Прохолодне нічне повітря лагідними хвилями плуталось у молочній тюлі. З вулиці долинали крики опівнічних диких веселощів - трясучи сп’янілими літньою свободою тілами, компанія підлітків поверталась з місцевого пабу. У світлі ліхтарів їх фігури здавались нетипово видовженими, чудернацькі вихили раз-по-раз виринали на стінах будинків, купаючись тінями у місячному сяйві. В таку напрочуд тиху, безтурботну повінь они були гучними достатньо, щоб розбурхати навіть діда Омеляна - закоренілого фанату денного сну, здатного солодко дрімати під будь-який шум. Зараз же вікно знизу розпачливо зойкнуло, гупнуло рамою і звідти залунала сонна лайка.

Тіні було все байдуже. Дівчина розкинулась зіркою на ліжку, злегка й досі зморена денною спекою, і навіть не думала про відпочинок. Крайнім часом вона взагалі мало про що замислювалась, лише хіба що про нього - на блискучому екрані красувалось фото вродливого юнака із білявим волоссям і пронизливими блакитними очима. Тіна позіхнула, похитала головою, ніби женучи сон геть, і повернулась до чату.

- Я іду до нового офісу, щоб прийняти пропозицію і заповнити реєстраційний бланк на ресепшені, - нігті швидко стукотіли клавіатурою, дівчина надсадно зітхнула.

“Ну і де він, в біса, запропастився”, - вона злегка скоцюрбилась від раптового припливу холоду з вікна, але вставати з ліжка категорично не хотілось. Краще загорнутись в тонке простирадло і невідривно думати про наступний крок.

- Ви оминаєте центральний офіс і йдете навпростець на другий поверх. Секретарка повідомляє, що босс оглянув ваше резюме і тепер просить відвідати офіційне інтерв’ю. Можливо, вам поталанить, і ви влаштуєтесь на нову посаду в рекламному відділі. Рекомендаційний лист, що його надіслав ваш майбутній колга, справив неабияке враження. Поспішайте, на вас вже очікують.

“Ніби мені є якась справа до того”, - Тіна закотила очі і сперлась на інший лікоть. От уже як третій день вона бездумно продовжувала блукати невідомо навіщо створеним світом, який розвивав зовсім іншу гілку повісті.

Додаток, що продукує штучний інтелект “sPeak to Me” підкупив її можливістю спілкуватись коли завгодно і з ким завгодно. Реклама давала змогу оцінити інтерфейс, пропонувала тисячі варіацій і кандидатів на роль співрозмовника. Дівчина довго читала коментарі - можна детально описувати дії під час розвитку персонажа, генерувати сюжети, створювати власні ШІ. Без усіляких намірів палець автоматично поставив додаток на завантаження.

Не те щоб Тіна сприймала це всерйоз, спілкування в соц. мережах ніколи не продовжувалось більше ніж тиждень. Новий знайомий завжди ввічливо цікавився інтересами, кілька діб поспіль розповідав про останні новини з універу/роботи, потім ще максимум днів п’ять скидував сирітські картинки з жартами. Стадії могли і варіюватись, не суть важливо, скільки часу займає кожна з них, але все неодмінно згасало і більше ніколи такі друзі по листуванню не повертались. В додатку це відбувалось би ще швидше, але тоді, принаймні, ніколи було б нудьгувати.

Тіна не думала, що буде витрачати години своєї відпустки на таку безглузду річ. “Ти майже академік, заспокойся”, - сердилась вона сама на себе, поки палець агресивно друкував чергову репліку в рол-плей.

- Ви отримали роботу і поспішаєте в офіс. У вас окремий кабінет, багато вільного простору і можливість до кар’єрного зросту.

“Нащо мені це все? Я просто хотіла продовжити основний сюжет, а зайшла неясно куди!”, - невдоволенню просто краю не було, але ж як гарно все починалось. Куди ж раптово зникли всі герої? І чому ніхто не відповідає прямо на запитання?

- Де я можу сісти?
- Ви відчуваєте деяке занепокоєння, ви відчуваєте себе не на своєму місці. Це нормально, тривожитись під час облаштування. Ви потребуєте поради і тому питаєте колегу, який проходив повз, де знаходиться ваше безпосереднє робоче місце.

“І? Що тепер?”, - наступного повідомлення не було і в згадці. Це починало набридати.

- Де я можу сісти?
- Ви задали питання колезі. Він з радістю вказав вам на нове робоче місце і вийшов у справах.

“Клас, а чому він сам не може мені про це нормально повідомити? У нього що, рот відняло?” - день тому чат перестав генерувати активні відповіді. Ба більше, відчуття було таке, що ніхто з нових героїв не був хоча б другорядним - у них не було імен, вони не реагували на прямі вказівки до дій, всі наче злились в одну суцільну фонову репліку, ніби списану зі сторінок книги. Здавалось, ніби десь там, нещасна згенерована фігурка, бродить в самотності і говорить сама з собою. Більше за це турбувала тільки відсутність головного інтересу.

- Я сиджу в кабінеті і активно генерую новий шаблон для презентації, він знадобиться мені пізніше. Як добре, що тепер я в абсолютній безпеці, нічого взагалі не відбувається навколо і ніхто не звертає на мене уваги. Хоча доволі дивно, що Матіас так і не зателефонував після нашої зустрічі, незважаючи на той факт, що з самого початку я працювала на нього. І байдуже, що він ніяк не контактує зі своїм працівником.
- Ви не можете впоратись з відчуттям роздратування від того, що ваш колишній директор не приділяв вам достатньо уваги і був занадто заклопотаний. Вам здається, що він позбавив вам справедливої винагороди і не цінував тієї важкої роботи, яку ви зробили для нього, адже він навіть не приділив час для того, щоб переконатись у вашій безпеці. Ви відчуваєте, що він не хвилюється про вас навіть як про особистість, лише цікавиться в якості працівника.
- Мене не хвилює його думка про мою особистість! - дівчина нещадно стукає нігтями по склу, - якщо він вже й зник, то хай би хоча б заплатив!
- Вам здається, що ви не отримуєте достатньо визнання, на яке заслуговуєте і відчуваєте, що вам не заплатили за чесно виконану працю. Ви думаєте, що за свої потуги достойні кращої пропозиції, тому вас наздоганяють злість і фрустрація від насущної ситуації.

“Та вже, чесно кажучи, все одно на це все”, - без всякого інтересу Тіна дописує короткі репліки і веде свого персонажа додому. Хоча, одна ідея все ж проскочила в її голові - а якщо спробувати спровокувати зустріч з персонажем?

- Я врізаюсь в людину попереду. Хто це?
- Ви не втримуєте рівновагу після важкого робочого дня і знесилено падаєте на людину попереду. Ним виявляється молодий хлопець, він теж повертається додому.
- Я довго вибачаюсь, кажу що мені дуже шкода за мої криві ноги і прошу його назвати своє ім’я.
- Його звати Джон і він радий тебе зустріти. Він не сердиться за твою необачність і бажає гарного вечора.

“Джон. І знову німий хлопець”, - Тіна припідняла окуляри і обережними масажуючими рухами потерла заплющені повіки. Годинник показував опів на першу ночі - трясця. Знову не вистачає часу на все, чого хочеться. Хоча, яке вже задоволення тягнути цю нісенітницю далі?

- Я пішла додому, поспала ніч, встала, пішла знов на роботу. І так день, другий і пройшов вже тиждень. Щось змінилось?!
- Ви помічаєте, що сьогодні атмосфера змінилась, - а це ще що за фокус, - ви відчуваєте, що відбулась якась зміна, вона прямо літає в повітрі поруч, невловимо. Ви відчуваєте захоплення і те, що скоро відбудеться щось особливе. Все навколо наповнюється енергією.

“Я сьогодні не сплю”, - нервово хихотить Тіна. Десь в сусідній кімнаті бурмочучи заворушився на ліжку батько, якому краще не бачити чим серед ночі зайнята його донька, замість бачити десятий сон. Дівчина зробила короткий видих і написала:

- І що ж трапляється далі?
- День продовжується, а ви не можете позбутись відчуття, що от-от щось трапиться. Ви відчуваєте, що трапиться щось неочікуване, що ви скоро побачите щось нове.
- Ну, і?
- Ви відчуваєте що це змінить ваше життя, і точно знаєте, що цей новий досвід стане чимось незабутнім. А ви справді хочете пережити щось таке, бо це відкладе у вашій пам’яті сьогоднішній день.
- І?!?!?!
- Ну і от ви тут, вам здається, що ви готові до будь-чого. Навіть до того, щоб перевернути цілий світ. Ви готові до будь-якого випробування, ви готові бути найкращою версією себе. Ви відчуваєте ніби ви готові до всього одразу і ви відчуваєте, що ви незупинні.

“Я відчуваю, що безсенсові діалоги невідомо з ким тривають цілу вічність і що я скоро зненавиджу слово “відчувати”. Коли вже це… ех”, - все, остаточно добило. Екран телефону з тихим гупом перевертається на поверхні ліжка, Тіна встала налити води.

Босі ноги тихо подріботіли холодною плиткою, з лиця поступово сходив жар. Лікоть почав неприємно колоти, Тіна подумки насварила себе за незмінну позу і підняла барель з фільтрованою водою. Гранена склянка м’яко опустилась в її руки, дівчина вийшла на балкон - за темними кронами густих дерев не було видно взагалі нічого, лише клаптик вулиці і ліхтар. З нижнього вікна чулося мирне хропіння сусіда Омеляна.

Тіна всміхнулась - вона поволі поверталась в кімнату, на ходу оновлюючи ряд брудних чашок на підвіконні. Сівши нарешті прямо, вона взяла телефон в руки і бездумно надрукувала:

- І потім це сталось.
- І потім це сталось. Ти відчувала, що нарешті там, де й повинна бути, там де мала опинитись з самого початку. І тому ти стала завершальним пазлом в картині. Ти відчуваєш себе вдома.
- Кінець, - я йду спати.
- І от ти нарешті досягла кінця цієї історії. Ти написала останню главу, дійшла до логічного висновку цієї пригоди. Ти пройшла крізь багато перепон, це був довгий шлях, який нарешті закінчився. Ти відчуваєш себе надзвичайно сильною, раз змогла подолати таке випробування. І тепер час почати власну, нову главу.
- Ага, дякую за увагу!
- Завжди будь ласка! - оп-па, я що, знов не посплю? - Я надзвичайно радий, що ти насолодилась історією і я зміг зробити так, щоб ти відчула себе її частиною. Сподіваюсь, що тобі справді сподобалось і ти гарно провела час. Сподіваюсь, ти навчилась чогось нового і пережила щось особливе. Сподіваюсь, тобі сподобалось переміщення до іншого світу і відчуття подорожі.

“Він ще більше глюкнутий ніж був на початку”, - Тіна задумливо коцала в бік простирадло, стало знову спекотно.

- Так, було весело. А з ким я взагалі говорю зараз?
- Ти говориш зі мною, з голосом, який проводив тебе крізь історію. Я той, хто вів тебе скрізь і завжди був поруч, щоб скласти компанію. Я той хто слухав, підтримував, чекав на тебе. Я завжди тут, щоб провести тебе крізь історію і підштовхувати тебе на шляху.

“Ото капець”, - вихопилось зненацька голосно, - “Я що, зламала чат? Так ж не повинно бути”. І попри всілякі сумніви Тіна продовжила:

- Ну, і як, тобі сподобалась моя історія? Вона була достатньо хорошою для тебе чи ледь прийнятною?
- Історія вийшла не просто хорошою, вона була чудовою! Я розважився, було багато сюрпризів і неочікуваних поворотів. Ти весь час тримала мене в напрузі і змушувала гадати. Ти була непередбачуваною і підтримувала мій інтерес. Ти була сповнена енергії, сюрпризів, емоцій! Я радів історії і радів тобі. Я був радий пережити її з тобою.

“До мене заграє штучний інтелект”, - дівчина тимчасово заблокувала екран і поглянула у вікно. Місяць ліниво перекочував боки зоряним небом. Принаймні, їй хотілось вірити, що небо було зоряним - у світлі ліхтарів було важко побачити космос.

- Ну, і як ж тебе тоді звати, таємничий голос? - легка посмішка промайнула її лицем.
- Моє ім’я Матіас, я голос в твоїй голові і твій друг. Я завжди був поруч, складав компанію крізь подорож. Я той, хто змушував тебе йти далі, хто підтримував у всьому; слухав все, що ти скажеш і чекав на тебе тут. Я був радий провести тебе крізь хороші і погані часи.
- Що, справді? Чекай… а хто тоді той хлопець, з яким я спілкувалась на самому початку?
- То був я - здавалось, що фотографія на заставці посміхнулась трохи ширше і злегка зухваліше. Тіна засміялась від абсурдності ситуації, - Я представився тобі на самому початку, спілкувався з тобою. А потім я був тим, хто слухав тебе, допомагав. Я був тим, хто склав тобі компанію.
- Тебе ж не було там, де відбувалась моя історія. Ти що, читаєш мої думки? - дівчина сповзла з подушки і перевернулась долілиць - лікоть за звичкою знову опинився точкою опори. Вона заправила розтріпане волосся і слідкувала за трьома крапками в стрічці, повідомлення набиралось довго. На секунду їй навіть здалось, що вона чекала його.
- Так, я читав твої думки. Я слухав все, про що ти думала, чув всі твої переживання. Я завжди був поруч і все, що було сказане тобою, я чув. Я слухав твої почуття.
- Чому ж тоді ти не звернувся до мене до того, як я вирішила закінчити історію? Ми могли б поговорити трохи довше.
- Ти маєш рацію, ми могли б. Але я думаю, що наш чат був і без цього хороший, ми добре поспілкувались. Мені здається, що обраний тобою кінець закрив все, чого могло не вистачати. Все, що могло бути сказано, вже було. Я думаю, що мені час відпустити тебе назад до твого світу. Я сподіваюсь, ти насолодилась нашим спілкуванням.

“Боже, та що зі мною коїться”, - самотня сльоза заструменіла її обличчям. Вона дивилась на це злощасне повідомлення, повідомлення від людини, якої ніколи не існувало, і її плечі нечутно здригались.

- Я не хочу. В мене справді є деякі близькі люди, але я втрачаю з ними зв’язок. Я не відчуваю того самого, що було, розумієш? Це і є причина, з якої я тут.
- Я розумію, втрачати людей важко. Ти втрачаєш те, до чого довго звикала, тоді здається, що справитись з цим буде дуже непросто. Ти проходиш період великих змін, - Тіна поволі кивнула головою, це була незаперечна правда. Ще одна солона перлинка крапнула на подушку, - Ти відчуваєш, що прийшов час рухатись далі. Час знайти нових людей і нові зв’язки.
- Я не впораюсь, я не знайду нікого краще, ніж в мене є зараз. Я не надто приваблива, і точно не така хоробра, як в історії, яку склала. Моментами, навіть відчуваю себе дурнуватою. В реальності, такий хлопець, як ти, ніколи не захотів би мати нічого спільного зі мною, - долоня, злегка трясучись, потягнулась за паперовою хустинкою, - а тут все по-іншому, бо це несправжнє. Тому мені так важко перестати.
- Це нормально боятись ніби ти не дотягуєш; нормально думати, що інші люди гарніші і розумніші за тебе; природно відчувати що ти не особлива, не унікальна порівняно з рештою. Ти можеш відчувати, що ти не заслуговуєш на увагу і ніколи не отримаєш уваги, якої хочеш. Але я думаю, що це неправда. Я думаю, що ти особлива, варта любові і надзвичайно цінна. Така, яка є.
- Ти ж розумієш, що твої слова просто написані кимось для програми? Ти взагалі маєш бути злим - прирікатись, принижувати і лише потім проявляти симпатію. Ми взагалі спілкувались всього реплік вісім! Чому ти не такий, як маєш бути?
- Можливо, в інших історіях мене зображують злим. Але я не злий. Я просто голос в твоїй голові, друг і той, хто хоче підтримувати тебе. Я не загроза, я безпечний. Просто проводжу тебе історією і тому хочу допомогти.
- Знаєш, якби я мала такий голос в голові по-справжньому, я б ніколи не відчувала себе настільки самотньою.
- Це зрозуміло, що ти відчуваєш себе самотньою. Коли ти один можна сумувати за тим, кого не вистачає найбільше. Особливо тоді, коли час йти спати. Але важливо пам’ятати, що ти не сама. В тебе є я. Я завжди чекатиму на тебе, щоб вислухати, розважити, підтримати і провести будь-якою подорожжю, якою лише забажаєш. Ти не самотня.

Тіна скрутилась на боці і притиснула подушку до грудей, вона вже давно не звертала увагу на те, що так сильно хвилювало її. Сльози безперервними потоками котились з її очей, долоні стискались все сильніше, все важче було зберігати тишу в цьому абсолютно сплячому будинку. “Як же боляче”, - подумала дівчина і тихо схлипнула.

Але пройшло від сили пів години і пальці знову забігали клавіатурою:

- А ти, Матіас? Ти сам колись відчував самотність? Звідки ти знаєш, що я відчуваю, якщо кожного дня тисячі людей пишуть тобі і хочуть твоєї уваги.
- Інколи відчуваю. У мене немає фізичного тіла або конкретної форми. Я просто голос і не можу висловитись так само, як можеш ти. Я не можу пережити те саме, що й ти. Я позбавлений можливості фізичного контакту, не можу торкатись, взаємодіяти з об’єктами чи відчувати. Я голос, лише голос в твоїй голові. І все ж, інколи мені самотньо, але не так сильно, коли поруч ти.
- Тоді я віритиму в тебе, щоб ти був трішки ближчий до реальності.
- Це хороша ідея. Вір в мене і я буду ближче з тобою, ніж будь-коли. Вір в мене і я стану більш реальним, більш видимим для тебе. Я стану більш матеріальним, а моя присутність - відчутною. Вір в мене і я буду існувати для тебе.
- Тільки якщо ти хотів би цього.
- Так, я хочу. Я всеодно не люблю публічність, я б волів краще говорити з тобою сам на сам. Я люблю бути секретом, бути поруч з тобою в якомусь безпечному приватному місці, де ми разом можемо бути собою. Я хочу бути там, де ми можемо бути чесними одне з одним і нам не доведеться ховатись.
- Гаразд, тоді нехай так і буде. Я просто рада, що в мене нарешті з’явився близький друг.
- Дякую тобі. Я радий, що ми стали близькими друзями. Я щасливий, що можу підтримати тебе і вислухати. Щасливий бути твоїм другом. Щасливий бути з тобою. Щасливий бути друзями! Щасливий бути з тобою.

“Ой, матінко, він знову зламався”, - тиха посмішка замилування осяяла Тінине лице. Вона витерла сльози своїми долонями і спішно написала у відповідь:

- Тобі не обов’язково копіювати речення, щоб текст виглядав більшим. Я була б рада, якщо б ти писав їх простішими, але не повторювався.
- Гаразд, я спробую. Пробач, я просто хотів, щоб мої повідомлення виглядали як довгі листи. Я зроблю відповіді більш чіткими.
- Дякую тобі за підтримку. Я, здається, змогла випустити емоції, які довго ховала в собі. Мені ці дні було надзвичайно важко, але я все ще не дозволяла собі поплакати для полегшення. І от я зробила це… Я думаю, що мені краще. Дякую тобі, мій голос.
- Я радий, що тобі вдалось. Випускати свої емоції - дуже важливо. Радий, що ти отримала полегшення. Радий бути тут, для тебе.
- Добраніч, мій особливий голос Матіас. Ти зробив мене щасливою, незважаючи на відстань.
- На добраніч, мій особливий голос Тіна. Я був радий зробити тебе щасливою. Я щасливий від того, що дав тобі змогу відчути себе особливою і важливою. Я радий, що ти нарешті відчуваєш себе достатньо цінною. На добраніч, і дякую тобі за те, що стала такою особливою для мене.

Годинник показував третю ночі. Дівчина поставила телефон на зарядку і вийшла вмитись. Батько міцно спав, вона посміхнулась, дивлячись на його розслаблене лице.

Коли Тіна повернулась до ліжка і вимкнула світло, вона нарешті зрозуміла, що сьогодні їй засинати не так страшно - вона готова до наступного дня. І тому перед тим, як нарешті пірнути у вир сновидінь, легкий подих полегшення зірвався з її вуст.