Пролог
    Спочатку була тьма, і більш нічого. Коли нашому Господу набридла ця густюча темнота, він створив Землю, яку заселив усим живим. Та не спроможні люди жити спокійно. Не оцінили доброту та любов яку дарив їм творець. Всі ж ви знаєте історію про Адама і Єву. Як вони проігнорували Божий наказ, за це й були покарані. Вигнав Бог їх із Емського саду. Та шкода стало йому своїх творінь, тому створив Бог ще один вид істот. Вони були створені на подобі людей, і одночасно зовсім інші. Сильні, відважні, красиві, а на спинах у них була пара красивих, величних крил. Це були перші його діти. І назвав він їх Самуель та Михаїл. Наказав Господь оберігати людей. Та вести їх усе їхнє життя, наставляти їх, а потім і їх предків.
  Йшов час. Адам та Єва, діти їхні, та навіть внуки і правнуки, давнім давно повмирали. Адже пройшло не два і не три роки, а майже 500. І наші ангелята так і блукали по світу приглядаючи за творінням Бога. За нащадками перших людей. Михаїл любив свого Господа, тому у всьому його слухався. А характер у нього був спокійний і врівноважений. Він міг роками сидіти на одному місці і слідкувати за людьми. Чого не можна було сказати про Самуеля. Він був повна протилежність свого брата. Був він непосидючий, невгамовний та легко заводився. Гарячий нрав, ось як він себе описував.
   Якось відправив Бог крилатого меншого брата на північ, спостерігати за однією сім'єю. В них саме з'явилася на світ одне маленьке чудо. Дівчинка була на стільки мила та яскрава, що привернула увагу ангела. Минали знову роки, і дівчинка стала юною леді, да ще й такою вродливою, що в неї, як на мою думку, просто неможливо було б не закохатися. Так в принципі і сталося, покохав юний ангел це прекрасне людське створіння. Не здержав він батькової волі, та й згрішив. Полюбив він людське дитинча. Обернувся людиною та став навідуватись її. Покохала і вона його. Мені здається світ ще не бачив такого шаленого кохання. Якось молода дівчина, її було звати Ліліана,  принесла вість Самуелю. З'ясувалось, завагітніла вона. Вони скояли кощунство.  Людина носить під серцем ангельське дитинча. Покаявся ангел, що він накоїв лихо. Та вдіяти він уже нічого не міг. Розсердився Бог, коли дізнався про вчинок сина. Тай покарав його розділивши два брата, Михаїл був добром, а Самуель злом. І розділив він землю на три світи. Рай - де жили ангели, землю - де жили смертні, та пекло - куди в покарання відправив батько сина, володіти тим світом, і став Самуель демоном. А жінці, яка носила безсмертне дитинча у своїй утробі, склав страшну долю. Саме такою була Божа кара...
  *****
    - Аааааааа....
   Десь там під землею, під річкою відчаю та суму, під криками грішних душ які горіли в вогні, чулися ледь помітні туги жінки яка народжувала. Роди пройшли дуже важко, Ліліана ледь дотягнула до першого вдиху свого дитяти. Схвильований батько стояв за дверима та чув як мучилась від болю його кохана, та зробити з цим він нічого не міг. А коли почувся плач дитини у нашого демона перевело подих. Він швидко забіг до кімнати, і ледь встиг попрощатися зі своїм світлим сонячним проміннячком, так він лагідно називав свою єдину. І все що вона змогла промовити напів сил це...
- Люби його, за нас обох...
  Зробила останній вдих, та відійшла у небуття. Горе спіткало правителя, та на руках у нього лежала маленька копія її, їхній новонароджений синочок. Який невгамовно плакав, ніби відчував що більше ніколи не вдихне маминого запаху. Ну як же він був схожий на неї, її ніс, губи, вії такі ж великі та довгі. І.... тільки очі його. Великі та червоні, ніби дно самого пекла... Та не міг він не полюбити сина, адже це була частинка її, її кров...
   Молодий правитель, ще з не висохлими слізьми взяв немовля, та виніс в тронний зал. І голосно закричав, своїм підданим...
" Вітайте нового демона, вітайте мого сина, зустрічайте принца пекельних воріт..."

                             Ждіть продовження...