Siren Tethras

2019-09-28 18:43:48

Діалог про буття

Думки вголос

Бездиханне тіло лежить на землі. Небо затягнулося сірими хмарами. Вітер рве останню надію на шматки та розвіює їх по світу. Сонце? Його вже немає. Воно зникло. Все темно.. Над тілом сидять два ворони. Вони нахмурилися. Біда.. Смерть прийшла. Вона забрала його душу і зникла. Один: Навіщо ти його вбив? Другий: Він повинен був вмерти. Один: Чому ти так вирішив? Другий: Я бачу. Один: Хіба ти в змозі це бачити? Другий: Я йому допоміг. Один: Чим? Другий: Я йому не дозволив більше грішити. Один: Не тобі вирішувати, кому жити, а кому - ні. Другий: І мені, і тобі. Один: Хіба хтось тобі дозволив? Другий: Так. Той, що дав життя мені. Один: Він дав тобі його, щоб ти жив і дав іншим жити. Другий: Ні. Він дав мені життя, щоб я зміг осягнути. Один: Що? Другий: Істину. Один: Яку? Другий: Всі лиш гості в цьому світі. Всі лиш на мить тут.. Він дарує вічність, але після миті. Один: А я.. А я навіщо тут? Другий: Щоб інші зрозуміли.. Вітер здуває пір’я з них і несе їх далеко-далеко. Історія вкладається на сторінках. Секунди стають хвилинами, хвилини годинами, години днями, дні тижнями, тижні місяцями, місяці роками.. Так іде час. Так іде наша мить, прямуюча у вічність... Два ворона. Два віковічні наші рушії. Мить і Час.