Новинки

Сонет 50

Мене пітьма поволі жерла, поглинала. Хоч залишалась десь жаринка в глибині, Але й вона в кутку тихесенько згасала... Й холодними, порожніми зробились дні... Від безнадійності конав, від її жала. Дощі отрути смоляної проливні, Прошили до кісток, й скува, мов порцеляна... Я сам один, немов комаха в бурштині. Та діва з сну мій крижаний полон зламала, І я в її кохання розчинивсь вині... В безмежній порожнечі й тьмі ти світлом стала, Ти вибухнула сингулярністю в мені. Моє нове життя, іскринко, Богом дана, Я вічність всю тобі віддам, моя кохана...

Вона

Анастасія

І нехай вона голосна Й несерйозна, Та проте в неї чиста душа. Сміється вона, мов весна, Навіть там, де панує тиша й пітьма . Її слово -без фальші й прикрас, Її серце -відкрите до світу. І коли темнішає час, Вона світлом стає непомітно.

Така, як є

Ашаннiя

А я така... така, як є, Ніхто не зміг мене змінити. Десь проти мене бунт встає, Хтось не схотів зі мной дружити. А я така, така як є І думка інших не цікава. Допоки сонечко встає, Я знов світитиму яскраво.

Тишь и зима

Полина

В какие страны тянутся города? Где наши билеты на поезда? Они ожидают вечернего снега Чтобы блестеть,как никогда. В какие страны тянутся города? Поближе к тем,кто как солнышко в небе. Те страны-без имени,ну а хотя.. Мы назовём их источником света. В какие страны тянутся города? Возможно,не близкие по расстоянию. Но ты,по сторонам не глядя, Узна́ешь их по мелодьи звучанью В них что-то родное,и да,навсегда Они неразлучны,как тишь и зима.

Рапорт у відпустку

Seras Mark #КЗП

Дорога втомилась під кроком важким, І небо над нами стає мовчазним. Я бачив багато, я чув через край, Тепер мені, прошу, хоч спокій віддай. Лишилися шрами, запеклись слова, Бо вдома чекає родина моя. Там сонце сідає за старий паркан, І тихо зникає вечірній туман. Відпусти додому, де дихають стіни, Де я не солдат, а просто людина. Підпиши цей папір, відпусти на вокзал Набратися сили, щоб просто поспав. Відпусти додому, до рідних облич, Крізь далеку дорогу і темну ніч, Щоб серце згадало забуте тепло, І все, що боліло, нарешті пройшло. Я вивчив напам'ять всі цифри та звіти, Та хочеться просто той ранок зустріти. Втомилися очі від кнопок і справ, Я б вдома на ґанку хоч день простояв. Забуду дедлайни, лишу монітори, Там інший у серця тепер монітор. Там кава у горнятку пахне інакше, Там бути собою — і легше, і важче. Відпусти додому, де дихають стіни, Де я не солдат, а просто людина. Підпиши цей папір, відпусти на вокзал Набратися сили, щоб просто поспав. Відпусти додому, до рідних облич, Крізь далеку дорогу і темну ніч, Щоб серце згадало забуте тепло, І все, що боліло, нарешті пройшло.

Мой Март

EvGor

Март мой на вечность ушёл в пряже снов. И я как звездочёт не счёл холодных звёзд. Разбиваю кладбищенский снег, под треск кривых зеркал. Голый толчусь после, в одеяле, так устал. Тяжёлый день как день синего февраля. Руками душу вчерашние дни: Они без тебя. Печаль о разбитой любви, Отобрала время совсем зря, Хочу воскресить дни с тобой. Но той любви не возвратить назад. Ангел верный чёрный пал, И я рыдал, Как Азазель смеялся. Прости меня за тоску, Звучит колыбельная матерей, Не вернуть ни дня, где протрачены, зря Ведь не на тебя. Так жалею, что дни протрачены были не тебе. Нет кого винить. И слёзы - вечный яд.

Полина

Переплёты, как плёнки, сжимают страницы- Мы учимся жить, но не можем раскрыться. По слогам лишь читая, суть, увы, не найдём, Запятые лишь ставя, когда не слышны́.. Языками различными строим миры- одни ищут в них душу, другие-изъяны. Легко спутать обложку и правду внутри- переплёты, как плёнки, сжимают миры. 💔

В этой жизни

Полина

"В этой жизни бывает разное"-перечислить?Не будет конца.. Новый опыт:страницы, как птицы,улетают вновь на юга. Океаны грёз-как созвездия в небе,загораются вновь огни. В этой жизни бывает разное.А насколько разные мы? Миллионы цветов и вкусов,миллиарды слов и фраз. Как бы не был велик наш выбор,этот мир-он создан для нас. Несомненно,и разногласия,боль и ненависть,страх в глазах.. В этой жизни бывает разное,но меняются ль наши Сердца?

Альфа

ЕЛА Троянська

Там, де струмочки у горах шумлять І не змовкає де арфа. Там Чудо родиться раз в десять років Це називають Альфа... Право на дівчину борють давно - Той, хто сильніш - переможе. Довге те дійство й дивне воно Розум і серце тривожать. Сіра, як мишка, тиха, як ніч... Погляд - лякливої лані... Нащо лаштують таку буйну січ Красені-парубки зрання? І щоб судити суворий двобій Також покличуть "гендальфа". Дівчина - привід... Причина ж така - Треба дізнатись, хто Альфа...

Между

Полина

Новый год наступил, и зима на исходе. Словно снег на земле — наши мысли чисты. Между прошлым и будущим, Между старым и новым Мы стоим, затаив дыхание. Может быть, стоит выполнить обещание? Расцветать всё сильнее с приходом весны — Не спеша я дойду до "луны".

Ти поклич, як зірки на світанні...

Rin Ottobre

Ти поклич, як зірки на світанні Згаснуть. І я почну все спочатку. Із прологу. З банальної фрази... А чи краще кінець дописати? Незавершений розділ лишився. Там з тобою була я щаслива. То чому за нове ми взялися, Адже не дописали ще книгу? Крізь життя сторінки в лабіринті Силует твій здалека впізнаю. Розминулись останньої миті. І шляху повернутись немає?.. Випадково чи не випадково До сюжету лишились питання. Як тепер не почати все знову, А зійтись на сторінці останній, Щоб покликати мала ти змогу. І щоб я голос рідний почула. Хай нарешті у цім епілозі На світанні тебе обійму я.

02.04.2024

Rin Ottobre

Зникають в темряві слова. Хай поцілунки мої скажуть, Що відчуваю. Буду я Твоя, з тобою. Зараз, завжди. Спинився навіть час. І ми Нестерпно близько, як ніколи. Відверто в очі - аж щемить, А на вустах твій теплий подих. Тіла торкаються. Думки Нестримні, дикі, хаотичні. Навіщо світ, коли є ти? І твої очі темно-сині Нестямно, пристрасно люблю. Нас ніч пітьмою хай укриє. Віддамся, здамся, підкорюсь Без жалю я тобі, богине.

Ти наснишся мені...

Rin Ottobre

Ти наснишся мені В сяйві нового дня Чи в смарагдовій темряві ночі. Враз назустріч тобі Лину птахою я, Аби рідні побачити очі. Най то буде лиш сон - Непостійний хиткий, - Все одно я тебе дочекаюсь. Спалахне горизонт І повернешся ти Синім маревом у небокраї.

Мої друзі стали вулицями

Rin Ottobre

Мої друзі стали вулицями. Де б не була, Я всюди їх зустрічаю. Залюднені, широкі, величні, Вони зустрічають світанок, Гріються під сонцем мирних днів, Яких тепер буде вдосталь. Мої друзі стали тими, Хто повернув мир У мою країну. Кажуть, люди забуваються, Та моїх друзів Пам'ятатимуть вічно. Завмирає серце, Коли в українському місті, Йдучи вулицею, Бачу знайоме ім'я. Всі міста для мене стали рідними. Куди б не поїхала, Я завжди вдома, Бо всюди маю друзів. Рани ще не загоїлись, Особливо ті, що в душі. Там завжди болітиме. Та я знаю, За що ми боролися. І коли бачу жовто-блакитний стяг, Усміхнених, вільних людей, Відбудовані міста, То розумію - Це те майбутнє, Яке ми захищали. Мої друзі стали вулицями - Тихі й гамірні, Строкаті й стримані, Вони ведуть кудись за небокрай. Та я б хотіла, Нестерпно хотіла, Щоб вони просто Були живі.

Я прийду

Rin Ottobre

Я прийду, ти повір, Та з весняним дощем. По дахах буду бігать босоніж. Ти відчиниш мені Двері і обіймеш. Відтепер буду завжди я поруч. Я придумаю світ, Де лиш небо і ми, Де збуваються мрії й бажання. Я вже тут, зрозумій. Мою руку візьми. Зустрічати підемо світанок. Навіть відстань і час, Темні бурі й віки Не зламають ніколи нам крила, Не розлучать вже нас. Своє щастя колись Разом знайдемо, подруго мила.

Ми падаєм

Rin Ottobre

Ми падаєм разом І нам не злетіти. У прірву впадемо, У пекло, униз. В обіймах, як діти, І не зрозуміти, Що там наше місце Навік. Назавжди. Ми впали. Хіба? Але в нас же є крила. Білясті пір'їни Палають вогнем. Колись ми з тобою Літали, творили... У прірву і нашу Любов заберем. І тільки з тобою Я завжди готова. Готовий з тобою У темряву снів. Не втрачу тебе Вже ніколи. Не знову. Твій погляд цінніший За тисячу слів. Коли ти кохаєш, Упасти не страшно. З коханим, з коханою Десь у пітьмі. Колись злетимо, Повернемось назад ми, Допоки любов Є в людей на землі.

Наші погляди раптом зустрілись...

Rin Ottobre

Наші погляди раптом зустрілись Лиш на мить... Наче вічність минає. Завмираю. Тремчу. Розумію, Що назад уже шляху немає. Ми навпроти. Собі зізнаюся: Як же сильно його я жадаю. Хоч довкруг звуки міста, і люди Поспішають, ми ніби в стоп-кадрі. Робить крок. Моє тіло в напрузі, Бо що далі - мені невідомо. Задивляюся на його губи. Стає холодно гаряче й млосно, Бо в очах його - дике бажання, Неприховані іскри спокуси. Я милуюся ним і вагаюсь: Піти геть чи усе ж ризикнути? Він вже поруч. Високий, галантний. Оксамитовий голос хвилює Почуття мої. Пізно тікати, Тож беру його радо за руку.

My sin

Rin Ottobre

"Я реальний, повір, Я - твій гріх", - каже він, Обіймаючи тіло гаряче. Дочекається дня: Підкорюсь йому я. Мій спокусник-диявол терплячий. "Я - твій демон. Нема Тобі шляху назад. Ти ж мене уночі викликала". У безодню - лиш крок - Вабить, кличе. Удвох Насолоду у пеклі пізнали. Він - мій гріх. У пітьмі Знов зі мною. В мені. Від екстазу стогну і від болю. "Я реальний, повір, Я - твій гріх", - каже він. І я знову лечу з ним в безодню.

February 15

Полина

Пока мы проводили свои выходные, Февраля середина уже наступила! Тусы и танцы,смех,вайб и жизнь.. Не без морозов-зима остается зимою. Разница лишь в небольшом измерении миль: Лёд и морозы-в тебе они иль под тобою? Да,зима пролетает,и зимняя стужа, Пожалуй,решила покинуть нас напрочь. Поэтому мы, слегка так собравшись, Решаем вопрос уходящей зимы. И вновь,несомненно,в ожидании весны.

Кілометри

Анастасія

Між нами кілометри -дороги і мости, та серце вперто вірить: до мене прийдеш ти. Між нами - різні ранки і різні вечори, та думки линуть птахом крізь темні явори. Між нами -довгі ночі й мовчання на вустах, та я тримаю ніжність, як світло у руках. Між нами -відстань тиха, холодна й непроста, та в кожнім «скоро буду» -любов моя жива. І хай далекі обрії розділять наші сни, між нами -не кілометри, між нами - тільки «ми».

Вірш про День святого Валентина

Julia Lemon

У день святого Валентина Серце радісно співає, Ніжна квітка-валентинка Про кохання розповідає. Сніг лютневий за вікном, А в душі весна палає, Теплим, ніжним почуттям Все навколо розквітає. Червоні троянди, шоколад, Листівки з щирими словами, Очі закоханих горять, Зігріті вірними серцями. Хтось дарує комплімент, Хтось готує вечерю при свічках, Кожен знає — це момент Для зізнань у почуттях щирих. День святого Валентина — Свято ніжності й тепла, Де кохання — як хвилина, Що щасливою була. Тож цінуймо кожен день, Не лише одне це свято, Хай кохання, мов пломінь, Зігріває нас завжди, брате! Бо любов — це не лиш дата, А щоденний дар безцінний, Що робить життя багатим, Наповнює сенсом істинним.