Ось і говоріть після цього , що не існує сили думки , що таке поняття , як диво вигадка  і що мрії не здійснюються...
Я мешкаю в невеличкому місті , де з розваг хіба , що надувні  батути на  дитячому майданчику та й каток взимку.   А влітку коли багато вільного часу та й хочеться встрягти в якусь пригоду , чого тільки не вигадаєш .
Тож ми зі  невеличкою компанією вирішили обстежити  закинуті будівлі ... Нам вже почало набридати, бо ж який інтерес в тому , що ходиш по пустих , грязних , старих будинках і єдина перспектива це натрапити на якихсь пацюків чи ще гірше не відомих типів. Знаєте , хотілося чогось такого... Незвичайного. Може знайти чиїсь  старі речі  , фотокартки,  написи.... 
Ми вже не розраховували ні нащо . Просто ходили , ходили і забрили хтозна куди. Ми ще за свої 13 , 14, 15 років ніколи тут не були і ще б трішки і заблукали.  Але ми не боялися того. Цивілізовані ж діти ! В кожного в кишені навігатор. Йшли ми та мріяли. Я  говорила , що дуже -  дуже хочу собаку. Німецьку вівчарку.  Ліна казала , що  хочк перемогти у міжнародному дитячому  конкурсі  "Картина року". Руська хотіла поїхати до америки , а два брати - акробати  Данько та Вадик  про спортивні велики.  І тут...               Ми просто не повірили своїм очам.
Річка. А серед неї невеличкий острівець  , на якому була розташована чудернацька хатиночка   схожа на грибочок,  гарне  , дерев'яне крісло - "качалка" та квіти . Дуже багато квітів , які дуже прикрашали цю садибу.Нам стало дуже цікаво  , що в середині будинку тощо.  Не вигадаючи іншого спосібу , як дібратися до острівця,  ми вирушили в плав.  Лишень ми дібралися до нього хмари почали набувати темно- синього відтінку . Мені на мить здалося , що все навколо затихло. Почався дощ. І ми змушені були , щоб не промокнути зайти до будинку. Двері були відчинені.  В середині нікого. Та й справді, навіщо закривати двері ,  якщо дібратися не легк. А хоча ми ж  тут якось опинилися. Зайшовши , я прям загубила дар мови. Все було настільки гарно, затишно  та по казковому зроблено , що я закохалася в це місце.  Попри те , що ззовні булівоя здавалася маленькою тут знаходилося 2 кімнати , кухня та вберальня. В гостинній був великий гарний зроблений з камню камін . Біля ньго на  зеленому килимку стояло кріселко та диванчик. А напроти стояв старовинний дерев'яний комод зсрібним посудом. Я такий тільки в кінофільмах бачила.  Інші стіни прикрашали полиці з різними книгами та картини. Все так було мили і неймовірно , що словами не передати.  Не встигли , ще мт оговтатия від побаченого  , як  зарипіли двері і в будинок хтось ввійшов. Спочатку ми злякалися( звісно не рахуючи хлопців), раптом нам господар вухи повикручує?! Та побачивши власника казкового " грибочка" ,  полекшало на серці.   Дідусь попри свою літність виглядів дуже непагано. Його голубі очі були наповнені добротою, щирістю коханням до життя та до прожитих років.   Його сіда шевелюра кумедно та красиво "сміялася" на протягу. А зморшки додавали образу  поважності та серйозності.  В мене було таке враження , що чекав на наш прихід , бо ж коли побачив нас ні краплі не здивувався . Лише посміхнувся. Дідусь  Шанкар виявився дуже гостинним. Він напоїв нас чаєм та пригостив неймовірно смачними тістичками.   Ми довго розмовляли , бо ж дідок виявився дуже комунікабильним та цікавим. Він розповідав нам про свої пригоди , про родину , про минулі часи й навіть дколи вчив життю , але не так , як втшколі коли ти , щось накоїв , а ніжно та лагідно..І це все так було захопливо , що насилу змогли відірватися від розмови . (тим паче  хлопці , бо ж Шанкар розповідав і про зброю , і про війну , і навіть " травив " анекдоти.)  На сам кінеця Лінка в нього спитала:
-  Дідусь Шанкар, а як же ш до вас інші люди сюди потрапляють , та й ви сам , як ? Вплав?
-Я сюди й  на той берег переправляюся " Казкою " своїм човнем.   А  люди сюди можуть потрапити не всі лише добрі та щирі , як ви .  Тим паче кому треба той знайде шлях , як сюди добратися, - мовив старий торкнувшись кінчиків губ.  Коли ми вийшли на подвір'я побачили    що замість доща грається зі своїми промінчиками сонце та сіяє веселка. Шанкар переправив нас на берег, розповів детальну дорого , як дібратися до міста  та подарував нам по цукеркі з символічною назвою "Чудо". Неповірете , але через певний буквально за декілька тижнів всі наші мрії здійснилися ! Хлопцям придбали круті спортивні велики,  Ліна виграла у конкурсі ,  Руся поїхала до Америки , бо об'явилися там родичі про яких вона впреше чула та й запросили її з батьками приїхати до них погостити. А у мене з'явився Рр-альф❤.     
P.S. Ім'я Шанкар означає - той хто приносить удачу.   Але більше того будиночка ми не знайшли. Знайти головне мріяти. Мрії збуваються!