Видавництво Mega займалося публікацією не лише наукової літератури, словників та нон-фікшн, іноді воно надавало редакторські послуги науково-популярним журналам, на кшталт «глянцевого» Modus Vivendi. Саме в цьому видавництві довгі роки працював молодшим науковим редактором Рой Гордон на прізвисько Дельфін. Чому його так іноді називали колеги, він і сам не знав. Його видавництво було не гірше і не краще за будь-які інші, в Віллоубрук їх хоч греблю гати. Але Рой вважав його найкращим. Йому нерідко надходили листи від конкурентів, які пропонували аналогічну посаду з оплатою майже вдвічі вище; проте він уперто відхиляв будь-які пропозиції. Щоправда, колеги іноді жартували, натякаючи на те, що в іншій компанії цей Дельфін би вже давно став головою редакторського відділу, враховуючи його «екстремальний» ентузіазм. Всі знали, що іноді Рой міг працювати вдома, а іноді міг засиджуватися вечорами у своєму кабінеті на дванадцятому поверсі величезного блискучого хмарочоса з майже бездоганно чистими вікнами. Рой Гордон – сорокарічний «тінейджер» із чорною бородою, як він сам себе називав, вважав, що йому дуже пощастило – робота в цьому видавництві була для нього і захопленням (іноді редагування наукового тексту перетворювалося на приємний квест), і черговим життєвим смислом, і тим ділом, за яке йому непогано платили.
Про браузер Gaal він майже випадково почув від свого колеги та давнього приятеля – Германа Шульца – лисіючого технічного редактора невисокого зросту, який з легкою усмішкою та чашкою гарячої кави в руках обговорював цю штуку з чарівним дизайнером Гелен Ган. До Гелен, цієї кокетки він давно мав таємну любовну пристрасть, але за довгі роки спільної роботи так і не наважився їй у цьому зізнатися. Її граючі карі очі, ніби повідомляли: «Вибач, Рою, але я тобі не по зубах». Шульц же фліртував з нею майже щодня. Втім, Рой на нього не сердився за це; просто Шульцу пощастило більше. Він має харизму, має якусь вроджену природну привабливість: жінкам таке подобається.
Вони довго обговорювали це диво сучасної розробки, поки Рой до них тихо не підійшов. Не сказати, що він був гарячим шанувальником усіляких технологій, але, схоже, ця штука зачепила його увагу. Gaal, як з’ясувалося, це – не просто ще один браузер, ця штука може забезпечити широкосмуговий супутниковий доступ в Інтернет, де б користувач не знаходився, а, головне, внутрішня пошукова система під назвою Gaagle дозволяє знаходити рідкісні або навіть мертві сайти, які зазвичай не індексуються іншими пошуковими системами. Колеги кажуть, що це страшенно зручно. Амбіційні розробники цієї штуки не полінувалися на гучні гасла «Все таємне – стане явним». Це сподобалося масовому споживачеві. І Рой на це дивився з цікавістю.
Герман діловито поправляв свій м’ятий піджак, допиваючи ароматну каву та розповідаючи Гелен про те, що ця пошукова система вміє шукати такі ресурси, про існування яких користувачі ніколи й не думали. Зрозуміло, що далеко не всі власники сайтів або автори будь-яких наукових блогів готові дбати про свою рекламу, тому в популярних пошукових системах подібні посилання з’являтися просто не будуть. Gaagle легко вирішує цю проблему. Завдяки цій системі перед користувачем відкривається неймовірна кількість тематичних сайтів, про які можна лише мріяти. З такими можливостями можна втримати на руках небо, – майже дзвенів голос Германа Шульца, і Гелен розтуляла рота з подиву.
– Наскільки дорого коштує ця штуковина? – поцікавився Рой, ніби він проходив повз і вирішив запитати про всяк випадок.
– Півтори тисячі зелених, – також легко продовжував Герман, – але я тобі скажу, що ця річ коштує своїх грошей.
Рой ліниво почухав потилицю.
– Браузер за півтори тисячі? Здається, розробники ще ті жмоти. – Рой дістав цигарку марки Philip Colt і закурив. То були його улюблені цигарки з білим фільтром. Він завжди курив, коли багато думав. – Чи не простіше знайти зламану піратську версію, щоб не платити такі величезні гроші? Герман швидко переглянувся з Гелен, і вони обдарували один одного усмішками, немов у них давно зрів якийсь план.
– Пробували, кілька разів деякі розумники, але, схоже, компанія-розробник Dagon про це подбала. Програму неможливо або майже неможливо зламати, вона має якийсь особливий код. Отже, вибір один – або купувати, або забути про неї.
Рой нерішуче посміхнувся і задумливо глянув у вікно. Думки настільки переповнювали його, що він навіть не помітив, як пальці відпустили недопалок. Прийшовши додому, він став свідком того, як його худенька дружина Ніна з майже театральною мімікою швидко збирає речі. Вона летить на тижневу наукову конференцію з антропології в Стенфорд. Їй належить розповісти про нові факти, пов’язані з гучною знахідкою Homo naledi. Увага сотень антропологів прив’язана до цієї, без жодного перебільшення, сенсації. Ніна була по вуха закохана у всі ці кістки, які, як вона любила говорити, дещо прояснювали у нашому палеоісторичному минулому.
Квиток на літак був давно куплений, всі документи підготовлені, текст доповіді та тези написані. Залишався один невеликий день. Щороку вона їздила на цю конференцію, і щороку він бачив цей особливий погляд. Справа була навіть не в дисертації, яку вона писала вже чотири роки, це було схоже на спосіб життя. Вона просто жила цим: це був її духовний хліб. Кому, як не Рою Гордону, це розуміти.
Рой довго стояв під душем, голився, їв, прибирався. Думки про Gaal не залишали його: щось було тут лякаюче і водночас привабливе. Про всяк випадок, Рой спитав дружину, чи не чула вона про пошукову систему Gaagle, яка, як то кажуть, відкриває купу всяких корисних і нікому не відомих сайтів; вона відповіла, що ні, але якби така система була під рукою, вона була б просто щасливою. Кожного разу в ході дослідження їй часто доводиться стикатися з нестачею наукових матеріалів, які були б дуже доречними. Звичайна пошукова система показує далеко не всі сайти, на які теоретично можно було б зайти. Тож така штука, за словами Ніни, вирішила б левову частку проблем.
Всю ніч Рой майже не спав: він думав про дружину, про будинок за містом, про майбутніх дітей, про своє можливе підвищення (шеф давно каже, що Гордону час стати помічником головного редактора), а ще він хотів би спробувати встановити собі цей чортів Gaal, але викидати такі великі гроші на якийсь браузер – це було too much, це – здавалося надто дорогим задоволенням. Втім, до ранку він змінив свою думку. Зрештою, від витрати півтори тисячі доларів вони з дружиною не збідніють: за десять років шлюбу, чого вони тільки не пережили. Хоча все ж таки не варто високо підніматися над землею: нещодавно вони з дружиною взяли кредит на покупку невеликого будинку недалеко від Крімсон Рідж. Якусь частину вони вже виплатили, але попереду ще чекали неприємні етапи. І з цим нічого не вдієш.
Вдень Рой провів дружину до аеропорту, потім заїхав до бару, випив три пінти пива і одразу повернувся додому. Викуривши дві цигарки поспіль, він все ж таки прийняв це рішення. Покупці бути. Він зайшов на офіційний сайт компанії, вибрав той самий браузер і натиснув «Придбати». Далі була справа техніки. Все сталося досить легко, Рой і сам здивувався, як процес оплати швидко змінився процесом завантаження програми. Звичайно, прощатися зі своїми заробленими доларами не дуже хотілося, але десь у голові рефреном продовжувала звучати думка, що Gaal коштує своїх грошей. Комп’ютер видавав дивні дзюркотливі звуки, і це навіть не бентежило Роя. Дивно було те, що стандартні браузери, якими він довгі роки користується, займають лише кілька мегабайт, ця ж програма тягла на п’ять десятків гігабайт. Деякі комп’ютерні ігри здаються не такими громіздкими, як цей (нехай непростий, але) браузер. Одним словом, нічого не вдієш: така програма. До того ж, завантаження майже добігало кінця. Він звернув увагу, що цей браузер (або що воно там) за останній місяць завантажили понад двадцять тисяч користувачів, тобто не просто завантажили з сайту компанії, а придбали. Хто вони всі ці люди, котрі купили за півтори тисячі зелених? Виявляється, цього місяця у Gaal справжній бум продажів: люди у всьому світі із задоволенням використовують цю штуку. Рой жартома навіть пожурив себе за те, що дізнався про цю програму лише нещодавно. Втім, він не завжди зобов’язаний йти в ногу з прогресом, далеко не всі гаджети підходять для його способу життя. Але, хоч би як там було, саме це придбання було цінним. Рой мав чуття на такі речі. Можливо, завтра і післязавтра в редакції він хвалитиметься, що також долучився до цього священного Граалю сучасних технологій.
За кілька годин, коли Рой уже сидів за домашнім стаціонарним комп’ютером, Ніна, можливо, вже пролітала над великим Гранд Оакс, і там унизу розкинулися сріблясті гори, ніби щедро посипані цукровою пудрою. Пальці Роя вже давно щось натискали на клавіатурі. Він запустив Gaal і перед ним на головному екрані з’явилися якісь таблички з клинописом, судячи з усього, шумерським, і невеликі багатокутники з боків, що нагадують Піфагорійські пентаклі. Все це кидалося у вічі, як якась екзотика. А так – браузер як браузер: всі опції на своєму місці: Рой провалився в ГОЛОВНЕ МЕНЮ і перед ним висипалися останні НОВИНИ; у розділі ВІДЕО з’явилися якісь подкасти, а ще трохи нижче рясніли своїм різноманіттям БІБЛІОТЕКИ та ЗОБРАЖЕННЯ. Одним словом, все як завжди. Через кілька годин він відключив комп’ютер. Очі страшенно втомилися. Рой хотів курити, їсти та відпочивати. Червоний захід сонця за вікном пофарбував повзучі хмари в блідо-червоний колір. Рука Роя потяглася за черговою цигаркою.
Близько сьомої вечора телефонував з роботи шеф – пан Леві – він рідко телефонує у такий час. Значить, є щось термінове. Його голос був дуже стурбований. Він казав, що як сніг на голову впала важлива робота з редагування наукової статті для журналу Microbiome, Рой відповів, що Леві не варто турбуватися, робота буде виконана вчасно, і відразу заварив міцну каву. Гордон зітхнув. Йому треба буде цілу ніч добре працювати – така його робота – графік плинний і часом дуже непередбачуваний. Він ледве відірвав погляд від монітора комп’ютера, як з’ясувалося, що раптово зникло інтернет-з’єднання. Звичайно, за бажання текст можна редагувати і без Інтернету, але наукові тексти вимагають від редактора перевіряти коректність деяких фраз. Тут без всесвітньої павутини просто не обійтися, а до халтури Рой не звик.
Спроба додзвонитися до свого провайдера Cybele нічого хорошого не привела: автовідповідач байдуже повідомляв про те, що ваша заявка буде розглянута з початком нового робочого дня. Зрозуміло, нікому й на думку не спаде приходити ввечері й виправляти чиїсь технічні проблеми, проте Рой мав працювати з текстом і це замовлення було більш, ніж термінове. Леві був не просто шефом Дельфіна – Роя Гордона, у них були теплі приятельські взаємини, яким було понад два десятки років – іноді Леві рятував Роя, іноді навпаки. Рой упіймав себе на думці, що за всі ці роки вони жодного разу не сварилися. Звичайно, були легкі тертя по роботі, але це були дрібниці. Леві цінував Роя Гордона як дуже хорошого редактора, і його репутація має залишатися бездоганною. Звичайно, саме час випробувати придбаний Gaal. Як повідомлялося в рекламі, браузер забезпечений супутниковим доступом до Інтернету. Зараз це було дуже доречно. Гордон навіть не хотів думати, з яких «гвинтиків» складається цей складний механізм: швидше за все, компанія має безліч своїх комерційних супутників, які забезпечують хороший сигнал у будь-якій точці світу. Цікаво було те, що Gaal не вимагав жодного додаткового обладнання – просто запускаєш браузер.
Палець натиснув на клавішу, заграла легка музика, «Вас вітає програма Gaal». Перед очима Роя знову замаячили клинописні тексти. Рой навіть упіймав себе на думці, що розробники цієї штуки, схоже, є затятими шанувальниками шумерської культури та різної магічної символіки. Втім, зараз це не було важливо. Для доступу в інтернет-павутину тут потрібно було ввести деякі кодові слова. У розділі ДОПОМОГА він виявив те, що шукав. Щоб запустився Інтернет, достатньо було ввести такі символи:
=| ||| | < ||| – « \ <=<=||=|| <=< | < |
Відразу ж під ними блідло якесь дивне зображення з шумерськими накресленнями. Мабуть, це був вихідний текст, і він щось означав для давніх людей, подумав Рой, але нічого втішного в цьому не відчувалося. Після того, як він увів позначені символи і рисочки, спливло ще одне віртуальне вікно, в якому чорніли великими літерами якісь невідомі слова, дуже схожі чи то на гімни, чи то на заклинання, чи то на стародавню поезію, чи то на нісенітницю. Щоб Інтернет успішно працював, користувачеві пропонувалося прочитати вголос (мікрофон було активовано) усі ці слова:
АБІСУС ДІАСОНРСУС, АЗАХТОТ,
НРРГО, ЙАА! НРРГО, ЙАА!
НЙАРЛАТХОТЕП!
ЗЕНОХЕСН, ПИОТХ, ОХАС ЗАЕГОС,
МАВОК НІГОРСУС, БАЙАР! ХЕЕХО!
ІОГ-СОТХОТХ!
ІОГ-СОТХОТХ!
ІОГ-СОТХОТХ!
Рой був трохи збентежений. Зазвичай, коли якась програма просила ввести пароль з літер і цифр, достатньо було ввести від шести до восьми символів, тут розробники вирішили піти далі. Невже ця нудна процедура чекає на кожного, хто вирішив встановити собі Gaal і викласти кругленьку суму грошей? Ця думка довго крутилася в голові Роя. Але нічого не вдієш. Потрібно було в мікрофон вимовити написане. Рой чітко промовив кожен склад, після чого натиснув кнопку ENTER. У цей момент великий багатокутник закрутився на екрані проти годинникової стрілки, зазвучала тонка мелодія флейти. Це означало, що активація пройшла успішно. Гордон зітхнув з полегшенням. Іконка працюючого Інтернету замиготіла в нижньому правому кутку екрана комп’ютера. Тепер він міг працювати. Він знову зайшов у ГОЛОВНЕ МЕНЮ, вибрав опцію НАУКОВІ СТАТТІ (зазвичай браузери не допускають таких розділів, але в Gaal це було, і це було дуже зручно), і вже зібрався працювати з текстом, але його увагу привернула картинка, вірніше, прев’ю для відео в правому верхньому кутку монітора. На ньому був зображений літній чоловік у білому костюмі, який дуже нагадував Елвіса Преслі. Рой ніколи не був шанувальником цього музиканта, але щось потягнуло його клікнути лівою кнопкою миші на це віконце. Воно маячило в розділі ПОДКАСТИ. Після того, як перед ним відкрився невеликий подкаст від Рогана, Рой дуже здивувався. Подкаст був датований 2017 роком, і в ньому (як говорилося в описі) брав участь вісімдесятидворічний Елвіс Преслі. Це було просто дивно. Елвіс Преслі! Рой навіть увімкнув цей аудіозапис: там справді говорив чоловік, голос якого чимось був схожий на знамениту рок-легенду. Втім, наступної хвилини Рой глибоко видихнув. Судячи з усього, це був чийсь розіграш або навіть пранк. Таке часто трапляється в Інтернеті. Потрапити на таку вудку – раз плюнути. Але Елвіс у них вийшов дуже непогано. Рой навіть трохи посміхнувся. Втім, треба було повертатись до роботи. І він знову зайнявся редагуванням тексту.
Час пролетів швидко, настільки швидко, що це відчувалося кожною клітиною тіла. Десь з балкона долинав легкий цигарковий дим. Над сусідніми хмарочосами вже давно викотився молочний місяць; Рой щойно закінчив більшу частину тексту. Він з полегшенням розкинувся на робочому кріслі і широко посміхнувся. Сьогодні він знову добре попрацював, і був дуже задоволений собою, задоволений не менше ніж рок-зірка Елвіс Преслі. Рой трохи хотів їсти та курити. Нічого не станеться, якщо він знову приготує собі каву з сендвічем і трохи пробіжиться сайтами новин. Треба було якось зняти напругу. Він завжди дотримувався цього неписаного правила: після половини зробленої роботи, завжди потрібно робити хорошу перерву. Перерва – це не примха, а можливість відновлення внутрішньої рівноваги. Цигарки та кава – якнайкраще доповнювали цей стан. Рой не приховував, що завжди був затятим кавоманом. Кава вже була приготована і остигала на столі поруч із кольоровою клавіатурою. На блакитному екрані монітора в розділі НОВИНИ виповзла свіжа стаття, навіть не стаття, а коротка нотатка з The Washington Port. Там писали, що через негоду і несправність літака сталася жахлива трагедія, про яку ніхто не міг і подумати. Літак авіакомпанії NPC Atlantis, який прямував з аеропорту Віллоубрук до Стенфорда, не зміг дотягнути до посадкової смуги, в результаті загорівся, впав прямо на поле, перетворившись на купу металобрухту. На місце катастрофи прибули рятувальники. На момент публікації статті (а вона з’явилася буквально півгодини тому) кількість жертв зросла до 96 осіб. Повідомляється, що ймовірність вижити в такій катастрофі вкрай мала, але продовжуються пошуки пасажирів, що вижили. До тексту додавались шокуючі фотографії.
Рой дочитав текст до кінця, але його витріщені очі все ще були спрямовані на останній абзац, у якому йшлося про велику кількість жертв. До нього поступово доходило, що це той літак, на який Ніна за місяць до відправки замовляла квиток; той самий літак, який розбився і обірвав її життя та життя десятків інших пасажирів. Думки одразу ж закрутилися в якомусь шаленому кругообігу, світ затанцював перед очима в буянні яскравих фарб, ніби якийсь невідомий художник безглуздо розмазав їх на палітрі. Шум вітру за вікном і вся какофонія вуличних звуків стали нестерпно оглушливими. Рой завмер, наче ящірка.
– Чорт забирай, – прошепотіли його губи, – невже це трапилося! Як же так? Ніно!
Його тремтячі руки потяглися до комп’ютера, щоб вимкнути, але погляд був ніби прив’язаний до останнього абзацу тексту. Рой не знаходив собі місця: цієї миті він був ні живий, ні мертвий. У холодній каві відбивалася його жахлива гримаса. Рой закурив цигарку і вийшов на балкон. Він упіймав себе на думці, що був готовий до будь-чого, але тільки не до загибелі своєї дружини, яка вже багато років користувалася послугами саме цієї авіакомпанії. Десь у глибині душі, якась його частина все ще відмовлялася вірити в те, що відбувається. Ніна! Його Ніна! Їй не було і сорока. Рой ласкаво називав її «крихіткою». Вона лише нещодавно склала іспит на права. Все життя, здавалося, ще попереду. Зараз він був настільки шокований, що знову повернувся до монітора, щоб переконатися, що замітка дійсно викладена на офіційному сайті The Washington Port (адже це дуже шановане видання). Так, чорт би його забрав, це було воно. Це точно воно. Останню надію з поховали аналогічні публікації в The Hall Street Journal та в Economic Times. Там було також висловлено припущення, що загинули майже всі пасажири, уточнення даних буде наступного дня, коли рятувальники проведуть ретельнішу роботу. У Роя пересохли губи: він почував себе спустошеною, безкровною істотою, як опудало, зіткане з гілок і сухого листя, яке готове розлетітися на вітрі. Він розумів, що це дуже безглуздо – дзвонити на мобільний своїй дружині (після таких новин), але все ж таки спробував набрати номер, який раніше набирав майже кожен день. Зрозуміло, він почує електронний голос, який сухо повідомить його про те, що абонент поза зоною доступу, але він – Рой Гордон повинен це почути, він повинен переконатися, що Ніна більше ніколи не візьме слухавку.
Після кількох сигналів сталося те, що на секунду забрало дар мови; слухавку зняла його дружина. Поза всяким сумнівом, це була вона. Її голос був спокійним, трохи стомленим, але з ним говорила Ніна. Її голос він ні з чим не сплутає.
– Ти щось хотів, любий? – запитувала вона. – Я вже дісталася готелю в Стенфорді.
З другого боку слухавки повисла незручна тиша.
– Ніно, з тобою все гаразд? – ледве вимовив Рой, наче це були перші слова в його житті.
– Звичайно, я в порядку, – втомлено хіхікнула Ніна у відповідь. – А що ще зі мною може статися?
– Не жартуй так, люба, я переживаю. У новинах писали, що твій літак спалахнув і розбився, не долетівши пару миль.
Рой почув легке пирхання з іншого боку телефону. Ніна змінила тон. У її голосі відчувалося непідробне здивування.
– Не було нічого такого. Наш літак долетів нормально. Та й у новинах нічого такого не пам’ятаю. Ти, мабуть, перевтомився через свою роботу. Тобі треба частіше відпочивати.
– Я нічого не вигадав, – продовжив Рой, він все ще дивився на чорні й величезні літери заголовка. – У мене перед очима стаття з The Washington Port. Вони нісенітниці писати не стануть.
– Та ну, бути такого не може. Я лише сьогодні їх читала. Нічого такого не було. Ти помиляєшся.
– Кажу тобі, вони написали про це статтю, і не лише вони. Є ще відеорепортаж у СSN. Цілий відеорепортаж.
– Дивно все це. Але ти вийшли мені ці матеріали. Я перегляну. Тут якесь непорозуміння.
– Добре, Ніно, я все вишлю, – Рой полегшено зітхнув і потягся за наступною цигаркою, – головне, що ти жива. Я страшенно переживав.
Після цієї розмови Рой спробував переслати посилання прочитаної статті на месенджер Ніни, але текст чомусь не відображався. Рой повторив пересилання, але, як і раніше, нічого не сталося. Тоді він спробував переслати відеорепортаж, який, на щастя, був розміщений не тільки на офіційному сайті СSN, але й у популярному відеохостингу YouToobe. Однак, скільки разів він не намагався, посилання навіть з кількох сайтів не доходили до месенджера Ніни. Не змінило положення і спроба надіслати посилання на електронну пошту. Там практично нічого не відображалося. Рой розвів руками, повернувся в кріслі і задумливо почухав потилицю.
– Якась чортівня! – обурився він. – Що це взагалі таке?
З одного боку, відомі публіцистичні видання не залишали жодних сумнівів у тому, що Рой Гордон не збожеволів; тексти та фотографії були більш ніж промовисті; з іншого боку, дзвінкий голос його дружини був найкращим підтвердженням її правоти. Рой задумливо дивився у вікно крізь цигарковий дим. Так він просидів до ранку. Лише в сьомій годині він продовжив і завершив роботу з текстом.
Наступного дня на роботі він нічого нікому не сказав про те, що сталося. Він ходив, немов мовчазна примара. Колеги, як і раніше, шумно балакали про різні модні гаджети. Хіхікання Гелен і Агати були чутні навіть у далеких кабінетах. Здавалося, все йшло своїм ладом. Відредагований текст він вчасно передав своєму шефу, який з радістю потис йому руку. Робочий день протікав як завжди. Рой сидів у своєму кабінетному кріслі і працював із черговим текстом. В обідню перерву заради цікавості Рой спробував все ж таки набрати вчорашню новину за допомогою інших пошукових систем на своєму офісному комп’ютері, але ніде нічого про катастрофу не йшлося. Мовчали CSN, ні слова від The Washington Port, жодних відомостей від The Hall Street Journal. Очі Роя були готові вискочити з орбіт, він не просто був здивований, він був приголомшений, шокований і обурений. Невже хтось просто над ним пожартував? Можливо, це якісь хакери. Але навіщо? З якою метою? Щоб що? Можливо, це помста якогось незадоволеного клієнта, але таких у пам’яті Роя не було, тож ймовірність цього вкрай низька. Хоча не виключено, що подібні статті – справа рук не хакерів, а самої компанії. Але навіть якщо з’ясується, що це так, незрозуміло з якою метою це зроблено. Все це виглядало настільки дивним і безглуздим, що Рой губився в пошуку відповідей. Наступного дня дзвонила Ніна і радісно повідомляла, що блискуче прочитала свою наукову доповідь про свіжі дослідження Homo naledi з Південної Африки. У ці дні, здавалося, звичний спокій знову повернувся на круги своя. Рой майже не запускав програму Gaal і загалом почував себе набагато краще, ніж кілька днів тому. Після роботи він навіть зазирнув у невеликий бар навпроти двадцять четвертої вулиці і пропустив там дві пінти холодного темного пива. Його не бентежили пом’яті червоні обличчя трохи п’яних і галасливих відвідувачів, він був навіть радий, радий усьому, що його оточує, бо почуття цілісності знову повернулося кудись на своє місце, вставилося до свого рідного пазла. Все навколо знову заграло звичними фарбами, і він не хотів втрачати це почуття, почуття включеності до реальності. Так він це іноді називав.
Рой не помітив, як пролетів тиждень. У вікенд Ніна мала повернутися додому, проте її досі не було. Задзвонив мобільний телефон. Гордон схопив слухавку: він почув незнайомий чоловічий голос зі східним акцентом, який спокійно представився як співробітник авіакомпанії NPC Atlantis. Він тихо повідомляв про те, що пасажирський авіалайнер не долетів до Віллоубрук лише кілька миль і розбився неподалік посадкової смуги. Була якась проблема із двигуном. Голос повідомив, що йому дуже шкода, що компанія готова виплатити компенсацію за те, що сталося. Рой не дослухав і бросив телефон на підлогу. Йому хотілося кричати у весь голос, але горло, наче скам’яніло від жаху. Земля ніби йшла з-під ніг.
Через деякий час на широкому екрані домашнього телевізора з’являлися репортажі з місця подій. Останні сумніви розсипалися на порох: той самий пасажирський літак, про який він думав весь поточний тиждень, справді розбився, наче це було заплановано якимось злим надприродним генієм. Рой ще ніколи не відчував себе настільки розбитим і змученим. Пан Леві співчував тому, що відбувається; він по-дружньому м’яко поплескав свого редактора по плечу і відправив у оплачувану відпустку, тому що в такому жахливому стані від нього навряд чи буде якась користь. Аліса, Гелен, Герман, Агата та інші колеги зі своїх кабінетів мовчазними поглядами проводжали Роя. Днями його запросили до моргу для впізнання тіла його дружини. Пакет шумно розкрили. Він дивився з жахом і сльозами. Незважаючи на понівечене обличчя та жахливі, глибокі рани, очі Роя Гордона тихо говорили: «Так, це вона; це все ще моя дружина». Похорон був призначений наступного тижня. Рой клопотав, наскільки вистачало сил. Потрібно було зняти розміри, підібрати труну, вибрати місце, коротше, вирішити безліч неприємних, але необхідних питань. Увечері, після восьмої йому подзвонив Шульц зі словами: «Як ти, друже?». І в цей момент Рой, котрий довго тримав усе в собі, вирішив, що все треба викласти на чистоту. Більше не було сили все це терпіти.
– Якби я сказав тобі, що знав про падіння літака, в якому була моя дружина, щоб ти сказав? – говорив він сухим голосом, але його пальці нервово барабанили по столу, і це було чутно в мікрофон. – Допомогла мені у цьому програма Gaal.
По той бік слухавки повисла хвилинна мовчання, яка тяглася, як ціла вічність. Шульц не знав, з чого почати.
– Ти мене спантеличив, Рою. Ти людина доросла і не схильна вірити у будь-яку містику. Ти розумієш, про що я?
– Але… я не вигадую.
– Gaal – це сучасна наворочена іграшка, проте не більше. Я сам нею користуюся, і не можу сказати, що вона щось пророкує.
– Розумієш, я впевнений, що є події, – голос Роя почав тремтіти, – які мають статися, незважаючи на будь-які обставини. Ці вузлові точки можуть зміщуватися, але в будь-якому разі події відбудуться: ні сьогодні, так пізніше. Я говорю про падіння літака… відміну рабства, промислову революцію, зростання наукового знання…
– Ой, припини, Рою. – зупинив Герман. – Я розумію, ти дуже пригнічений через смерть дружини, але це не привід захоплюватися подібними речами. Краще розкажи, які факти тебе до цього штовхнули.
– Добре, що ти про це запитав. Так ось… Тиждень тому я прочитав новини про пасажирський літак авіакомпанії NPC Atlantis, того самого, але в Стенфорді. Я мало не збожеволів від заголовків провідних газетних видань.
– Адже нічого подібного не було, – сказав Герман, але засумнівався у своїх словах. – Звідки взялися ці заголовки?
– У тому й річ, що я побачив їх у системі Gaal і тільки в ній. Там було про падіння того самого літака. Але за тиждень до...
– Можливо, хтось пожартував, чи хакери постаралися. Трапляються ж збіги. Ти думав про це? – говорив у слухавку Герман, але впевненості в його голосі ставало дедалі менше.
– Не схоже, не той розмах. Та й який у цьому сенс?
– Жарти бувають дуже жорстокими. Тим, хто це робить, не завжди потрібні причини.
– Зрозумій, це був літак тієї самої авіакомпанії. Так само, як і в тих статтях тижневої давнини, він упав за кілька миль до смуги, тільки не в Стенфорді, а тут, в Віллоубрук. – сказав Рой. – Це не просто збіг. Тут щось інше, тут якісь реальності, що перетинаються.
– Навіть не знаю, що на це сказати. А ти пробував повідомити про це поліцію чи, наприклад, на гарячу лінію компанії? Все-таки модний браузер багато людей скачало. Я думаю, що компанія Dagon має дати, як мінімум, якісь переконливі коментарі з цього приводу.
– Не впевнений, що це зрушить справу з місця. До того ж я вже писав їм листи. Дивні вони там. Надіслали мені на електронну пошту якийсь шумерський клинопис.
– Клинопис? Несподівано! Давай я зайду завтра до тебе в гості і сам перегляну всі ці кричущі статті. Ти ж зберіг їх у своєму браузері?
– Так, звичайно, приходь. До речі, як твоя дружина Тея? Давно я з нею не бачився.
– Вона все також, щоправда, трохи захворіла. Якась застуда. Коротше, п’є антибіотики.
– Переказуй їй мої вітання. І скажи, що я бажаю їй якнайшвидшого одужання.
– Добре, обов’язково передам.
Вночі Рою наснився моторошний сон: ніби він один опинився в ліфті, який нестерпно тягнувся вниз. Це було схоже на повільне падіння в кролячу нору. Незрозуміле почуття страху наростало, як величезна грудка. Рой хотів вибратися з цього капкана. Десь там поверхами нижче почулися дикі, огидні крики, які лише частково нагадували людські. Какофонія голосів ставала все голосніше і голосніше в міру наближення. Рой відчайдушно натискав на кнопки, намагаючись зупинити ліфт, але він спускався вниз. Рой намагався викликати диспетчера. Ніхто не відповів. Люмінесцентна лампа над головою почала страшенно мерехтіти. Він їхав у ліфті, наче ягня на заклання. Невже нічого не можна зробити. Рой майже задихався від страху. Нарешті, автоматичні двері зрадливо розсунулися і безліч мерзенних, забруднених у крові рук хижко потягнулися, щоб схопити Роя. Він встиг натиснути кнопку зачинення дверей, але мертві руки не дозволили це зробити. Зграя голодних істот заповнила кабіну ліфта і з жагою накинулася на Роя, навалившись тяжкою мокрою масою. Серед жахливих істот Рой впізнав свою дружину, але в ній не було нічого людського. Її обличчя, якщо його можна так назвати, було схоже на червоне місиво. З нього стирчали два білки злісних очей. Вона хотіла лише одного – зжерти свого чоловіка. З різних боків чиїсь зуби боляче впивались у його тіло. Далі світ ліниво поплив перед очима, і Рой просто знепритомнів.
Рой прокинувся в холодному поті, коли на годиннику було вже пів на одинадцяту. Як добре, що це був лише сон.
Близько третьої пополудні вони з Шульцем зустрілися в літньому кафе, неподалік двадцять четвертої вулиці (хоча мали зустрітися у Роя вдома). Колега одразу накинувся на Роя, накинувся з кулаками, перекинувши гарячий чай на штани. Його обличчя було червоне, як помідор. Він був просто в люті. Рой Гордон був міцнішої статури, ніж худорлявий Герман із вузькими плечима і тонкими руками, тому порив свого приятеля вдалося стримати. Він щільно схопив його і суворо глянув у вічі.
– Що сталося, Герман?
– Ти… ти, мерзотнику! – задихаючись, кричав він. – Ти спав із моєю дружиною!
Рой глибоко здивувався.
– Звідки така переконаність?
– Я зранку прочитав твоє свіже інтерв’ю журналу Blumberg, – продовжував Герман, трохи заспокоюючись. – Виявляється, ти давно пишеш свій роман, і не тільки пишеш, а й крутиш його з моєю дружиною. Лицемір чортів!
Руки Роя відпустили колегу. Він з докором глянув на Шульца.
– Ти щось переплутав, Германе. По-перше, я не пишу романів; по-друге, не даю інтерв’ю модним журналам, а по-третє, не сплю із дружинами своїх друзів.
Шульц не вгавав.
– Я повністю прочитав твоє інтерв’ю в Blumberg. Там чорним по білому було написано, що ти любиш крутити романи з жінками за тридцять, на кшталт Теї Шульц, а головне, ти знущально передав їй і мені привіт. Як це розуміти?
Рой Гордон задумливо глянув на проїджаючі машини.
– Здається, я здогадуюсь, у чому тут справа. Де прочитав це інтерв’ю?
– У Blumberg, звичайно, – відповів Шульц, і, здається, тепер він теж здогадувався, про що каже його колега.
– Я не про це. Ти читав через програму Gaal?
– Так, саме так.
– Ось у цьому і вся справа. Як я зрозумів, ця штука передає якісь події, яких немає в нашій видимій реальності, але вони можуть з часом з’явитися. Або не з’явитися. Адже з моєю дружиною трапилося майже те саме.
Рой знову замислився, і вони обоє присіли до столика.
– Так, ти не давав жодного інтерв’ю журналу? – пробубнив Шульц якимось вибачливим тоном.
– Вдихни глибше. Ні звичайно. Роман я теж не починав писати. Хоча, зізнаюся, ідея зріла в мені кілька років, але найближчими роками я цим не збираюся займатися.
Очі Германа були готові мультяшно вислизнути і впасти в чашку чаю. Він витріщався на свого колегу, немов на пожовклу фотографію. Вперше в житті він не знав, що йому відповісти. Він просто мовчав.
– Ти чув колись про так звану концепцію багатьох світів в інтерпретації фізика Х’ю Еверетта?
– Я погано дружу з фізикою, – зізнався Шульц, – ти ж прекрасно знаєш про це.
– Хм, я теж у цьому не великий фахівець, але багато прочитав за цей тиждень. Схоже, воно дещо прояснює.
– І про що там йдеться?
– Так от, згідно з його філософською гіпотезою, наш всесвіт є лише одним з безлічі інших, так би мовити, паралельних всесвітів, – Рой зупинився і ще раз уважно подивився в очі співрозмовнику. – В них діють ті самі закони природи, але при цьому вони знаходяться трохи в інших станах. Швидше за все, ця програма якимось чином відкрила нам портал в інтернет-павутину іншого всесвіту, лише частково схожого на наш. Ти розумієш про що я?
Шульц відчував, як його серце почало битися частіше.
– Очманіти! Занадто неймовірно все це звучить.
– А загибель, повернення та друга загибель моєї дружини – це що, на твою думку?
Легке тремтіння пробіглося по всьому тілу Шульца. Рівний гул машин на секунду здався нестерпним і огидним. Вони мовчали кілька хвилин.
– Як таке можливо? – ледь прошепотів він.
– Мені здається, – сказав спокійно Рой, – що ця програма не просто відкриває нам доступ до паралельних світів, а й якимось чином підлаштовується під наші уподобання, як це іноді робить, наприклад, персоналізована реклама з підтримкою штучного інтелекту. Швидше за все, ти зіткнувся з іншим мною, який пише свій роман у якомусь іншому всесвіті.
– Стривай, секундочку ... Ти хочеш сказати, що той хлопець існує, і він з іншого світу?
– Виходить, що так.
– Звучить якось шалено. Все ж таки мені здається, що ми маємо справу зі зграєю пройдисвітів, які десь сидять і генерують фейк-ньюз. Я б їм добре дав по зубах.
– Ти все ще мені не віриш, але це не фейк-ньюз. Історія з літаком не залишає сумнівів принаймні для мене, що тут щось інше.
– Дивно це все. І у голові не вкладається.
– Так, звучить дивно. Але згідно з Евереттом, ми живемо в мультивсесвіті, і кожен наш вибір породжує нову розвилку всесвітів, трохи не схожих на попередні. І це наука, а не фантастика. Цілком можливо, що в одній із них я справді давав інтерв’ю, про яке ти говорив.
– Виходить, десь там наші двійники живуть своїм життям. – Шульц посміхнуся.
– Виходить так. Виходить, що через Gaal ми підглядаємо за їхнім життям, а вони – за нашим.
– Ми можемо все це змінити?
– Можемо. Якщо вчасно опинимося в потрібному місці.
– Ну, добре, а як тоді бути з історичними вузлами чи, як ти кажеш, вузловими подіями? Щось нелогічне в тебе виходить.
– Ні, все логічно, Герман. Просто є події, на які ми можемо легко вплинути, а є такі, які погано піддаються зміні або зовсім не піддаються. Саме такі і можна назвати вузловими, тобто у багатьох світах вони обов’язково відбудуться, – підсумував Рой Гордон. – Ці штуки нагадують нервові вузли у нашому мозку. Ганглії, чорт їх забирай.
– У мене голова кипить від цього.
– У мене теж, але я мав у цьому розібратися. Для мене це важливо, розумієш? Загинула моя дружина, і я нічого не зміг із цим зробити.
– Мені здається, всі відповіді є у компанії Dagon.
– Так, ти маєш рацію.
Цього вечора Рой багато думав. Він ходив із кута в куток. За кілька годин, непомітно для себе, він викурив майже цілу пачку цигарок. Зрештою, він прийняв тверде рішення видалити програму Gaal до чортової матері, проте насамкінець він вирішив таки погортати стрічку новин, яку послужливо пропонувала пошукова система Gaagle. Він знову зайшов у ГОЛОВНЕ МЕНЮ. Вибрав опцію НОВИНИ. На білому екрані висипалася ціла купа новинних сайтів. Здавалося, нічого незвичайного в новинах не було – чергові розбірки конгресменів, політика, парламент, щось про підвищення податків, нове інтерв’ю Елвіса Преслі (знову!) але раптово погляд Роя зупинився на свіжому дописі в Willobrook News. Під величезною фотографією палаючого хмарочоса, чорнів заголовок «Коротке замикання призвело до великої пожежі». У Роя відвисла щелепа. Здавалося, небеса за вікном звалилися на землю. Це ж та сама будівля номер п’ять на розі двадцять четвертої вулиці, в якій знаходиться його рідне видавництво. У тексті йшлося, що кількість загиблих зросла до двох тисяч людей. Є багато травмованих. Він жадібно прочитав текст, потім перечитав ще раз. У замітці повідомлялося, що дуже багато загиблих на дванадцятому поверсі, на тому самому поверсі, де він пропрацював довгі роки. Публікація з’явилася дві години тому. Рой упіймав себе на думці, що ця подія вже сталася, але не тут, не в його світі, де кожна дрібничка, кожна деталь лежала на своєму місці, де він лягав спати під ранок і готував свою улюблену каву. Але з іншого боку, така подія, можливо, може статися і тут, у якийсь інший час при збігу інших обставин. Він – науковий редактор Рой Гордон на прізвисько Дельфін, який може допомогти своєму видавництву. Достатньо зробити один маленький дзвінок, і пожежа може ніколи не статися. Пан Леві, Ганна Ган, Агата – всі вони будуть живі. Ах, якби він додумався раніше і зміг врятувати свою дружину, все було б зовсім по-іншому. Втім, все виявилося не так просто. У службі технічного обслуговування повідомили, що нещодавно проводили заміну розподільчих кабелів, тому немає потреби викликати бригаду електромонтерів, щоб перевірити на другому поверсі електролінії. Рой наполягав, наводив різні аргументи, навіть повідомив, що подасть скаргу на них, але жіночий голос у слухавці був незворушний. Вони лише нещодавно проводили там ремонтні роботи. Зрештою, Рой подзвонив Германові і зізнався.
– Розумієш, друже, це була моя хотілка – купити цю штуку, – казав він, – тепер я збираюся її видалити і забути про все. Але кілька годин тому я прочитав у Gaal моторошну новину про те, що в будівлі нашого видавництва сталася велика пожежа. Все почалося із короткого замикання на другому поверсі. Ти розумієш, там усі загинули, включаючи тебе, Гелен Ган та пана Леві.
– Який жах! – тремтів голос у слухавці.
– Ми маємо якось вплинути на все це. Пожежа не має статися.
– Але ж ти сам сказав, що це лише альтернативна реальність. Пожежа може ніколи не статися.
– Все правильно, – спокійно сказав Рой, – але є деякі поворотні точки, які можуть статися з високою ймовірністю відразу в кількох паралельних всесвітах, включаючи наш, якщо, звичайно, ми на них не вплинемо.
– Що я можу зробити? – запитав колега.
– Завтра ми маємо дати грошей електромонтерам і разом із ними вирушити до розподільного щитка на другому поверсі, де, судячи з новин, почалося перше займання. Гроші можуть багато чого. Якщо ми зможеш це виправити, події підуть іншим шляхом.
– Домовилися, – пролунав стомлений голос Шульца.
Наступного ранку Рой і Герман добре заплатили бригаді електромонтерів зі служби технічної підтримки, і разом з ними, як домовлялися, вирушили до місця подій. Яким було здивування фахівців, коли вони побачили недбало з’єднані електропроводи, які були оголені там, де цього не мало бути.
– Хто зробив таку халтуру? – щиро обурився один із старших монтерів, дбайливо закриваючи електричний щит. Усі мовчали. – Схоже, хлопці, ви мали рацію. Тут справді ситуація ахова. Можна сказати, за два кроки від великої пожежі. – звернувся він до Роя та Германа. – Але ми ситуацію поправимо. Дякуємо.
Цілий вечір вони поралися на другому поверсі. Рой не відходив від них, і стояв, як антична гіпсова статуя, доки монтери не закінчили роботу. Всі проводи були міцно закручені, всі з’єднання між проводами – ретельно ізольовані. Рой зітхнув з повним задоволенням.
– Тепер ми можемо почати нове життя, – говорив він, радісно потискуючи Шульцеві руку, коли вони вже розходилися і на вечірньому небі розсипалися дрібні зірки. Однак глибокої ночі через кілька годин чоловік Теї знову передзвонив Рою. Він мав пригнічений голос.
– Розумієш, Рою, тут така справа, – майже змовно шепотів Шульц, – лише за годину до зустрічі з тобою в літньому кафе я задушив свою дружину. Задушив. Простов взяв і задушив.
– Не може бути. Як…
– Так, так, я це зробив, і розумію, що зробив велику помилку. Але я довірився цьому інтерв’ю в Blumberg, вірніше, в Gaal. Мене переповнювали емоції на той момент. Розумієш? Я не втримався. Який же я йолоп! Вона ні в чому не винна.
– Дуже шкода, що так сталося, друже, дуже шкода, – відповів Рой. – Але чому ти мені одразу про це не сказав? Чому ти мовчав?
– Я боявся зізнатися. Мені було страшно.
– Тобі доведеться йти в поліцію.
– Ні, я мушу все виправити. Я покараю себе. Прощай, Рою.
– Германе, не клади слухавку… Германе… Гер…
У телефоні вже лунали короткі гудки. Рой спробував знову додзвонитися, але відповідав лише жіночий монотонний голос, який повторював, що абонент поза зоною доступу. Рой хвилювався. Він вже давно прийняв хорошу дозу снодійного. І з кожною новою хвилиною його думки все більше плуталися. Втім, тільки зараз він згадав, що днями переглядав відеоролик у YouTооbe, в якому якийсь блогер ніби між собою говорив про те, що від Gaal вже постраждали кілька сотень людей: хтось розлучався, хтось підпалював свій будинок, а хтось зводив рахунки із життям, як Герман Шульц. Звичайно, ніхто офіційної статистики не веде, але той шлейф, який залишає за собою цей браузер, стає все більш важким та смертоносним. Група хакерів вже намагалася розібратися з Dagon; вони на кілька днів вивели з ладу головний сайт компанії, але вона досить швидко все відновила. Тож видимих успіхів поки що немає. У шаленій метушні Рой зовсім забув про цей відеоролик, але зараз кожне слово, ніби вивертало його навиворіт, як м’яте простирадло. Виявляється, сотні людей постраждали від цієї програми і можуть постраждати ще й ще. Те, що вони зробили минулого вечора – лише крапля в океані. Все це потрібно зупинити, зупинити якнайшвидше. З цими словами, Рой раптово заснув, тримаючи в руках мобільний телефон, у якому вже було набрано 911.
Коли Рой розплющив очі, лежачи у своєму ліжку, ранкові сонячні промені вже золотили його обличчя. При цьому відчувався якийсь дивний і незнайомий запах. Втім, розбудив його зовсім не будильник і не шум машин за вікном, розбудив до болю знайомий жіночий голос. Це була… Ніна… Його Ніна…
Вона поралася на кухні, бадьоро брязкаючи вилками та посудом, весело наспівуючи знайому пісню з репертуару Бонні Тайлер. Ніна – його дружина знову вдома. Але ж цього просто не може бути! Він бачив її понівечене обличчя, її тіло розкривав патологоанатом.
Після цього до життя не повертаються.
Рой боявся поворухнутися. Він буквально заціпенів від страху. На кухні тривала звична метушня.
– Дорогий, тобі в каву цукор додавати? – незворушно пролунав жіночий голос із кухні. – Рой мовчав. Він майже фізично не міг промовити й слова. Він був страшенно наляканий. – Я додаю цукор. Добре?
Рой повільно піднявся з ліжка: тільки зараз він звернув увагу, що він навіть не роздягався – спав у білій сорочці та чорних джинсах. У його руках досі був мобільний телефон. Вчора він різко відключився, так і не встигнувши додзвонитися на 911.
У кімнаті вже давно ніхто не прибирав. Рой упіймав себе на думці, що для холостяка це цілком нормально, але на кухні клопотала його дружина Ніна. Вона повернулась. Або ні… Можливо, вона нікуди не виїжджала. Ще не виїжджала. Можливо, вчора щось таке сталося, що змінило хід подій, і тепер Ніна знову жива. Можливо, живий і Герман Шульц. Йому треба знову зателефонувати. Рой вийшов на кухню і побачив там Ніну, що стоїть до нього спиною в домашньому халаті, яка весело готувала сніданок.
– Ніно, це ти? – обережно звернувся до неї Рой.
Її плечі не здригнулися, ніби вона затамувала подих і чекала на ці слова. Лише руки продовжували нарізати шинку на кухонному столі.
– Я збиралася сьогодні летіти до Стенфорда, але передумала, – спокійно сказала вона.
– Чому ж? – ледве видавив із себе Рой.
– Нудний захід, набагато цікавіше проводити час із чоловіком. Все найцікавіше тут і зараз.
Її голос трохи змінився. Вона обернулася до Роя, і він побачив, що її очі жахливо мерехтять і палають майже бездоганно білим вогнем. Підступна усмішка якось неприродно перекосила її обличчя. У її руках блиснув кухонний ніж.
– Ти нічого не хочеш мені сказати, Рою? – звернулася вона сталевим, вже зовсім незнайомим голосом, в якому відчувалися явні нотки люті.
Рой обережно зробив крок назад, і істота, що нагадувала його дружину, кинулася в його бік, кинулася, немов голодна пантера. Рой повалився на підлогу. Вона опинилася зверху. Почалася боротьба. Ніна відчайдушно намагалася встромити ножа в груди, але Рою вдалося вибити його з її рук. Якоїсь миті вона ослабла, і йому вдалося відкинути ногами її на підлогу. Тіло з гуркотом плюхнулося. Тієї миті Рой скочив і побіг, немов лань, до вхідних дверей. На щастя, замок відкрився швидко. Рой щодуху біг коридором. Здавалося, йому не було кінця. Біля ліфта він натрапив на Тею, і випадково збив її з ніг. Думки, немов язики полум’я, буквально танцювали в голові Роя. Тея! Тея Шульц! Як вона могла тут опинитися? Тея живе на іншому кінці Віллоубрук. Чи це не вона?
– Учора ввечері ми добре провели з тобою час, коханий, – тихо говорила вона, лежачи на підлозі. «Який ще час, чорт тебе забирай? Я з тобою ніколи не спав», – як блискавка, промайнуло в його думках.
Наступної секунди він побачив на її обличчі таку ж перекошену посмішку і очі, що світилися неприродним світлом. Вони були готові його спопелити до останнього атома. Відчинилися двері ліфта, і Рой кулею влетів у кабінку. Повзуче тіло Теї не встигло добратися до нього. Двері зачинилися прямо біля її носа або того, що було лише його подобою. Ліфт зі скрипом поїхав вниз. Рой задихався від жаху. Він чув, як голосно барабанить його серце всередині. Ще трохи, і істота б схопила його прямо біля ліфта. Звичайно, це був голос Теї, але Рой був готовий заприсягнутися, що ця істота не була людиною. Ким завгодно, тільки не людиною. Зараз можна було спокійно видихнути: йому вдалося втекти від цих монстрів.
Двері ліфта відчинилися, і Рой вискочив надвір. На перший погляд все здавалося цілком звичним. Десь по дорозі спокійно проїжджали машини, люди неквапливо перетинали тротуари. Теплий вітер трохи ворушив зелене листя на деревах, що прикрашали паркову алею. Тільки зараз Рой побачив, що всі ці люди, що ходять вулицею, насправді не люди; на їхніх обличчях диявольськи сяють великі очі. Місто виглядало якось дивно, наче пекло піднялося з глибин землі і поглинуло Віллоубрук. Коли перехожі помітили Роя, вони почали видавати якісь страшні звуки, показуючи на нього пальцем. Рой відчув себе чужим і безмежно самотнім у всьому цьому проклятом місті, де колись народився і виріс. Він тяжко проковтнув слину. Знову долинув цей дивний пронизливий запах. Хтось позаду поклав руку на його плече. Він нерішуче обернувся. Це була Гелен Ган, та сама кучерява брюнетка, до якої багато років він відчував глибокі симпатії. Її очі також огидно виблискували.
– Схоже, ти доплавався, Дельфіне, – без будь-яких емоцій тихо сказала вона. За її плечима виросло ще кілька мерзенних перехожих.
Рой зрозумів, що бігти далі не було куди.