1
2
3
4.
5.
6.
3
" Ох чому в мене так болить голова?" .  Думки з шаленою швидкістю крутились у голові. Вони були дуже різні від " Де я?"  до простих " Треба менше бухати".
Так спробуєм встати, оп я стою на ногах. Стоп! Це ж не ноги. Що це нафіг таке?!
Так, Ден зберись, треба зрозуміти що вчора було,може я ще сплю? Все почалося в барі, ми з Вікою знову посварилися, потім я застав її з Едіком в самий захоплюючий момент. Вона голою бігла за мною намагалась щось пояснити, ніби я ідіот і нічого не зрозумів. Потім я вскочив на байк і поїхав по прямій. А потім... Нічого, зовсім, нічого. Порожнеча. Аж до цього моменту.
- Ой який милий котик- почувся голос зверху -  маленький ти чий?
Я кіт?  Я, мать його, кіт. Як таке взагалі могло статися?
- Ліз, кинь його, може він блохастий, ми і так запізнюємся.
- Ти чого дивись який він милий. В кого ж піднялась рука викинути цей сіренький клубочок?
" Так, дівчино ви б йшли собі далі і нікого не чіпали, в мене і своїх проблем вистачає"
- Ти ще довго?
- Вже йду- відповіла, ця дівчина, Ліза здається - а ти посидь тут, я тебе заберу коли буду йти назад.
І пішла в якусь високу будівль.
" От щастя привалило, я тепер кіт який живе на вулиці, може пощастить і вона не забуде мене забрати це врази краще ніж тут"
© Софія Самборська,
книга «Мій хлопець... Кіт?».
Коментарі