Десь далеко за горами за лісами, десь за широкими морями. Десь там де і ти ніколи не ступав по землі жило собі сімейство зайців. Зайчиха-мама, тато-заєць, і маленьке зайченя. Вони були хорошими батьками для свого сина, весь ліс любив та поважав їх, а ось мале зайченя зовсім не вдалося в батьків. Не хотів малий розбишака слухати нікого в лісі. Що тільки не витворяв малий :- і бігав за комахами, і ловив птахів та обривав їм крила, топтав мурах, та ще багато різних прикростей, про які ми і не знаємо.
Втомилися куцохвості пояснювати що не можна так робити, що така поведінка в лісі недопустима. Як би батьки не виховували сина, все було марним, нічого не допомагало.
Довго думав старий вухань, як провчити малого розбишаку, і ось порадившись з дружиною, вирішили відати малого в найми, так би мовити, на науку, до їхнього лютого звіра – лисиці. Мовляв, хоч вона виховає з цього недотепи справжнього зайця, і він перестане ганьбити їх.
Багато з тих звірів що жили в лісі боялися цю панію, і намагалися боком обходити її нірку, а як вже зустрічали її на вулиці, то навіть не віталися. Поміж лісовими мешканцями ходила недобра слава про цю жительку лісу, одні казали що вона курей в людей краде, інші – що тиняється біля бору, де багато таких шибеників як вона. Одним словом ганьба цієї рудої йшла поперед нею.
Куцохвості також чули про пригоди цієї хитрюги, та все ж зважилися, іншого виходу не було…
Встав наступного ранку батько, розбудив сина, одягнув та насилу відвів до лиски, хоч малий брикався, та вперто не хотів йти, але врешті батько доволік неслухняного вуханя до нірки де жила руда.
Господиня вийшла на подвір'я та чемно привіталася з гостями:
- Здоровенькі були, чим можу допомогти?
Старий хвильку забарився, а потім чемно відповів:
-Здоров'ячка й вам ! Я ось до вас на науку сина привів, бо він бешкетує, не хоче ні мене, ні матір слухати, шкодить іншим мешканцям лісу, й немає іншого шляху, як просити вас про допомогу, ми вам заплатимо з дружиною, ви лише скажіть скільки!?
Хитрунка не довго думаючи погодилась, назвала платню, лише поклала одну умову, що до кінця навчання батьки не приходитимуть до сина, не навідуватимуть його, та не писатимуть йому листів, аби як їм там кортіло.
Що залишилося батьку - звісно він погодився.
Скінчився термін перебування на службі малого бешкетника, час батьку йти за ним, і хоч старий дуже скучив за своїм чадом, він боявся що нічого в синові не стало краще, і що поведінка його стала ще гіршою. З важкою душею рушив в дорогу, та ще з гущі лісу, батько побачив сина, який біг йому на зустріч. Він виріс, став дужим, навіть більшим за батька, але в наступну мить міцно притулився до свого тата і слізно заплакав вибачаючись за все що наробив, та щиро перепрошуючи за свою поведінку. Старий не знав що сказати на таку реакцію, але в душі дуже радів за те що його син став справжнім зайцем, і в серці його тепер жила любов.
Подякував вухань лисі та забрав сина, і пішли вони до дому.
Стара зайчиха була не менше здивована поведінкою сина, і батьку допомагає, й город попорає, й інших мешканців лісу не омине Часто лісові звірі зустрівши матір десь на стежці чи біля криниці, не могли нахвалити їхнього синочка. Мати ж не могла не гордитися таким чудовим та добрим сином.
Сіли вони якось з батьком вечері у світлиці, й не знають як сина спитати, що з ним стало, що так його змінило. Дивляться як їх дитина вечерю за обидві щоки вплітає, та й лиш радіють душею за чадо своє. Тут батько не витримав та й питає, що ж лиска робила з тобою що ти так змінився, а син проковтнувши, те що мав в роті відповів:
- Батьку лиска в людей краде курей, і багато лиха робить, всюди її багато, і всі її не люблять. Так вона і мене змушувала ходити з нею, нас мало не вбили, я плакав, просив, а вона все одно постійно змушувала ходити з нею, мені стало дуже страшно, все хололо, коли ми до людей за куркою приходили знову. Батьку, мамо, я не хочу як лиска, я не хочу, щоб за мною люди з вилами бігали, я хочу, щоб мене любили мешканці лісу, і ходила, щоб про мене лише хороша слава… Не хочу бути схожим на лиску.
На що батьки лише посміхнулися сину.