Стояв холодний зимовий день. Низька температура та сильні снігопади, що тривали вже не один тиждень, скували більшу частину країни. По засніжених і слизьких дорогах рухався комунальний транспорт, відчайдушно намагаючись розчистити шлях для пішоходів та поодиноких автомобілів, власники яких не знайшли причин залишитись сьогодні в своїх домівках.
По одній із таких доріг незграбно повз рейсовий автобус, маршрут якого сполучав районний центр з декількома прилеглими селами. Перші сидіння автобуса були розміщені таким чином, що пасажири могли бачити обличчя одне одного, а якби поміж сидіннями поставили стіл, то картина нагадувала б купе поїздів, котрі цього дня змушені були залишитись у депо і чекати на покращення погодних умов.
На одному із сидінь, ніжно обійнявшись, намагалась зігрітися молода пара. Кремезний хлопець у хутряній шапці та чорному пальті щось ніжно шепотів на вухо своїй коханій. Дівчина ж, надійно зафіксована в міцних руках коханого, час від часу, підбирала своє довге темне волосся, котре після кожного незграбного маневру автобуса, знову поверталось в початкове положення.
Навпроти сидів молодий чоловік, років тридцяти п’яти. Судячи з кількості одягу і з відсутності головного убору, низька температура цього січневого дня його аж ніяк не лякала. Він похмуро і абсолютно спокійно роздивлявся молодих людей – Олексія й Аліну, що, не звертаючи уваги на нього, чекали на свою зупинку. Чоловік дивився на них лише одним оком. Інше око, або те, що від нього залишилось, ховалося під чорною пов’язкою, такою, яку можна часто побачити в голлівудських фільмах. Проте і одного ока було достатньо для того, щоб милуватись обрисами дівочого стрункого тіла, котре знаходилось незвично близько – на відстані простягнутої руки.
– Гей, ти, – раптом прозвучав тонкий дівочий голос – Досить на мене витріщатись!
Чоловік відвів своє єдине око від ніг Аліни і зустрівся з її гострим поглядом.
– Чого витріщаєшся? – кричала дівчина – Така, як я, тобі не світить! Сумніваюсь, що ти взагалі можеш на щось розраховувати. Хіба що на таку, як сам! На сліпу! Тільки на обидва ока!
Чоловік незворушно сидів і продовжував дивитись в очі дівчини.
– Ти глянь на нього! – втрутився Олексій, – Жодної реакції! Може ти ще й глухий? Тільки вже на обидва вуха?
Незнайомець навіть не поворухнувся. Єдиним рухом було лише переведення погляду на хлопця Аліни.
– Слухай сюди, циклопе! – завівся Олексій, – Якщо негайно не перестанеш на нас дивитись, то я закрию тобі й це око! Назавжди!
Раптом автобус зупинився і одноокий чоловік рушив до виходу. Ступивши на засніжену дорогу, він обернувся і ще раз поглянув на молодих людей. Була в його погляді якась насмішка. Здавалося, ніби це він щойно принизив хлопця та дівчину, а не вони його.
Щойно автобус рушив далі, Олексій та Аліна знову ніжно обійнялись і продовжили обговорювати незвичайного пасажира.
– Схоже, що ти сподобалася йому, моя красуне – з посмішкою на вустах промовив Олексій, – Можливо, варто було дати йому шанс?
– Та ну тебе! – промовила Аліна, по-дружньому вдаривши його в плече.
– Думаю, що ми його образили, – посміхаючись продовжив Олексій.
– Судячи з його останнього погляду, він уже давно звик до подібних ситуацій, – із сарказмом відповіла дівчина, – А ти в мене сміливий! Цікаво, що б ти зробив, якби він почав до мене приставати?
– Думаю, що я б залюбки за цим поспостерігав, – промовив Олексій, голосно засміявшись.
– От гад! – відповіла Аліна, знову почавши бити в плече свого нареченого.
***
Наступного дня Олексій та Аліна були заклопотані своїми справами. Дівчина вже тиждень, як почала працювати продавцем в одному з двох магазинів села, а Олексій, як і до знайомства з коханою, працював водієм на місцевій фермі. Окрім буденних справ, пара готувалася до весілля, щовечора обговорюючи деталі організації свята.
Здійснивши покупки у власному ж магазині, Аліна з труднощами добиралась додому. Перепоною ставав то потужний вітер, що з величезною силою віяв дівчині в обличчя, то великі кучугури снігу, які щоразу змушували її якнайвище підіймати ноги, щоб зробити черговий крок вперед. Будинок її нареченого, а зовсім скоро і її будинок, був розташований вкінці головної вулиці села. Через жахливу негоду, місцеві жителі майже не виходили із своїх домівок, тому Аліні навіть здалося, що окрім неї з Олексієм, у цьому забутому Богом місці, нікого немає. Не зважаючи на труднощі, дівчина все більше наближалася до будинку і раділа з того, що сьогодні їй не доведеться готувати вечерю, адже, як повідомив їй Олексій, через негоду він давно завершив свою роботу і вже знаходився вдома, а отже, сьогодні саме він має порадувати смачною їжею свою кохану.
Переступивши поріг будинку, Аліна одразу відчула приємний аромат смаженої картоплі і запеченої курки. «Ох, як же мені пощастило, – подумала вона, – Мій майбутній чоловік вміє готувати! Як багато сучасних чоловіків можуть цим похвалитись?»
– Коханий, я вже вдома. Так смачно пахне! Я все більше й більше хочу вийти за тебе заміж, – мило промовила Аліна, – А я тобі дещо принесла. Не хочеш поглянути?
– Думаю, що хоче – прозвучав чужий низький голос за спиною у дівчини.
Аліна з острахом обернулась. В темній частині коридору стояв чоловік. Його обличчя неможливо було розгледіти, та щось підказувало їй, що вони вже бачились раніше.
– Думаю, що хоче поглянути – продовжив чоловік – Але точно знаю, що не зможе.
– О Господи! Боже! Хто ви такий? – тремтячим голосом запитала Аліна, – Що ви зробили з моїм нареченим?
– Хіба ти мене не впізнаєш? – запитав чоловік, зробивши крок вперед.
Тепер Аліна змогла розгледіти його обличчя – тонкі губи, довгий ніс і широко розплющені… Ні! Широко розплющене! Широко розплющене око! Це був він… Незнайомець з автобуса. Що він тут робить? І як він нас знайшов?
– Не хвилюйся за свого нареченого – спокійним тоном продовжив чоловік, – Він живий. Ти зможеш побачити його, якщо спустишся в підвал. Тільки от він тебе не помітить. І не через відсутність світла. Відтепер темрява переслідуватиме його все життя.
– Що ж ти, чорт забирай, з ним зробив? Що ти йому заподіяв?.. – заплакала Аліна.
– Думаю, що це неважливо – перебив її одноокий, – Тобі краще перейматися тим, що я заподію тобі.
Дівчина завмерла на місці. Її охопив справжній жах. Жах, котрого вона не відчувала ніколи в житті. Руки й ноги тремтіли так, що Аліна ледве не впала на підлогу. В голові лунало лише одне запитання: «Що робити? Як врятувати себе від цього одноокого монстра?»
Відповіді не було… Людина рідко знаходить вихід із складної ситуації, якщо їй загрожує небезпека. Паніка робить свою справу. Проте, коли мозок перестає працювати, то в хід ідуть інстинкти. Іноді саме вони рятують життя людини в момент, коли надії на порятунок вже майже немає.
Неймовірною силою Аліна відштовхнула непроханого гостя і чимдуж кинулась до виходу. Двері різко відчинилися, дівчина босоніж вибігла на вулицю, та різкий біль зупинив її. Одноокий схопив її за волосся і за мить вона знову опинилася в будинку. На щастя, дівчина встигла закричати. Несамовитий крик пролетів околицями села і відлунням відбився десь глибко в лісі, поміж засніжених дерев, порушивши спокій лісових жителів.
– Замовкни! – закричав чоловік, притиснувши дівчину до стіни, – Замовкни, бо гірше буде! 
Аліна змушена була послухатись. Холодне лезо ножа торкалося до її ніжного білосніжного обличчя.
– Будь ласка… Відпустіть… – крізь сльози промовила вона.
– Відпустити? – з посмішкою запитав одноокий, – Думаю, що ще не час. В нас з тобою все тільки починається.
Міцно тримаючи Аліну, чоловік перемістився до спальної кімнати.
– Я подумав, що буде не дуже добре, якщо ми займатимемося цим на підлозі. – промовив чоловік, повільно опускаючи дівчину на ліжко, – Думаю, ти згодна зі мною?
Тіло Аліни неймовірно тремтіло. Серце виривалося з грудей, а в голові роїлися панічні думки і мрії про порятунок. Можливо, хтось допоможе? Мав же мене хтось почути? Мій крик неможливо було проігнорувати…
Та надії було все менше. Одноокий всім своїм тілом навалився на дівчину, міцно вхопившись лівою рукою за її шию, продовжуючи водити гострим крижаним лезом по обличчю Аліни.
– Знаєш, в мене давно не було жінки. Дуже давно… – промовив чоловік, – Тому мені сьогодні неймовірно пощастило. Хто б міг подумати, що мені так легко вдасться затягнути тебе до ліжка?! Особливо, якщо врахувати той факт, що «така, як ти, мені не світить». Виявляється, мрії здійснюються.
Міцно тримаючи Аліну за шию, чоловік почав цілувати дівчину.
– Які солодкі пухкі губи… Надзвичайно приємно торкатись до них. Скільки тобі років? Двадцять? Двадцять п’ять? – запитував чоловік, дивлячись в очі дівчини, – Думаю, мені більше. Але… Яка різниця? Це ж не завадить нам добре провести час?!
Одноокий почав роздягати Аліну, продовжуючи притискати ніж до її обличчя.
– Будь ласка, не треба, – крізь сльози промовила дівчина.
– Думаю, що ми зараз в такій ситуації, що я сам вирішую, що треба, а чого не варто робити, – відповів чоловік, – А я вже давно все вирішив.
Одноокий зняв з дівчини нижній одяг.
– В тебе шикарне тіло. Таке ніжне… Ти неймовірно приваблива, – захоплено говорив одноокий, – Та мені дещо не подобається… Мені не до вподоби те, що ти плачеш. Посміхнись… Зараз нам обом буде дуже приємно. Але я хочу, щоб ти посміхалась. За даних обставин тобі краще слухати мене. Тобі варто перестати ревіти і нарешті розслабитись. Адже якщо ти не зробиш цього негайно, то за допомогою ось цього ножа, я організую тобі посмішку від одного вуха до іншого. І з того моменту ти будеш посміхатися всім без виключення і незалежно від того, який у тебе настрій.
Дівчина знепритомніла…
***
Стаціонарне відділення районної лікарні працювало в звичайному режимі. По довгому холодному коридору хаотично рухалися медсестри, виконуючи вказівки своїх наставників. Лікарі ж, в свою чергу, завзято працювали, періодично вислуховуючи скарги на здоров’я від своїх пацієнтів і відповідаючи на численні запитання їх близьких та рідних, що з хвилюванням і надією чекали на появу якихось новин.
В одній із палат відпочивала Аліна. Отямилась вона лише наступного вечора після трагедії. Лікарям довелося прикласти чимало зусиль, щоб заспокоїти її.
– Заспокойтесь, будь-ласка. Все позаду, – говорив молодий лікар, взявши Аліну за руку, – І ви, і ваш наречений в безпеці.
– Що з Олексієм? Що… – «Що зі мною?» – хотіла запитати Аліна, та різкий біль зупинив її.
– Він в нормі, - відповів лікар, – Не хвилюйтесь. Вам зараз потрібен відпочинок. Постарайтесь заснути і ні про що не думати. Це піде вам на користь.
Дівчина послухала лікаря, та хвилювання не відступало. Бинти повністю окутували її обличчя. Пекельний біль відчувався при незначних рухах. «Він все ж скористався ножем, – лунало в голові дівчини, – Але спочатку зґвалтував мене. А Олексій? «Відтепер темрява переслідуватиме його все життя…» – пригадала слова свого кривдника Аліна,  – Мій наречений тепер сліпий? Так… Скоріш за все… Навряд чи  слова одноокого пролунали просто так.» З часом їй все ж таки вдалося заспокоїтись і заснути. Пройде ще тиждень, перш ніж вона дізнається про всі подробиці того страшного вечора.
***
Аліна слухняно сиділа на лікарняному ліжку. Молода медсестра в ретельно вигладженому білосніжному халаті допомагала лікарю знімати бинти з обличчя дівчини. Лікар уважно оглядав глибокі рани, думав про шрами, котрі залишаться назавжди і щиро співчував дівчині. Яка ж тварина могла наважитися зіпсувати таку красу?
– Ви сьогодні розповісте мені про все, що сталося? – запитала Аліна.
– Ваші рани швидко загоюються. В моїй практиці таке вперше. Я думав, що все буде набагато гірше, – підбадьорював її лікар.
– Я не про це у вас запитувала, – відмовила дівчина.
– Ви скоро про все дізнаєтесь. Але не від мене. З вами вже тиждень хоче поговорити слідчий. Ми не дозволяли йому спілкуватися з вами. Ви були не в найкращому стані. Він і зараз чекає біля дверей. Я намагався відмовити йому й сьогодні, але він дуже наполегливий…
– Тоді впустіть його. Я більше не можу чекати, – попросила Аліна.
– Добре. Ходімо, Оксано, – звернувся він до медсестри, – Нам потрібно відвідати ще одну пацієнтку.
Зачинивши за собою двері, лікар звернувся до поліцейського: «Заходьте. У вас є двадцять хвилин. Тільки не забувайте, про що я вас просив.»
– Я буду обережним з фактами. Постараюсь не засмутити дівчину, – посміхнувся слідчий і зайшов в палату.
– Доброго дня, пані Аліно, – звернувся він до дівчини, – я лейтенант Хиневич. Мені доручено розслідувати вашу справу. Як почуваєтесь?
– Бувало й краще, лейтенанте. Ви ж його спіймаєте, так? Є якісь зрушення? – запитала Аліна.
– Ох… Ви ж нічого не знаєте. Мені не потрібно його ловити. Ми затримали його на місці злочину. Більше того – він сам викликав поліцію. Він подзвонив з вашого будинку і сказав, що «зробив те, що мусив».
Аліні перехопило подих. Було важко повірити в те, що їй довелось почути.
– Коли ми зайшли в будинок, – продовжив лейтенант, – він сидів за кухонним столом і… вечеряв.
– Що? – здивувалася дівчина, – Як це? Він хворий? У нього щось із психікою?
– Можливо. Це стане зрозуміло дещо пізніше. Ви його знали? – запитав слідчий.
– Ні! Звісно ні.
– Можливо, бачились раніше?
– Ні… – збрехала Аліна.
– Бо він говорить, що ви його образили. –  сказав лейтенант, – Так він пояснює свій мотив. Каже, що просто помстився.
– Ми не зустрічалися раніше, – наполягла дівчина.
– Дивно. Дивно, бо ваш наречений говорить інакше. Що ви сказали одноокому?  Тоді, в автобусі.
Дівчина зніяковіла.
– Яка різниця? Він вдерся в наш будинок. Він зґвалтував мене. Ось його справжній мотив! А ви говорите про якусь помсту?
– Зґвалтування не було, – відрізав лейтенант.
– Що? Як це? Я пам’ятаю, як він зняв з мене весь одяг!
– Так. Але він не зґвалтував вас. Він лише порізав вам обличчя.
Дівчина намагалась підібрати слова.
– А що з моїм нареченим? Лікарі вже сказали мені, що Олексій втратив зір. Назавжди! Ви і тут будете виправдовувати цього одноокого урода? – зарепетувала Аліна.
– Я жодним чином його не виправдовую, пані, – заперечив лейтенант, – Я лише намагаюся зрозуміти його. Перевірити чи говорить він правду. Його звати Анатолієм. Він проживає з матір’ю, в сусідньому селі. Того дня, коли ви зі своїм нареченим зустрілися з ним, Анатолій повертався з міста, з роботи. Він працює інспектором в виробничій лабораторії.  Він стверджує, що ви образили його. Так це було?
– Не думаю, – відповіла Аліна.
– Що ви йому сказали?
– Нічого такого, – промовила дівчина, – Я просто заборонила йому дивитись на мене.
– Ви сказали, що він не може розраховувати на стосунки з жінкою. Тим більше, на стосунки з такою красивою дівчиною, як ви. А ще ваш наречений назвав його «циклопом», натякаючи на відсутність в Анатолія одного ока. Правильно? Так все було?
– Так… – заплакала Аліна.
– Анатолій втратив око ще в дитинстві. Він стріляв з іграшкового лука разом зі своїми однолітками. Один із пострілів виявився фатальним…
Сльози горохом покотились по обличчю Аліни.
– В дечому ви були праві. На особистому фронті в Анатолія справді не склалося. Той інцидент в дитинстві вплинув на все його життя. Ось до чого іноді призводять дитячі забавки. Я думаю, ви тепер розумієте, яку біду на себе накликали? Всього цього могло б не статися, якби того дня, в автобусі, ви були більш ввічливими з незнайомцем.
Дівчина продовжувала плакати, час від часу витираючи сльози. Ніколи в житті вона не почувалася так важко, як сьогодні. Трагедії можна було уникнути…
– І… Що тепер буде? – запитала Аліна.
– А що тепер буде? – з замисленим виразом обличчя відповів слідчий, – Анатолій понесе заслужене покарання за свій вчинок. Найближчі 7-10 років він проведе за ґратами. Його стара мати житиме одна і постійно чекатиме на свого сина. Вона вважає, що її син вчинив правильно. Решту свого життя вона ненавидітиме вас і ніколи вас не пробачить. Ну а ви з Олексієм… Ще певний час пробудете в лікарні, після чого повернетесь додому і будете вчитися жити по-новому, намагаючись забути все, що з вами сталося.
В Аліни паморочилося в голові. Було неймовірно важко усвідомлювати, що у всьому, що сталося і в усьому, що ще на неї чекає, винна вона сама. Вона і її наречений.
– Що ж…Я думаю, досить. – промовив лейтенант, – Я дізнався про все, що хотів. Тепер мені пора йти. Бажаю вам і вашому нареченому якнайшвидшого видужання і повернення додому.
– Дякую, – відповіла Аліна, – Всього найкращого.
– Бувайте, – попрощався лейтенант, зачиняючи за собою двері.
В палаті запанувала гробова тиша. Аліна знову й знову прокручувала в своїх думках все, що сталося. Пройде ще не один рік, перш ніж вона повністю усвідомить свою помилку. Вона, дівчина, до якої не міг бути байдужим жоден хлопець, решту свого життя чутиме насмішки перехожих і перешіптування за спиною. Ніхто не омине увагою її колись ніжного й неймовірно красивого, а тепер огидного, понівеченого обличчя. Глузування з її теперішньої зовнішності будуть важко ранити її, щоразу даючи зрозуміти почуття одноокого незнайомця, котрий, свого часу, переживав те ж саме. І лише її коханий бачитиме її такою, якою вона була колись – молодою, красивою і життєрадісною. Чоловік, котрий житиме яскравими й світлими спогадами, про щасливе минуле, адже свого майбутнього він побачити вже не зможе. Відтепер темрява переслідуватиме його все життя.