Новинки
Показано: у цьому місяці, популярні
Фільтри
За датою публікації
Упорядкувати
Від авторів
PRO
Новинки від pro авторів
Місяць
На моїй спині Місяць. Пробач, я про це забула... У мої очах зорі. І, як у вірші море. На моїй спині Місяць. Без вас вже не можу.... Я себе більше не ненавиджу. Тебе вже не тривожу. У моїх очах зорі. Я трошки задихаюсь. Я твій Місяць, чуєш. Я так знову жить стараюся
4
0
125
Новинки
Цей світ
Цей світ на себе вже не схожий Кудись відтінки зникли всі. Палітри мають один колір, Буденність навіть уві сні. Мої фантазії та вірші Тримались темних кольорів. А потім сталося ще гірше: Не стало зовсім і віршів. Життя грайливе та яскраве Де знов лунав дитячий сміх, Де знала я, що хтось чекає Моє суцвіття слів та мрій, Це зникло враз й не повернулось, Хоч намагалась я знайти. Цей світ від мене відвернувся, Бо в ньому Не пануєш ти...
11
10
74
На "Ви"
Я до неї звертаюсь на «Ви» І так рідко в очі зелені Кидаюсь стрімко, ніби у рви, А миті розлук — незчисленні… Хоч і ледве роблю поруч вдих, Моє дихання все не згасає — Я і слів не боюсь крижаних: Цей холод мене обпікає… Та розтинають серце ножі, Як вона буває не в дусі — Ми із нею настільки чужі, Хоч і я за неї молюся… У нас з нею жодного чаю І жодної кави, що прикро, Та стало подобою раю Її проводжати до хвіртки… Наші життя паралельні — Я про це достеменно знаю… І вона б розізлилась, певно, Цей вірш дочитавши до краю… Ми, мов далекі два острови, Які океан омиває: Я до неї звертаюсь на «Ви», Та серце до неї злітає…
10
4
137
Комусь потрібні
Вона хотіла, щоб її любили, Без лишніх слів і хвилювань Вона хотіла бути сильною, Без своїх страхів та вагань Чому буває ,що ми любим , Лише тоді коли когось нема Та з часом серцем фантазуємо Про те , що стало лиш слова Проходить час ,проходять дні Нас змінюють багато літ , Але одне зажди не змінне Те серце ,що колись любило. Хоча би раз в цілому світі Під час грози без зайвих квітів І теплих ніжності обіймів В останній раз , Остання згадка Про все те добре , Що зі свічкою згасає. Та в темноті прорив обіймів Ми думаємо кому потрібні , Чи взагалі комусь душею рідні Можливо справді так буває , Що долею нема кохання .
8
0
84
Тріолет 45
Я прагну тя поцілувать, Стан ніжний крепко обійняти, В саду вечірнім біля хати Жадаю тя поцілувать... І, хоч сваритиметься мати, Осмілюся тебе украсть... Всю ніч тя буду цілувать, Стан ніжний крепко обіймати... Хай зорі з заздрості тремтять, І блідне пан у срібних шатах, - Тобі дівчину не одняти! Хай зорі з заздрості тремтять... Будем кохання цвіт шукати, Нам соловей буде співать, Всю ніч тя буду цілувать, Стан ніжний крепко обіймати...
8
2
62
Мить
Шепочуть ліси, дерева риплять Неначе бачили все У озера очі сонцем горять Але я дивлюсь поміж це Дивлюсь наче вітер у безлад листів Дивлюсь наче знаю все я І хочеться розказати усім Яка мені тут ця земля Вдивляюсь у небо, його блакить Промовить мені слова: "Затримайся, чуєш, затримайся в мить, Ніколи не будеш одна" У тебе є небо, його полотно, Тобі буде за оберіг Нехай воно давнє й далеко воно Але геть не знає літ Не знає печалей, окрім дощу Не знає твоїх ідей Ти знаєш - я тебе не пущу У вирій дурних людей Людей не простих, людей-недосяг Людей вічно мертвих і сірих Людей, яким віданий страшний страх Людей, таких зовсім не мирних І скільки б казати - мене не було Коли тут усе почалось Але я знаю, що небо могло І небу таки вдалось Ввібрати у себе холод ночей І темряву моїх пустот Воно в мою яшму вовчих очей Вдивлялось, залазило в рот Проникло в кожну мою клітину В кожну мою органелу І знало - не знайде вже там людину Як білосніжну перлу Я вся почорніла, уся плямиста Уся зі шматочків зібра‌та І не вийде з мене крутого намиста Я занадто життям пом'ята Дерева шепочуть, а небо гнеться І озеро тихо лежить Життя навпаки, життя так несеться Так зачекай же ще мить.
7
0
108
Якщо посмієш з неба впасти
Якщо посмієш з неба впасти. Зловлю тебе,й твій рай пекельний.. Знайду тебе з поміж зірок.. Й поцілую руки холоденькі.. Мої ти чари,мій весняний обрив.. В твоїх долонях моя літня доля. Мене несе мов на крилах..на човні.. Я твій пекельний янгол.. Й диявол світлий снів твоїх..
7
0
100
Вірш
У кожного вірша Є початок І є кінець Це початок А це кінець.
5
4
115
Я люблю Вас...
Я люблю Вас... І це аксіома. Попри відстань, образи й роки. Не дозволю крім Вас я нікому Доторкнутись моєї руки... Я люблю Вас. І це серця догма, В ньому Ви залишились навік. Так, як ніч любить день – невагомо, Я милуюся знов на Ваш лик... Я люблю Вас. Хоч це й ненавмисно, Та не варто шукати причин, Серце знає одну лише дійсність – Ви для мене на світі один.
5
2
68
Місяць
На моїй спині Місяць. Пробач, я про це забула... У мої очах зорі. І, як у вірші море. На моїй спині Місяць. Без вас вже не можу.... Я себе більше не ненавиджу. Тебе вже не тривожу. У моїх очах зорі. Я трошки задихаюсь. Я твій Місяць, чуєш. Я так знову жить стараюся
4
0
125
Монохром дня і ночі
Загубилась душа між початками та кінцями, Тихих вод Небуття прагне спити, щоби заснути, Від реальних подій відкараскатись до безтями... В монохром дня і ночі веселку як повернути?
4
0
117
Стихії
Моя любов приходить рано, Вона тече немовби п'яна. Смак гіркий у тебе в роті, Мої почуття зовсім не солодкі. Серед гір, лісів - я в полі, Стою в степу, чомусь я гола. Стало тіло моє прозорим, Радіють тому, що ти мене не знаходиш. Не збираюсь хвилюватись, Для чого мені сили втрачати? Від тебе я вже настраждалась, Настав час тікати. Стала вітром я всесильним, Що летить подалі звідти. Стала водою я швидкою, Що тече шляхом тернистим. У вогні ти там палаєш, Руки закуті в земляних кайданах. Не можеш прорватися далі, Яка я рада, що ти помираєш.
4
2
83
Комплекс
Чи страшна, чи гарна я? Ставлю питання це собі щодня. На обличчі моєму квіткове суцвіття, Не можу позбутися їх до кінця. А в дзеркалі відбивається той час, Коли радість ще бачила я. Приховую квіти готовою маскою, Щоб ніхто не зміг їх побачити. Під сонцем світлим, чи в темному місці, Стараюсь робити так, щоб відводили погляд від квітів. Шукаю відповіді на свої думки сороміцькі, Чи справді потрібно було приховувати це суцвіття? Зерно сумнів в мені зростало, Але світло в темряві змогла відшукати. Коли за ними я доглядала, Квіти почали потроху зникати. Серед багатьох обличь у світі, Шукаю - хто ж я насправді? Можливо страшна, можливо я гарна, Але це вже серце моє визначає. У мене був комплекс, Тепер його не існує. Нехай ростуть квіти на тілі, Навіть з ними, я все одно красива!
4
0
66
Опівнічна проповідь
Я у серці маю те, що не вмирає, Ця емоція живе в мені, і навіть не страждає. Над пагорбами так далеко від мене проживає, Тому і другий шанс з твоїх рук втікає. Робота, відпочинок і простір між нами, Непохитна любов з цілунками твоїми. Обійми мене із заплющеними очима, Ти пожирай життя - пожирач мого тіла. Очі оточують нас як небесні світила, Ти трагічний виконавець, але маєш знайоме обличчя. Гріх мій, коханий мій - Божа людина, Ти демон безвольний - дика тварина. Твої обітниці залишають рани та шрами, Перегини та обов'язки керують твоїми словами. Моє тіло в русі, але слабкі та потерті коліна, Ви минулому чи майбутньому, щасливо без тебе б жила.
4
0
65
Граю симфонію
Життя - стало моєю богинею, А я відданою їй служницею. І ткачем туги, і рукою відчаю, Я так стала для неї важливою. Кохання - стало моєю безоднею, У ньому я розпливаюсь надією. Але дещо в його глибинах приховую, Те, що тільки серцю розказую. Брехня - стала моєю молитвою, Вимолюю слова, що несуться істиною. В танці ілюзій, де я граю справедливістю, Мої думки пливуть павутиною. Біль - став для мене гонитвою, Я ловлю його перловою краплиною. Він пливе виникаючи мовою, Сплетений в рядки, створений мною. Жаль - став моєю спочиною, В його обійми себе так занурюю. Де втомленість дня я отримаю, Він приносить спокій своєю піснею. Радість - стала для мене руїною, Яка розцвітає в спогадах мрією. Спалахи щастя, що зникають долиною. Покидаю я рай та йду пустинею.
4
2
61
Это всё весна
Ты стал больше любить и рассветы встречать Ты стал больше ценить и закат провожать Чтение,чай,фильмы и май Ты увидел сирень и сиял целый день. Фотографий штук сто,океан новостей И твой пульс всё сильней,в голове от идей Что то светлое вдруг появилось, сильней Твоё сердце стучит,от того и звенит на лужайке капель Изменилось всё вдруг.Люди стали добрей. Чувства стали ценней и нежней. Что случилось за день?5 томов новостей Что на кухне?В пенале?В корзине, тетради? -"Там весна,там сирень."-был ответ,а теперь Нам пора, ведь весна любит жизнь без потерь. Отправляемся в путь,на пороге июнь,но пока что весна главней. 16.05.24
4
0
59
Время перемен
Вот и наступило время перемен К нам в окно стучится белая сирень. Как душиста яблоня,что цветет в саду И от этой радости снова я лечу. 8.04.24
4
0
63
Радуга
За окном дождь-ливень. По окнам струи из капель. А по моим щекам-слезы. Текут сильнее реки. Но после дождя-радуга А значит и после плача Появится что то яркое..на лице. 26.10.23
4
0
23
Подари кусочек тепла
Подари мне кусочек тепла, Поделись со мною идеей. И скажи,как ты любишь меня.. И скажи,что ты в меня веришь. Каждый миг,когда ты рядом со мной Я ценю и никогда не забуду И о том,как мне дорог ты, друг Я словами сказать не сумею. 18.10.23
4
0
19
Воспоминание
Утро.Урок литературы.На улице осенний дождь. Читаю стих, казалось бы о том,что так тревожит- Но в этот раз никапли не бросает в дрожь. Смотрю сквозь строки, смысл находя меж них И размышляю снова,снова.. Пишу о том себе в дневник. И да,тот случай в душу снова мне проник, Но то что было-больше не вернёшь Поэтому бороться незачем до слёз.. Свой взгляд хочу вперёд я устремить, А то что было.. напросто забыть. 12.09.23
4
0
18
Ти вийшла...
Ти вийшла, ніби з мого сну, Пройшовши крізь серцеві брами, Душа натягнута в струну Відлунням місячної драми. Ти прийшла, як спогад ніжний, Усі кордони перетнувши, Ти прийшла, як образ книжний, Мого бажання не збагнувши. І крок за кроком йому в такт, Ти вийшла, ніби з мого серця, І страх замовк, замовк теракт, Осліпли темні очі-скельця. Увібравши кожну ноту, Ти вийшла, ніби з тої пісні, Що лилася про свободу, І ще мені наснишся після.
3
0
118
Смертниця
Смерть - це повсякденний супутник, Він разом з тобою проживає. Смерть - це особистий стерв'ятник, Спокійний, розмірний він повсюди літає. Гадаю, що ти - так само як я, Віриш у те, що це небуття. Допоможе забути твоє каяття, Яке словами забирає життя. Смерть - це друг особливий, Він не покине навіть у гніві. Смерть - це коханий залежний, Який не залишить навіть в могилі. Вже не гадаєш, а довіряєш, Тільки правду у словах вбачаєш. Маніпуляції не відчуваєш, Смертником стала - життям жахаєш.
3
0
58