Новинки

Сонет 47

Тінь смутку слалась пасмами смоли, Під павутинням забуття конало, Стиралось, никло все, що здобули За вольнії роки... і їх не стало... Зі Сходу, наче водяні вали, Орда посунула на Край зухвало, І тлею на калину налягли, І жерли, жерли... та було все мало... Недолюди Вкраїну розп'ялú, І увігнали в серце гостре жало... Але постали, соколи, орли... "Мої ви діти, як вас бракувало... Ви воскресили Матір із золи... Натомість... кров за мене пролляли..." --------------------------------- Пам'яті Сивого, Коломиї, Червоного Художниця: Ольга Болгар

Рухи

Вікторія Тодавчич

І кожен день, в якому поруч ти, Я помічаю сотні твоїх рухів. Коли в розмові, доторком руки, В мені ти знову почуття розбудиш. Коли торкнешся кучерів своїх, Поправиш їх рукою й посміхнешся. Я кожен подих помічаю твій, Звичайні речі – все в тобі мистецтво. І наче ми знайомі вже роки Тебе я знаю навіть краще себе. Раптовим, тихим доторком руки, Ти нагадаєш – ти моя потреба.

Досить

Микола Мотрюк

Мені не потрібна твоя хвороблива любов, Твої подарунки, й до біса нудкі компліменти, Я хочу забути години порожніх розмов, Твої ідеали примарні, і хибні акценти... Не треба повчальних мені, й виховних настанов, Дозволь мені власнії ставити експерименти... Тебе не бажаю і бачить, чого ж ти прийшов..? Які ще спростовні тобі навести аргументи.?! Ти досі не чуєш..? Досúть! Зупинися! Агов.!! Розбите безжурне минуле життя на фрагменти... Ти довго стояв на колінах, гарячку поров... Крізь сльози всміхаючись крикнула б: "Аплодисменти!", Та встав, мов примара полинув, і тихо пішов... Геть з мого життя! Розчепися ти на елементи..! Я навіть не хочу щобú ти вітав із Різдвом, Згадавши далекі, віджилі, злощасні моменти. Мені не потрібна твоя хвороблива любов... Твої подарунки спалила... вони не вартують і цента... -------------------------------- Присвячується всім, хто вчасно не зумів зупинитися... в тому числі, й мені

Теорія незримих ниток

Вікторія Тодавчич

Теорія незримих ниток Колись потрапила мені, І спокій принесла душі, І віру в те, що в кожній миті Зв’язок між душами двома, Що десь блукають в цьому світі, Працюють і дарують квіти, Проводять з кимось вечора. В один момент зведуть нитки, І цей зв’язок, що був між ними, В очах коханої людини Побачать знак — вони знайшли. Отож, теорія правдива: Серця з'єднаються тоді, І спокій віднайдуть душі, Коли переплетуться нитки.

Колись під пісню грому й блискавиць...

Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)

Колись під пісню грому й блискавиць Ти зазирнеш із болем в мої очі, Бо серед сотень тих веселих лиць Ніхто в грозу лишатися не схоче... Колись під пісню грому й блискавиць Ти з відчаєм молитимешся Богу, Ти на коліна падатимеш, ниць, В одну зійдуться раптом всі дороги... Колись під пісню грому й блискавиць Почуєш раптом серця свого стукіт... Згадаєш ніжність ти моїх зіниць, І як я прагла впасти в твої руки... Колись під пісню грому й блискавиць Дзвінком раптовим вирветься надія, Мов світло серед мороку темниць, Бо я одна тебе тоді зігрію... Колись під пісню грому й блискавиць Тепла мого шукатимеш причали, Довіриш морок власних таємниць, І так боятись будеш ти прощання... Колись під пісню грому й блискавиць В моїй душі луною біль твій буде, Бо серед сотень тих звичайних лиць Твоє єдине буде битись в грудях... Колись під пісню грому й блискавиць Я поцілунками зігрію твою душу... Твій біль зітру на порох до дрібниць, Й ніхто тоді наш Всесвіт не порушить.

Кожен рух мого серцебиття

Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)

Ти думаєш, що все колись минає, Стирає час затерті сторінки... Та серця мого суті ти не знаєш – Воно кохає раз на всі віки... Без тебе серцю, мов душі без Бога – Не було б сенсу, не було б життя... Для мене ти – не просто світлий спогад, А кожен рух мого серцебиття.

Як добре бути молодим

Ашаннiя

Як добре бути молодим І часу зовсім не боятись, Не бачить в зачісці сивин І без турбот знов посміхатись. Стрічати зранку промінці, Ані хвилиночки не спавши, І мати мрії-олівці, Щоб ним все розфарбувати. Як добре бути молодим, Босоніж під дощем кружляти, І завжди бути головним, В житті своєму панувати. Як добре бути молодим І все уперше пізнавати, Дивитись оком запальним Але не помічати знаків... Та вже не буде, як було І ми усі тепер інакші, Наш скарб - посивівше чоло І ми у світі найбагатші, Бо кожен буде молодим Життя своє розпочинати, А старість тільки обраним Судилось мудро проживати.

Cortaderia Selloana

typeof null null

Твоя голубка більш не плаче — Вже їй нічóго не боли́ть. Лиш фарби на щоках нестача, І рту́ть їй у очáх брини́ть. Вона не ту́литься до тéбе — Твоє тепло скує навíк. Не ллється світло поміж рéбер — Кайдáни прикули́ до ніг. Кайдáни сморідної маси, Що гни́ллю ду́шу застеля́. Цвітуть під вікнами пампáси Та розсипається стіна. Стіна з дитячих добрих кáзок, Тендітних та ласкавих слів, Смішного щастя без острáшок Та непалаючих мостів. Уже вона не виє вовком На посивілий місяць, втім Їй голова ідé галопом: Вона при тямі чи у сні? Вона мовить, немов відбиток, Від марення дрижать вуста. Її обличчя пилом вкрито Як стáра тріснута труна. Вже лікарі не допоможуть — Не плаче дівчинка твоя, Лиш колискову заспіває Померзла нежива земля. — ¹Пампаси – пампасна трава – Cortaderia selloana. У деяких країнах, особливо в Англії та Ірландії, поширена міська легенда, що пампасна трава в палісаднику будинку є умовним знаком того, що тут живуть свінгери. У даному контексті прошу розглядати цю рослину як символ змін. — 2020 translated & remastered

Я читала ...

Марта Вітовська

Я читала книжки для тебе , Пізно ввечері, місто вже спить. Тільки вогники в чорному небі, Вийшли місячне сяйво пить. Я читала книжки про кохання, Про прекрасну і вічну любов. В них не було і миті страждання, Не було і згадки про кров. Тільки виявилося — казки читала, Для дівчаток, про принців із снів. Та в житті цього не буває — Це все вигадки мрійників . Ти все слухав, дивився на мене, Ніжно пасма з лиця прибирав. Навіть в найтемніші ночі, Ти мене сильніше обіймав. Поцілунки залишив на тілі, Сльози з щік моїх витирав. І навіть найстрашніші заметілі, Від нас вітер подалі гнав. Я читала вірші про кохання, Дивовижні вірші про любов. В них були рядки про страждання, В них були і згадки про кров. Тут реалії про сьогодення, Про ту біль, що немає кінця . Ти дивився на мене із неба — Говорив, що я тільки твоя. Я тепер дивлюся на тебе, Сльози мої ніхто не втира. Я молилася Богу за тебе, Бо без тебе квартира пуста. Ти був принцем у моїй казці, Був героєм у моїх книжках. Зараз став ти для мене віршем, Де всю біль написала в рядках. Серце моє вже так не б'ється, Серенади ніхто не співа. Я дивлюся у місячне небо, Й розумію — я досі жива...

Я буду чекати

Naksu

Я чекатиму, доки весна не мине, Доки кохання твоє не згасає. Я чекатиму, поки вона не піде, Але чи піде?.. Хто ж те знає. Я чекатиму, поки буря мине, Поки у серці розтануть зливи. Та відбирати її у тебе — Це не для мене, це не справедливо. Я не здатна любов її вкрасти, Не зумію тебе віднять. Та якщо серце знову розтрощить нещастя, Я буду любити, я буду чекать. Я буду чекати у згаслих світах, У словах, що лишилися непочутими. Я буду чекати без сліз, без проклять, Просто любити… навіть у сутінках.

Листи

Лео Лея

Як добре було писати листи: Паперові, на аркуші в клітку, Чи, може, у лінію. Все вмісти І не збийся із думки. Швидко НакидАти чернетку, а мо', і дві, Бо за думкою не встигає Записати рука, а потому всі Ці листки поки прочитаєш... І до того часу, поки несеш Їх на пошту кидати в скриньку, Залишається з писаного щодесь Із горошину з цілої диньки... Досить добре було писати листи Паперові, та ще й чорнилом, Кольорові думки туди помістить, Передати їх чорно-білим...

Були слова про лишні люди

П'еро

Уже були слова про лишні люди, Та знову розриває дух тривога. І бачу ці прокляті лиця всюди, І у сльозах звертаюся до Бога. Самотній я, коли навколо друзі, Ціна мені – обшарпаний п’ятак. Життя пішло по чорно-білій смузі, Ридаю лиш, впадаючи навзнак. Навіщо доля так пожартувала? Мені надала розум для душі? Та вмінь щоб жити доля не давала, Тепер пишу сльозливі ці вірші. Життя печальне на роки настало. Серце в рядках ридання виливало.

Застигла

Лео Лея

Застигла десь поміж "тоді" й "тепер", Замкнула в скриню совість, розум, душу. Слова перетворились на химер, Їх діставати з потойбіччя мушу. Немає вже ні цілі, ні мети, Стремлінь і прагнень - місце спопеліло. Чи бути тут, а чи кудись іти - Пустельний вітер володіє тілом. Та десь на дні ледь жевріє іскра, Слабка жарина тліє, дня чекає, Коли настане мить та непроста, Й вогонь життєвий знову запалає...

temporary

Деміра Рейн

все тимчасове; і навіть ми, і навіть ти. і навіть небо, не кажучи про сонце. все почалося і з часом до кінця має прийти, забутися, неначе вчора ще живим був сон цей. все тимчасове; бо почавшись — обрело ліміти. І навіть вічність скотиться до кінця, і все, що ранило — перестає боліти, і всі, хто ранив — йдуть у небуття. все тимчасове, все заросте травою, ця мить, цей день, усе так швидкоплинне, і спогад цей пов'язаний з тобою — немає значення й водночас так важливий...

...

Марта Вітовська

Розпечене небо і постріл у скроні Дороги замерзлі, розбиті дощем Тут попіл розносить утомлений сонях Тут тиша гуде , биттями сердець Гаряче залізо вривається в груди Холодне мовчання стискає вуста І чути питання: за що це все люди? Чи варта війна хоч одного життя Горить горизонт і палають окопи Вчорашні світанки, вже тліють у снах Тут янголи смерті, збирають до купи Посмертні останки, сердець людський прах Хто кинув у землю той вітер гарячий Що вирвав з грудей нам і радість і сміх Тут чути віддалено голос дитячий: "Скажіть же, будь ласка, який на них гріх?" Тут земля на колінах і світло згасає Вогонь не горить, він тута палає Тут біль і тривога, тут знову війна І смерть все стрибає в обійми добра

Тінь весняна

Naksu

Якщо буде сумно, то сядь край вікна, Нехай твої очі заграють сповна, Нехай твої думки розсіють печаль, Нехай сонце замінить сумний причал. Якщо похмуро у вікні – то не біда, Як тільки крапля торкнеться лиця, То не сум – то я прийшла, Щоб обійняти, мов тінь весняна. Я тихо сяду поруч в думках, Лагідним вітром торкнуся у снах. Сум хай розтане, мов вранішній дим, Я поруч, я тут – і ти не один.

Мені ніколи не стати морем...

Naksu

Мені ніколи не стати морем, Не поглинути з головою, Не кликати шторм за собою, Не бути вільною і живою. Мені ніколи не бути хвилями, Що б'ються об чийсь причал, Не змити нічию печаль, Не плисти між сотень начал. Мені ніколи не стати безкраєм, Не загубитися в глибинах дня, Не розчинитися у небокраї, Не танцювати серед вогня. Як хвилі б'ються об скелі, Мені не битись - марно й дарма Я розбита від краю до краю, Та не розчиняюсь між морями сама. Я не безмежна безодня, Я не дорога до мрій. Я лише капля самотня, Що згубилась серед подій.

Думка..

NieMi

....раптова, справді хороша? Пальці тремтять на ручці дверній, Бо сили немає її відімкнути: Впустити його на поріг? Ти знову згадаєш ночі безсонні, Простягнуту руку йому до спини. Якої ти все ж не посміла торкнутись, Бо знала - що це, Ніколи не будеш ти. Разом з світанком стираються сльози. Подушку вологу - переверни! Не дай ні секунди засумніватись, У власній силі, сама в собі! А потім іди, по справах буденних, Так наче ти спала цілу ніч! І бачила сни, де щаслива і досі, Хоч зараз в самому серці пітьми. І знову стук в двері збиває з толку, Пальці тремтять на ручці дверній. Думка раптова, що прийшла опівночі: Ти впустиш його на поріг?

Ти..

NieMi

...точно не хочеш бути котом? Жити в любові, турботі й достатку? Платити за все це звичайно гавном, Що вилізе з власної, наглої сраки. Ходити по дому з задертим хвостом, З нудьги все навколо майно попсувати. І знати, що навіть за смертні гріхи, Всі будуть під хвіст тебе цілувати.

Вірші

Софія Губермайстер

І буду сам собі вірші писати, Говорячи собі, що я розумний, Бо найкращій той слухач, який живе в тобі. Він скаже все, що ти захочеш, Не ранить в серце гострими словами, Але здається мій слухач, не хоче мене слухати, Пстійно каже: "Ти тупий і рифм не відчуваєш, І взагалі мої вірші не мають сенсу". Ось так живу. І крапка .

Як говорять...

Софія Губермайстер

Як говорять, Я сам собі слухач І сам собі психолог Я слухаю свої вірші та докори життя. Що то нудьга - Що то нудьга - Хоча під рифму інше зовсім слово. Але подумайте про зовсім інше: "Я сам собі слухач І сам собі психолог..." Ну не нормально же? Сам із собою говор., Хоча можливо не з собою. Можливо щось то і придумав, Можливо щось то і щробив, Але це зовсім інше, Бо я жалку про своє життя тепер. Звучить занадто драматично. Нехавй і далі буду сам собі слухач, Тоді і буду сам собі сокира.