Нашорошуй вушка, дитино, та уважно послухай історію про те що сталося у ті часи, коли всі свійські тварини були дикими.

Пес був дикий, і Кінь був дикий, і Корова була дика, і Вівця була дика, і свиня була дика — настільки дика, наскільки це взагалі можливо.

І всі вони поодиноко гуляли вогким Диким Лісом.

Та найдикішим серед усіх диких тварин був Кіт. Він гуляв сам по собі і всі місця були для нього однаковими.

Звісно, що Чоловік також був диким. Він був жахливо диким. І він навіть не намагався стати ручним, доки не зустрів жінку. І вона сказала йому, що їй не подобається жити за його дикими звичками. Вона відшукала велику суху Печеру та замість купи мокрого листя, яке до того слугувало підстилкою, насипала на підлогу чистого піску. Вона розпалила жарке вогнище вглибині Печери, завісила вхід до Печери висушеною конячою шкірою хвостом донизу і звернулася до свого чоловіка: «Витри ноги, любий, коли будеш заходити до нашої оселі. А я тепер займуся господарством».

На вечерю у подружжя був дикий баран, підсмажений на гарячих вуглях, приправлений диким часником та диким перцем, а ще дика качка фарширована диким рисом, диким пажитником та диким кореандром. На десерт були дикі вишні та дикий гранат. І ситий задоволений Чоловік міцно заснув біля жаркого вогнища у сухій Печері, а Жінка сіла, розчісуючи своє волосся.

Вона взяла кістку барана — широку лопаточну кістку, вдивляючись в дивні відмітини на ній. Вона підкинула дрова у вогонь та почала чаклувати. І створила вона перше у світі Співоче Замовляння.

У вологому Дикому Лісі всі дикі тварини зібралися разом, вони здалеку дивилися на світло вогнища, запитуючи одне в одного, що це може означати.

Дикий Кінь тупнув своєю дикою ногою та промовив: «О друзі мої, о вороги мої, навіщо Чоловік та Жінка створили це світло у великій Печері? Та чи не нашкодить це нам?

Дикий Пес задрав догори свого дикого носа та відчувши запах смаженої баранини, сказав: «Я піду подивлюся, розвідаю та розповім вам. Гадаю, що це добре. Кіт, ходімо зі мною».

Кіт промовив: «Я — Кіт, який гуляє сам по собі, і всі місця для мене однакові. Я не піду».

«Тоді ми ніколи більше не будемо друзями», — сказав дикий Пес та побіг до Печери.

Та коли він недалеко відбіг, Кіт промовив сам до себе: «Для мене всі місця однакові. Чому б мені також не збігати подивитися та, коли схочеться, піти геть». І він тихо, дуже тихо прослизнув повз Дикого Пса та сховався там, де міг все чути.

Коли Дикий Пес дістався до входу у Печеру, він підняв носом висушену конячу шкіру та відчув чудовий запах смаженої баранини, а Жінка почула його, посміхнулася та промовила: «Ось іде перший. Дика Тварина з Дикого Лісу, чого ти хочеш?»

Дикий Пес сказав: "О мій Ворог та Жінка мого Ворога, що це так приємно пахне у Дикому Лісі?»

Жінка взяла смажену баранячу кістку, кинула її Дикому Псу та промовила: «Дика Тварина з Дикого Лісу, скуштуй».

Дикий Пес обриз кістку. Вона виявилася смачнішою за все, що він колись куштував, і Пес сказав: «О мій Ворог та Жінка мого Ворога, дай мені ще».

Жінка відповіла: «Дика Тварино з Дикого Лісу, допоможи моєму Чоловікові полювати вдень, та охороняй цю печеру вночі і я дам тобі стільки смажених кісток, скільки тобі потрібно».

«Ах! » — промовив Кіт, слухаючи їхню розмову. «Це дуже мудра Жінка, але вона не мудріша за мене».

А Дикий Пес підповз до Жінки, поклав голову на її коліна та сказав: «О, мій Друг та Жінка мого Друга, я буду допомагати твоєму Чоловікові полювати вдень, а вночі буду охороняти твою Печеру».

«Ах!» — промовив Кіт. «Цей Пес — бовдур». І пішов собі назад у Вогкий Темний Ліс, помахуючи своїм диким хвостом, крокуючи у дикій самоті і нічого нікому не розповідаючи.

Коли Чоловік прокинувся, він запитав: «Що тут робить цей дикий пес?» І Жінка відповіла: «Тепер його ім'я не Дикий Пес, а Перший Друг, тому що він буде нашим Другом назавжди, назавжди, назавжди. Візьми його з собою, коли підеш на полювання».

Наступної ночі, на заплаві, Жінка нарізала великі оберемки свіжої зеленої трави, принесла до Печери та поклала сушитися біля вогнища. І полинув запах свіжескошеного сіна. Жінка сіла біля входу у Печеру, сплела вуздечку з конячої шкіри, подивилася на баранячу кістку — на широку лопаточну баранячу кістку та почала чаклувати. І створила вона друге у світі Співоче Замовляння. 

В Темному Лісі всі дикі тварини гадали, що ж трапилося з Диким Псом.

Нарешті, Дикий Кінь тупнувши ногою, промовив: «Я піду розвідаю, чому Дикий Пес не повернувся. Кіт, ходімо зі мною».

А Кіт відповів: «Я — Кіт, який гуляє сам по собі та всі місця для мене однакові. Я не піду».

Та все ж таки, він тихо, дуже тихо пішов слідом за Конем та сховався там, де міг все чути.

Жінка ж, почувши, як Дикий Кінь йде, зачіпаючись за свою довгу гриву, посміхнулася та сказала: «Ось іде другий. Дика тварино з Дикого Лісу, чого ти хочеш?»

Дикий Кінь промовив: «О мій Ворог та Жінка мого Ворога, де Дикий Пес?»

Жінка розсміялася, підняла лопаточну баранячу кістку, подивилася на неї та сказала: «Дика Тварино з Дикого Лісу, ти прийшла сюди не заради Дикого Пса, а заради цієї смачної трави».

І Дикий Кінь, нетерпляче тупцюючи по своїй довгій гриві, промовив: «Це правда. Дай мені її скуштувати».

Жінка сказала: «Дика Тварина з Дикого Лісу, схили свою дику голову та надягни те, що я тобі дам і ти їстимеш цю смачну траву тричі на день».

«Ах, — промовив Кіт, слухаючи їхню розмову, це розумна Жінка, але вона не розумніша за мене».

А Дикий Кінь схилив свою дику голову, і Жінка надягла на нього сплетену зі шкіри вуздечку. Дикий Кінь дмухнув Жінці на ноги та промовив: «О моя Хазяйка та Жінка мого Хазяїна я буду тобі слугою заради цієї смачної трави».

«Ах, — промовив Кіт, — цей Кінь зовсім дурний».

Та й пішов собі, у Вологий Темний Ліс, махаючи своїм диким хвостом, крокуючи у своїй дикій самоті. І нікому нічого не розповідаючи.

Чоловік, який повернувся з Псом з полювання, спитав: «Що тут робить Дикий Кінь!»

А Жінка відповіла йому: «Тепер його ім'я не Дикий Кінь, а Перший Слуга, тому що він возитиме нас з місця на місце. І так буде завжди, завжди, завжди. Сідай на його спину, коли поїдеш на полювання».

Наступного дня, високо тримаючи свою дику голову, щоб не зачепитися своїми дикими рогами за дикі дерева, Дика Корова прямувала до Печери.

Кіт ішов слідом за нею та сховався саме так, як і в попередні рази, промовляючи те ж саме, що і в попередні рази.

Почувши, що Дика Корова пообіцяла давати Жінці кожного дня своє молоко в обмін на смачне сіно, Дикий Кіт повернувся у Темний Ліс, помахуючи своїм диким хвостом і як завжди, крокуючи у своїй дикій самоті, нічого нікому не розповідаючи.

А коли Чоловік разом із Псом та Конем повернувся з полювання і ставив ті ж самі запитання, Жінка відповіла:

«Тепер її ім'я — не Дика Корова, а Годувальниця. Та що Дарує Хорошу Їжу.

Вона даватиме нам тепле біле молоко завжди, завжди, завжди. І я буду піклуватися про неї поки ти з Першим Другом та Першим Слугою будеш на полюванні».

Наступного дня Кіт чекав, чи не піде до Печери ще хтось з Диких Тварин. Та не дочекавшись, пішов сам.

Він побачив Жінку біля вогню у Печері та відчув запах теплого білого молока.

Кіт промовив: «О мій Ворог та Жінка мого Ворога, куди поділася Дика Корова?»

Жінка розсміялася та відповіла: «Дика Тварино з Дикого Лісу, вертайся назад, бо я вже заплела своє волосся та сховала чарівну лопаточну кістку. І нам у нашій Печері більше не потрібні ані друзі, ані слуги».

Кіт сказав: «Я – не Друг і не Слуга. Я - Кіт, який гуляє сам по собі. І я хочу увійти до твоєї Печери».

Жінка спитала: «Чому ж ти не прийшов у першу ніч з Першим Другом?»

Кіт дуже розсердився та промовив: «Невже Дикий Пес обмовив мене...»

Посміхнувшись Жінка сказала: «Ти - Кіт, який гуляє сам по собі і всі місця для тебе однакові. Ти мені не Друг і не Слуга, ти сам це сказав. Йди та гуляй сам по собі у своїх однакових місцях».

Кіт, вдавши каяття, промовив: «Невже мені ніколи не увійти у Печеру? Невже мені ніколи не грітися біля теплого вогнища? Невже мені ніколи не скуштувати теплого білого молока? Ти занадто мудра та занадто гарна, щоб бути такою жорстокою, навіть до Кота».

Жінка промовила: «Я знала, що я мудра, але не знала, що я красива. Тому я вкладу(!) угоду з тобою. Якщо я коли-небудь(!) скажу тобі хоч одне схвальне слово, ти зможеш(!) увійти у Печеру».

«А якщо ти скажеш мені два схвальних слова?» — спитав Кіт.

«Я ніколи цього не зроблю, — сказала Жінка, — але якщо б я сказала тобі два схвальних слова, то ти міг би сісти біля теплого вогнища в моїй Печері».

«А якщо ти скажеш мені три схвальних слова?» — запитав Кіт.

«Цього вже я ніколи не зроблю, — сказала Жінка, — але якщо я все-таки скажу тобі три схвальних слова, ти можеш пити тепле біле молоко тричі на день. І так буде завжди, завжди, завжди».

Кіт вигнувши спину, промовив: «Тепер нехай висушена коняча шкіра, яка висить на вході у Печеру та вогонь у глибині Печери та глечики з молоком, які стоять біля вогню, запам'ятають, що сказав мій Ворог та Жінка мого Ворога».

І Кіт пішов геть до вологого Темного Лісу, помахуючи своїм диким хвостом, крокуючи у своїй дикій самоті.

Коли ж Чоловік, Пес та Кінь повернулися з полювання, Жінка не розповіла їм про угоду, яку вона уклала з Котом, бо побоювалася, що їм це не сподобається. 

Кіт пішов далеко-далеко у Вологий Темний Ліс та сховався у своїй дикій самоті на такий довгий час, аж поки Жінка зовсім забула про нього.

Тільки Кажан — маленький Кажан, що висів на стелі Печери вниз головою, знав де сховався Кіт. Кажан кожного вечора прилітав до Кота та розповідав йому про всі новини.

Одного разу, увечорі, Кажан сказав: «В Печері є немовля. Воно незвичне, рожеве, товстеньке та маленьке. Жінка його дуже любить».

«Ах, — промовив Кіт, прислухаючись, — а що любить малюк?»

«Йому подобаються м'які речі, які його лоскочуть, — відповів Кажан, — йому подобаються теплі речі, які він тримає у руках, поки засинає. Йому подобається, коли з ним грають. Він любить все це».

«Ах, — промовив Кіт, прислухаючись, — тоді прийшов мій час».

Наступної ночі Кіт вийшов з Вологого Темного Лісу та причаївся біля Печери до ранку.

Чоловік з Псом та Конем вирушив на полювання, а Жінка клопоталася, готуючи їжу.

Дитина ж плакала, відволікаючи Жінку та заважаючи їй. Жінка винесла Немовля з Печери та дала йому жменьку камінчиків, щоб той грався. Але Дитина все одно плакала.

Тоді Кіт простяг свою пухнасту лапку, обережно доторкнувся до щічки Малюка та замуркотів. Кіт потерся об товстенькі дитячі колінця та полоскотав малого своїм хвостом під пухкеньким підборіддячком.

Дитина засміялася, а Жінка, почувши його, посміхнулася.

І тоді Кажан — маленький перевернутий Кажан, — що висів на вході у Печеру, сказав: «О моя Хазяйка, Жінка мого Хазяїна та Мати Сина мого Хазяїна, Дика Тварина з Дикого Лісу чудово грає з твоєю Дитиною».

«Благословіння тій тварині, ким би вона не була, — промовила Жінка, випрямляючи спину, — тому, що я була дуже зайнята цим ранком, а вона зробила мені послугу».

Тієї ж хвилини, тієї ж секунди висушена коняча шкіра, що висіла хвостом до низу над входом у Печеру, впала. Тому що вона згадала про угоду, свідком якої була.

Жінка пішла підіймати ту шкіру, — о диво — Кіт зручненько вмостився усередині Печери.

«О мій Ворог, Жінка мого Ворога та Мати мого Ворога, — мовив Кіт — це я, бо ти сказала схвальне слово на мою честь і тепер я можу сидіти в Печері завжди, завжди, завжди. Але, я все ще залишаюся Котом, який гуляє сам по собі і всі місця для мене однакові».

Жінка дуже розсердилася, стиснула вуста, взяла прядку та почала прясти. Але Дитина розплакалася тому що Кіт пішов. І Жінка не могла заспокоїти малого, він вирвався, брикався і обличчя його почервоніло.

«О мій Ворог, Жінка мого Ворога та Мати мого Ворога, — промовив Кіт, —

візьми з прядки нитку, яку ти прядеш, прив'яжи її до веретенця та волочи її по підлозі і я покажу тобі диво, яке змусить твоє немовля сміятися так само голосно, як воно зараз плаче».

«Я так і зроблю, — промовила Жінка, — бо я у відчаї, але я не подякую тобі за це».

Вона прив'язала нитку до маленького глиняного веретенця та потягла його по підлозі, а Кіт стрибнув за ним, підхоплюючи його лапами, перевертаючись, кидаючи його через себе, наздоганяючи його, удаючи, ніби загубив його, і знову кидаючись на нього по тих пір, поки Малюк не засміявся так само голосно, як тільки но плакав і побіг за Котом і ганяв разом з ним по всій Печері поки не заморився і не задрімав, обійнявши Кота.

«Тепер, — сказав Кіт, — я заспіваю малому пісеньку, яка заколисає його на час». І він муркотів голосно та тихо, тихо та голосно, поки Малюк не заснув.

Усміхнена Жінка дивлячись на них обох, промовила: «Це було дивовижно. Без сумніву, ти дуже розумний, о Кіт».

І тієї ж хвилини, і тієї ж секунди дим від вогнища в глибині Печери повалив клубами, здіймаючись до стелі, тому що він задав про угоду, свідком якої він був.

І коли дим розвіявся, — о диво — Кіт зручненько вмостився біля вогнища.

«О мій Ворог, Жінка мого Ворога та Мати мого Ворога, — сказав Кіт, це я, бо ти вдруге промовила схвальне слово на мою честь і я можу сидіти біля теплого вогню в глибині Печери завжди, завжди, завжди. Але я все ще Кіт, який гуляє сам по собі і всі місця для мене однакові.

Жінка ще сильніше розсердилася, розпустила волосся, підкинула дрова у вогнище, витягла широку лопаточну баранячу кістку та почала чаклувати, щоб чари завадили їй промовити третє схвальне слово на честь Кота. І це було не Співоче Замовляння, це було Тихе Нашіптування. І невдовзі у Печері настала така Тиша, що маленька Миша, визирнула з-за кутка та побігла по підлозі.

«О мій Ворог, Жінка мого Ворога та Мати мого Ворога, ця маленька Миша — частина твого Нашіптування?»

«Ох! Що? Ні, звичайно!» — скрикнула Жінка, кинула кістку, заскочила на ослінчик, швидко заплітаючи волосся, боячись що Миша пробіжить по ньому.

«А, — мовив Кіт, спостерігаючи за Жінкою — тобто Миша не нашкодить мені, якщо я її з'їм?»

«Ні! — відповіла Жінка, заплітаючи косу — з' їж її скоріше і я завжди буду тобі вдячна».

Кіт зробив один стрибок, зловив маленьку Мишу, а Жінка сказала: «Сто вдячностей тобі! Навіть Перший Друг не такий швидкий, як ти, щоб ловити маленьких мишей. Ти, вочевидь, дуже вправний».

Тієї ж миті глечик з молоком, що стояв біля вогню, тріснув навпіл, тому що він згадав про угоду, свідком якої був.

Жінка зістрибнула з ослінчика, і — о диво — Кіт пив тепле біле молоко, з одного з черепків, які лежали біля вогнища.

«О мій Ворог, Жінка мого Ворога та Мати мого Ворога, — сказав Кіт — це я. Бо ти промовила три схвальних слова на мою честь і тепер я можу пити тепле біле молоко тричі на день завжди, завжди, завжди. Але я все ще Кіт, який гуляє сам по собі і всі місця для мене однакові».

Жінка засміялася, поставила Коту миску з теплим білим молоком і сказала: «О Кіт, ти такий же розумний, як і людина, але пам'ятай, що наша угода не була узгоджена з моїм Чоловіком, Псом та Конем і я не знаю, що вони зроблять коли повернуться додому».

«Що мені до того, — сказав Кіт — якщо у мене буде місце в Печері біля вогню і тепле біле молоко тричі на день. Мені байдуже, що скажуть Чоловік, Пес та Кінь».

 Увечорі, коли Чоловік разом з Псом увійшов у Печеру, Жінка розповіла йому про угоду з Котом, який сидів біля вогню і задоволено мружився.

Тоді Чоловік промовив: «Так, але Кіт не вкладав угоду зі мною та з іншими справжніми чоловіками після мене».

Чоловік зняв своїх шкіряні чоботи, взяв свою маленьку кам'яну сокиру (і це було три речі) приніс дерев'яний оцупок та топір (всього п'ять речей).

Виклав їх рядком та сказав: «Тепер ми укладемо нашу угоду. Якщо ти не будеш ловити мишей, перебуваючи у Печері (завжди, завжди, завжди), я кидатиму в тебе ці речі кожного разу, як побачу тебе. І так робитимуть всі справжні чоловіки після мене».

«Ах, — мовила Жінка, прислухаючись, — Кіт дуже розумний, але не такий розумний, як мій Чоловік».

Кіт перерахував п'ять речей (вони здалися йому неприємними) та промовив: «Я буду ловити мишей, коли перебуватиму у Печері завжди, завжди, завжди. Але я все одно Кіт, який гуляє сам по собі, і всі місця для мене однакові».

«Не тоді, коли я поруч, — сказав Чоловік, — якби ти не промовив ті останні слова, я б прибрав усі ці речі назавжди, назавжди, назавжди. Але тепер я кидатиму в тебе свої чоботи та маленьку сокиру (три речі) кожного разу, коли зустрічатиму тебе. І так робитимуть всі справжні чоловіки після мене».

І Пес сказав: «Зажди хвилинку. Кіт не вкладав угоду зі мною та всіма справжніми собаками після мене».

Пес шкірячи зуби, додав: «Якщо ти не будеш лагідним з Дитиною, перебуваючи в Печері, завжди, завжди, завжди, я полюватиму на тебе, поки не спіймаю тебе. А коли спіймаю, то вкушу. І так робитимуть всі справжні собаки після мене».

«Ах, — мовила Жінка, прислухаючись, — цей Кіт дуже розумний, але не такий розумний, як Пес».

Кіт перерахувавши псові зуби (вони здалися йому дуже гострими), відповів: «Я буду лагідним з малюком, коли перебуватиму у Печері, якщо він не буде занадто сильно тягти мене за хвоста завжди, завжди, завжди. Та все ж таки, я Кіт, який гуляє сам по собі, і всі місця для мене однакові».

«Не тоді, коли я поруч, — промовив Пес, — якби ти не бовкнув останніх слів, я б закрив свою пащу назавжди, назавжди, назавжди. Але тепер я заганятиму тебе на дерева, де б я тебе не зустрів. І так робитимуть всі справжні собаки після мене».

Тоді Чоловік кинув свої чоботи та маленьку сокиру (три речі) в Кота. І Кіт вибіг з Печери. А Пес загнав його на дерево.

І відтоді, дитино, і до сьогодення троє з п'яти справжніх чоловіків, завжди кидають речі в кота, зустрічаючи його. І всі справжні собаки загоняють його на дерево.

Але Кіт завжди сумлінно виконує свою обіцянку. Він ловить мишей та бавиться з малюками, перебуваючи в домі, але доти, доки ті не починають смикати його за хвіст.

Виконавши свої обов'язки в домі, у вільний час, коли підіймається Місяць та приходить ніч, він стає Котом, який гуляє сам по собі і тоді всі місця стають для нього однаковими. Тоді він рушає у вологі Дикі Ліси, або на вологі Дикі Дерева, або ж на вологі Дикі Дахи, помахуючи своїм диким хвостом, крокуючи у своїй дикій самоті.