НАРОД

Лена

^⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠^^⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠^^⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠^ СТИХ ^⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠_⁠^ НАРОД Одни стонут кричат, и бьются об угол Другие жируют наедая полное брюхо Бедным нечего есть Богатый выбирает что сегодня надеть Пока одни просят помочь Другие большего хотят что не в мочь Голодный, пустующий, избитый народ И сытая, богатая власть что не может помочь Пока одни отдают все что было, умирая от вражеских пуль, голодных солдат У других в кармане без умолку зелёные пачки шуршат Богатый голодного не накормит, Голодный сытого не поймет Жирующая власть, и жизнью побитый народ И мы все рождены на той же земле, все мы один и тот же народ Вот только пока один умирает от пули в тылу, другой скупает по кораблю Но при смерти сравняются все, и предстанут голодные и убитые души, что при жизни не могли ничего Перед наевшимся брюхом, что без руля у руках, по морде получат лишь кулаком #стихи

2024-07-05 19:41:33

1

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4515

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12000