— Я дуже хочу, але розумієш… не певний, що це буде зручно.

— Я ж запрошую тебе, отже зручно. До того ж бабуся буде лише рада. Їй завжди бракне людей, що люблять поїсти. А можливо вона просто забагато готує. Та я сам не в силі осилити все, що вона готує. — Він поглянув на мене жмурячись немов і від сонця, хоча ми сиділи в приміщенні. — Знаєш, говорю про їжу і згадуючи бабусині пиріжки аж слинка тече.

— А що по грошах? — запитав трохи боязко, бо заощаджень особливо не було. Хоча грошей ніколи не буває вдосталь

— Тобі треба лише на квиток і плавки якщо досі не купив. Через все інше не хвилюйся. Якщо їдеш, то потрібно замовляти квитки, бо сам розумієш, зараз сезон.

***

Після того, як я пережив найдовшу і здавалось, найнебезпечнішу подорож у своєму житті, вже нічого не могло налякати мене..

Спочатку задушлива подорож в поїзді де смерділо, так ніби ніхто з подорожуючих не мив задні кінцівки тижнями. А потім на додачу, ще й кількагодинна тряска в автобусі, яку взагалі не описати словами. Принаймні масажист мені тепер знадобиться не скоро.

Соромно зізнатися, але у свої двадцять з гаком я ніколи далі рідного Києва не Виїздив. Там вчився, там і працюю. А точніше ми з товаришем намагаємося відкрити власну справу.

Нам з Олежиком дісталися стоячі місця і від стояння і потрушування гуло все тіло. До всього важкий рюкзак на спині і багаж просто поміж ніг, бо більше не було де покласти. А людей стільки, що нема де й голку запхати поміж них. Лише водієві було байдуже. Він посміхався так ніби вентилятор, що був приклеєний до лобового скла хоч якось міг зарадити.

— Наша, — голосно гукнув Олег, махаючи мені з кінця автобуса, де опинився потоком нових пасажирів, які повільно витіснили його туди.

Коли опинилися біля будинку я відверто кажучи вже нічогісінько не хотів. Але ось на зустріч нам вийшли двоє жінок, одна сивочола інша куди молодша з широкою посмішкою та русим, вигорілим на сонці волоссям. Лише здається, ця посмішка була адресована геть не мені, а Олежикові. Вони міцно обійнялися і лише тоді звернули увагу на мене.

— Ба, а це мій товариш. — Мовив Олег і потягнув мене за собою до хати. — Сподіваюся, що ти зголоднів, — прошепотів до мене.

Я був дуже голодний, але й так не подолав всього, що мені поклали на тарілку. Почувався зайвим за столом де зібралася рідня і захопливо розмовляла про щось своє. Навпроти мене сиділа Олегова сестра, імені якої я все ще не знав. І якби я не ховав погляд, все одно час від часу дивився на неї.

Після обіду ми пішли на пляж. Йти було далеко, а я хотів спати ще з самого приїзду.Та Олега ніби завели. Він не вгавав ні на мить. Виявилося, що з села до моря далеко, хоча Олег й чути не хотів, щоб ми сіли на автобус.

— Тут йти якихось п'ять кілометрів, — відказав на чергове моє вмовляння йти до зупинки. — До того ж хочу показати тобі де виріс.

— А твоя сестра не хотіла з нами піти?

— Її Дарина звати, пробач, що не представив. Лише тепер дійшло. Вона на осінь до екзаменів вступних готується, тому їй не до моря.

Я сумно видихнув, та Олег вже правив своє не помітивши мого настрою.

Зате побачивши море і пісок я став найщасливішою людиною на усьому узбережжі. Першим я заліз в море, і навіть Олег не міг витягнути мене з води. Я радів, що уроки плавання в басейні стали в пригоді. Плавав довго, аж поки шкіру не обпекло так, що я аж пискнув. Олег сказав, що то нічого страшного, мене просто вжалила медуза. Мабуть, навіть їй не сподобалося, що я так довго барахтаюсь у воді. Бажання знову залазити у воду відпало і я вирішив позасмагати. Простелив килимок і влігся. Скажу відразу ідея була не дуже вдалою, бо я примудрився задрімати. Того дня зі мною сталося ще багато всього: мене вжалила медуза, задрімавши, здавалося лише на мить, я примудрився отримати такі сонячні опіки, що ніяка сметана не допомагала. До вечора все це покрилося болючими пухирцями і я ніяк не міг заснути. Зрештою здався, взяв ноут і вийшов на вулицю.

Не відразу помітив, та між квітів сиділа сестра Олежика. Якийсь час я перевіряв пошту і ми мовчали. А потім вона встала з свого місця і підійшла до мене, і тільки тоді я зрозумів, що в руці вона тримає запалену цигарку, але не прикладає її до губ, щоб затягнутися.

— То як воно, життя у великому місті? — Запитала сідаючи поруч. Зараз в мерехтінні зірок, що здавалися неймовірно близькими до землі, та вуличного ліхтаря Дарина була ще вродливішою, ніж я памятав її вдень.

— Думаю, що принади великих міст сильно перебільшують. Там зустрінете лише гамір та байдужість.

— Ти говориш як філософ, — мовила посміхаючись та тушачи недопалок. Як тебе звати? — запитала.

— Діма.

— А я лише мрію, про велике місто. Та для цього мушу старанно працювати, щоб вступити до омріяного вишу.

— Я вірю в те, що якщо чогось дуже хотіти, то обов'язково доб'єшся.

— Це ти тішиш мене так? — Вона засміялася, надто голосно для нічної тиші, але її сміх був чимось неймовірним. Я не зміг втриматися і знову поглянув на неї.

— Намагаюся, але чи потрібно це тобі насправді?

— Зважаючи, що батьки категорично проти мого вибору і я втекла на літо сюди, то, мабуть, я все ж прийняла рішення.

Вона мовчала і я мовчав, даючи їй час, вирішити, чи хоче вона продовжувати цю тему.

— Чому з батьками так складно? — Запитала і несподівано поклала голову мені на плече. Різкий біль від опіків нагадав про сьогоднішні пригоди, але я лише посміхнувся.

— Що твої теж такі? — Мовив жартівливим тоном.

— Я просто хочу танцювати, а вони сплять і бачать мене на державній посаді.

— То ти танцюєш?

— Так, з самого дитинства. І це єдине, що цікаво мені у цьому житті.

— Тільки не кажи своїм батькам про те, що я тобі це сказав, але я щиро вірю, що до своєї мети треба йти. Бо інакше можна прожити й чуже життя з чужими мріями.

Вона знову мовчала, а я стримувався, щоб не обійняти тендітне дівоче тіло.

— Здається вже пізно, — мовила раптом зриваючись з місця і прямуючи в будинок. — І ти б йшов спати, бо в селі день починається на світанку. — Перш ніж зайти, вона затрималася, ніби думаючи про щось, але вже за мить зникла за москітною сіткою.

***

Я встав на світанку геть не розуміючи, чому довкола так голосно. Чиїсь голоси змішалися з співом півня і несамовитим ричанням корови. До всього ще й на кухні хтось стукав посудом. Я жив в літньому будиночку. Він був розташований ззаду від хазяйського дому і складався з однієї кімнати. Все інше на вулиці і душ і туалет, а кухня загальна. Та мене це влаштовувало.Сонно потерши очі вийшов на ганок і мало не перечепився об кішку, яка продовжувала старанно вимиватися. Не дивлячись на ранній час повітря було тепле й сухе. Зовсім не таке до якого я звик. Що ж буде в день, якщо з самого ранку таке? Запитував себе та пішов на звук. Насправді хотів знайти Олежика та запитати які в нас на сьогодні плани? Але на кухні знайшов його бабусю, яка напоїла мене свіжим молоком. Навіть уявлення не мав, що молоко може мати такий приємний смак. Осушивши склянку я продовжив пошуки. У дворі на дерев'яній качелі сиділа Дарина з ноутом. Я не хотів її відволікати, але вона сама озвалася до мене.

— Якщо Олега шукаєш, то він пішов до друга за машиною, десь за годину повернеться.

— Машиною? — Не знаю для чого перепитав. Я не зна, що він вміє водити.

— О, стосовно цього не хвилюйся. Дідусь посадив його за кермо вперше за п'ятнадцять. Він чудовий водій. Мабуть, просто забув розповісти тобі історію, як постійно крав авто з гаража, аж поки дідусеві не довелося його продати.

— А для чого йому авто? Думав, що він любить водити мене пішки.

— Про вечірку він тобі теж не розповів?

— Вечірку? — Знову перепитав, від чого почувався телепнем.

— Ну Олешка у своєму репертуарі. Сьогодні в місті вечірка, але туди доїхати можна лише на авто, точніше звідти.

— А ти з нами підеш? — Запитав.

— Мені треба вчитися! — Відповіла дівчина з легкою посмішкою на вустах, від якої моє серце забилося швидше.

— Навчання, це звісно добре, але з цим навчанням можна пропустити всі розваги.

— Не думаю, що поїхати на вечірку, коли в мене на носі іспити розумно, — мовила вона, знову відриваючись від свого ноутбука.

— Знаєш, я тут лише на кілька днів і моя відпустка добігає кінця, як і відпустка твого брата. Олег оцінив би як би ти провела час з ним.

— Ми з братом ніколи не були надто близькими, але ти все ж вмовив мене. Справді треба хоч трохи відволіктися. До того ж це чудова нагода потанцювати.

В будинок я прямував з посмішкою, яку ніяк не міг сховати.

***

Друг приїхав на старому авто і ми відразу поїхали на море, але після обіду повернулися. Я прийняв душ, одягнув найкращу сорочку. Наніс трохи парфумі і навіть розчесав волосся. Думки про Дарину увесь день крутилися в голові, пестячи мою свідомість. Її ідеальні риси і очі з вогником знову і знову виринали в уяві. А те, що вона поїде з нами на вечірку дуже тішило.

День добігав кінця, але розваги на пляжі лише починалися. Музика ставала дедалі голоснішою і пробирала, до самого нутра. Та я був зосереджений на іншому, а точніше на іншій. Її волосся розвивав вітер. Дарина легко та невимушено рухалася в так т музиці і увесь світ пропливав і кружляв довкола неї. Тяжко було зізнатися собі та я справді закохався. Від цього почувався розгублено та приречено. Щойно вихідні добіжать кінця я мушу повертатися. Вдома чекає робота, до того ж і Дарина восени вступає. Чи побачимось ми ще бодай раз? Але як я житиму без цього відчуття в грудях? Я просто мушу підійти до неї, хоча б щоб побачити її посмішку бодай ще раз. Та з кожним кроком ноги мої важчали, а в рот ніби залили клею. Підійшовши я й слова не зміг мовити, лише посміхнувся відчуваючи як тріскає нижня губа до крові. Швидко її облизав і намагався відмовитись коли дівчина посміхаючись взяла мене за руку, закликаючи танцювати з нею. Звісно, що я не вперше на дискотеці, але рухаючись поруч з її граційними рухами було так неправильно ніби я руйную її ідеальній світ.

— Знаєш, а приємно просто ось так перевести подих. Дякую тобі за це. — Лише на мить її очі зустрілися з моїми і я забув як дихати. Вона така тендітна, але погляд говорить про внутрішню силу.

— Знаєш, коли приїдеш вступати ти б могла зателефонувати і ми могли б зустрітися.

— В таку мить мені друг точно не завадить, — підійшла блище і я сторожко торкнувся її маленької долоні своєю.

— А де Олег? — запитав я раптово, але його й справді ніде не було видно.

— Він відразу ж поїхав, — сором'язливо відповіла дівчина. — Сказав, що на цей вечір в нього зовсім інші плани.

— То він навмисно нас звів? — запитав скоріше стверджуючи це для себе, ніж для Даринки.

— Виходить, що так, — мовила мені в самі губи. — Він приїздивши додому щоліта говорив про тебе і ось нарешті я рада познайомитись з тобою, — прошепотіла перш ніж мої губи торкнулися її солодких вуст в легкому, трохи дражливому поцілунку від якого запаморочилося в голові.