки? На яких платформах ще себе розвиваєш? І чи підтримували тебе твої близькі, друзі?

— Я почала писати у вісім років, вірші. Це було щось недолуге, дитяче (хоч і доросле для того віку). На момент підліткового віку не було абсолютно ніякої можливості бути почутим, окрім як у школі. А там...там свої правила, у які я не вкладалася. Проблема була в тому, що вчителі літератури бачили лише штамповані ритми і вимагали їх від дітей. Те, що писала я — мало і ритм, і риму, але було далі тих рамок. Тому було важко. Якийсь час мені навіть казали, що я пишу білі вірші та верлібри. Але я завойовувала право бути собою через голос. На всіх конкурсах на декламування я посідала перше місце. І зрештою, зайняла призове місце у міжнародному конкурсі "Шевченкові весна", через який і познайомилася з викладачем на філологічному факультеті. Це була досить специфічна людина. Він водив "своїх авторів" читати в школи, бібліотеки, ліцеї, фестивалі. Я не вилазила з творчих заходів і проєктів. Але час розставив усе на свої місця. Коли я лежала на збереженні, він подав мої вірші в збірку, яку правив член спілки письменників України. І вони без моєї згоди відредагували вірші так, що зник ритм. Занадто багато, щоб пробачити без пояснень. А їх мені не дали — просто "зникли".

Після того я якийсь час писала російською мовою. В Україні дійсно не було платформ, які б давали віддачу. І я не про гроші чи визнання. Ні, я про коментарі. Єдина платформа для віршів на данний момент — Клуб поезії, не давав самостійної віддачі. Букнет ще зовсім нещодавно мав віддачу лише на любовні романи. І от, коли ти весь час тиняєшся між ними, намагаючись чогось досягнути, ти розумієш що вони мертві. Там є автори, але там немає читачів.

Головним моїм відкриттям був Surgebook. Я багато експериментувала, робила і отримувала віддачу. Це була моя сім'я, яку я любила. І ця сім'я зробила величезний вклад у мене. Так вже сталося, що моя мама сильно захворіла. Потрібно було багато грошей. І через те, що мої три книги були в топі, корейська платформа запропонувала викупити на них права. Я продала одну книжку, сподіваючись отримати своє і допомогти мамі. Але згодом почався ковід і мої батьки в один день потрапили в різні реанімації. Лікування було дуже коштовним. І я продала ще дві книги. Зрештою, вони дали моїй мамі шанс прожити на тиждень довше. Тому я не шкодую, що писала у той час російською.

З початком повномасштабного вторгнення, я повністю перейшла на українську мову і на платформу Букнет. Там була значно менша віддача, але це був мій вибір і я не шкодую. Зараз, я потрохи назбирала читачів, яких теж вважаю своєю сім'єю. Вони підтримують мене, розуміють та допомагають.

— Дякую, що поділилась цією історією. Ти сильна особистість! Як ти почувала себе, коли продала права на власні книги задля такої потреби? Це якось вплинуло на переоцінку власних цінностей в житті?

— Нервово та болюче. Довелося зранку до вечора стояти під реанімацією, а вночі готувати книгу на продаж. Це був не вигідний для мене договір, але він зробив свою справу. На той момент, мені лише хотілося, щоб мама вижила. Коли вона померла — було байдуже, що станеться з тими книжками та й в принципі зі мною. А зараз, коли пройшло стільки часу, я хочу повернути на них права.

— Щиро сподіваюсь, що ти зможеш повернути свої роботи. А як ти взагалі б описала свою творчість? Які цінності або повідомлення ти намагаєшся передати через свою творчість? Чи прагнеш вплинути на світ через свою творчість?

— Вірші — суцільне скло та емоції. Проза — намагання висміятись після нервового дня. Якось так поділилося вже. Хоча хочу залишити в себе кілька книг у жанрі соціальної фантастики. Я не прагну змінити світ. Навряд чи це можливо. Все, чого я хочу, підтримати читача в якийсь важкий період і відчути, що він підтримує мене.

— Знаю, що ти видаєш деякі книги на Букнеті за передплатою. З якими труднощами ти зустрічалась, якщо таке було, і як ти їх вирішуєш? Як взагалі оцінюєш успіх своїх книг, які видаєш там?

— Важко показати читачу, що ти не кусаєшся і тебе можна коментувати. Але ще важче конкурувати з авторами, які досі публікуються на Літнеті. Вони ведуть своїх читачів на Букнет і їх неможливо скинути з топу навіть з рекламою. Якщо книга не потрапляє в топ, вона автоматично втрачає своє. І кожен раз стає важче хоч якось переплюнути їх в рейтингу.

Для мене успішність книги знаходиться в коментарях. Якщо вони на постійній основі, це окриляє. Значно важче писати, коли ти бачиш, що коментують лише колеги чи друзі. Бо ти сумніваєшся за що хвалять. За дружбу чи за якість книги.

— Ти пишеш переважно в жанрі фантастики, так? Чи хотіла б ти в найближчому майбутньому пітти на експеримент в жанрах? Чи ти більше за стабільність? І який із жанрів тебе найбільш приваблює?

— Наразі у гумористичному фентезі. Його краще читають і це те, що потрібно людям у складний час. Найбільшим моїм подвигом буде написати другу частину "Есміни" в жанрі детективного фентезі. Писати детективи дуже складно. Особливо, ті де дають правила магічного світу. Виходити за межі соціальної фантастики та фентезі не збираюсь. Подобаються ті жанри, в яких я і пишу :) Або посміятися, або подумати. Я не люблю еротику. Легкі елементи можу вписати, але чисту еротику не писатиму. Не думаю, що це найголовніше.

— Значить, для тебе важливий фідбек від читачів. Маю запитання щодо критики. Як реагуєш на гостру критику в свою сторону? Яка твоя позиція в таких ситуаціях?

— Якщо вона обґрунтована — чудово. Особливо, коли кажуть де одруки. Бо вичитати текст це ще та каторга. Якщо це більше справа смаку (от не сподобалося і все), теж добре. У всіх свої погляди. Я не люблю, коли люди переходять на особистості і критика пишеться не для критики, а для того, щоб отримати від мене бурхливу емоцію. Мене вкрай важко вивести з себе якимось коментарем.

— Чи є такі книги або поезії, які готові перечитувати безліч разів і порекомендуєш до прочитання іншим? І яку із власних робіт ти б порекомендувала прочитати іншим?

— Немає. Якщо перечитувати якісь роботи постійно, емоції від них затираються і вони здаються гіршими. Тому не перечитую. Із власного? Певно, "Відьмину службу підтримки", вона дуже полюбилася читачами. (https://www.surgebook.com/chornylna/book/vidmina-sluzhba-pidtrimki)

— Якби тобі запропонували хоч завтра видати друком одну із твоїх книг, ти б обрала якусь іншу чи теж цю?

— Байдуже. Абсолютно. Я переросла друк і він для мене мертвий. Надрукуватись може перший ліпший з вулиці, якщо має гроші. А от самому автору користі з друку мало. Гроші? Немає ніякої гарантії, що тираж себе окупить. Коментарі? Їх взагалі немає. Відомість? Аж ніяк. По великому рахунку це лише самохизування.

— Раніше ти на своєму Ютуб каналі озвучувала вірші, чи плануєш відновлювати цю діяльність?

— Ні. Наразі ні. Думаю, з віршами покінчено. Писати книги якось менш травматично..

— Пам'ятаю, у тебе був свій проєкт "Читаємо вірші". Як виникла ідея створення проєкту? Які цілі ти ставила перед собою, запускаючи цей проєкт? І чому ти прийняла рішення його закрити?

— Я хотіла повернути активність на Surgebook. На якийсь час це вдалося. І я до останнього сподівалася, що Комаров повернеться до цього проекту чи хоча б дасть можливість його зберегти. Зараз я бачу, що йому не до цього. Його немає, бо я не маю достатньо часу, аби займатися ним. І не бачу сенсу. Не думаю, що поверну його.

— Які були найбільші виклики, з якими ти стикалася під час реалізації цього проєкту? І якими були відгуки аудиторії на цей проєкт, адже він був досить популярним?

— Об'єктивність та відсутність накрутки і порушень правил. Був період, коли деякі автори змушувати прописувати правила проєкту кожен раз. Довелося працювати з цим. Більше ніж треба.

— Чи хотіла б поділитись порадами або рекомендаціями для інших творчих осіб, які розглядають створення власного проєкту? Адже ти маєш певний досвід, ти могла б бути корисною для інших.

— Найголовніше, бути готовим працювати собі в збиток. Люди не хочуть щось робити без мотивації. І цю мотивацію треба буде робити організатору. Витрачати свій час, зусилля, ресурси. Це важко. Тому... добре думайте перш ніж братися за проєкти. Особливо великі.

— Які новинки ти плануєш випустити найближчим часом, якщо це можливо? Які мрії або цілі ти маєш щодо своєї творчості у майбутньому? Як ти плануєш досягти їх?

— "Есміна" — продовження першої книги. І "Ейлінг" хочу дописати. Немає ніяких цілей. Просто хочу отримувати користь від того, що роблю.

— Зараз хотіла б провести бліц-опитування. Відповідай коротко та не задумуючись :)

Якщо не письменництво, то що?

— Співи

— Кінематограф чи театр?

— Кіно

— Відеоблог чи аудіо-подкаст?

— Відеоблог

— Якщо тобі дають шанс знати одну досконалу мову крім англійської, що це була б за мова?

— Корейська

— Прочитати книгу за один день чи подивитися серіал за один день?

— Серіал

— Сумісна співпраця з автором, чи робота в одиночному форматі?

— Сама, все сама :)

— А якщо співпраця, то якого б автора ти обрала б із платформи?

— Надію Тихонович

—Дякую тобі за це інтерв'ю! Рада була познайомитись і цікаво було поспілкуватися!

— Добре, дякую. Була рада тобі!