Музей, картинна галерея. Виставка репродукцій присвячена Віктору Михайловичу Васнєцову. Відвідувачів небагато , дотримання карантинного режиму, от-от має прибути група з восьми студентів філологічного факультету, які записалися на цю екскурсію у рамках факультативного заняття з мистецтвознавства. 

На годиннику 12:40 , до зали входять юрбою , мов курчатка за квочкою, студенти за своїм екскурсоводом.

Екскурсовод високий , худий чоловік , з гострими скулами , чорним волоссям та певним мефістофельським виразом обличчя. Виглядає замученим , однак насправді радіє свіжоприбулому студентству. Та молода кров , якої не вистачає для антикварного серця сучасних музеїв.

В нашій історії нас цікавить саме дівчина Вікторія , яка виявляє більшу цікавість до картин , а ніж до оповідки екскурсовода. Дівчина, натхненна розгляданням полотен , а саме милуванням могутності трьох витязів на конях , не помітила як відстала від екскурсії. А як же не помітив відсутності дівчини екскурсовод ? А чолов'язі, зануреному у розповідь про вічне , ставало байдуже на кількість того люду , коли він поринав у оповідання історій , йому головне було мати хоча б кілька зацікавлених очей і його місія просвітителя вже, уважай, була виконана. Повернемося до нашої дівчини , нашої "Перемоги" , яка ще все була прикована до мужнього "руського духу ".

В той же час на сцені музею з'являється конкуруюча до споглядання особистість. Чоловік , охайно вдягнений, однак не по сучасній моді , такий собі "класичний прикидон". Підпливає вільною ходою до полотна , яке ще все продовжувала зондувати Вікторія.

- Як вам картина ? - питає чоловік.

- Пробачте , ви мені ?

- Наче більше дівчат поблизу немає - усміхнувся чоловік. Мене звати Віктор - протягнув руку.

- А мене ...- завагалася дівчина - Вікторія.

- Тепер , коли ми знайомі , то можете мені відповісти, будь ласка , як вам це полотно.

- Гарно... майстерно підібрані кольори , цікава композиція та й задумка мені подобається ...такий фольклорний мотив... А богатирі , здається ніби зараз їх мужні груди переповнються повітрям і... - дівчина замовкла.

- І ? - поцікавився чоловік.

- Я хотіла лише сказати , що дуже жива картина. Намальо...- запнулась дівчина - написана майстерно.

- Майстерно ? Хм.

- А ви як вважаєте ? - поцікавилась Вікторія.

- Як на мене можна було постаратися краще. Тут криво трохи списа зображено , там в лівому кутку броні Добрині бездарно підібрані тіні , а про дурнуватий вираз Олексія Поповича я мовчу вже... Та подивіться яка булава у Іл'ї ? Надто перебільшена...

- А ви б написали б краще ? - обурилась дівчина - спочатку самі напишіть світовий шедевр , а потім критикуйте , теж мені мистецтвознавець. Чого мовчите , нічого сказати.

Чоловік лише задоволено посміхнувся , вклонився і пішов геть нічого не мовивши.

- Подругою , де тебе чорти носять , там біографію Васнєцова оповідають , а ти тут на богатирів зиркаєш - почала докоряти Вікторії подруга , яка несподівано з'явилася на обрії.

Подруги повернулися в стрій екскурсії , де Вікторія ледь не побіліла , побачивши на одному полотні портрет незнайомця, що так критикував картину , яку вона вподобала.

- Діана , хто це ? - прошепотіла до подруги Віка.

- Ти що не впізнала Васнєцова ? Це ж ти його картини розглядаєш зараз. Ну ти даєш , о так не бути знайомим з митцем в обличчя.

Вікторія остаточно втратила свідомість , а коли прийшла до тями то ігноруючи налякані обличчя своїх одногрупниць ще раз поглянула на портрет художника який ,здавалося їй підморгнув.