Сьогодні звичайний день, як впринципі і завжди. Нічого цікавого не відбувалось, точніше нічого, що може зацікавити мене. Сина могутнього демона, першоприходця, який за своє довге безсмертне життя побачив дуже багато погані, яка назбиралась по наших світах. Але ж це його робота, бачити все погане, він же демон, Сатана. Найголовніший в пеклі, в моєму домі. Він мій батько. Так, я сам від цього не в захваті. Адже якщо так подумати, виходить Сатана мій батько, а Господь - дідусь. Хм, смішно. Але на мою думку ніхто з цих людей, точніше створінь, істот, називайте як хочете. Не сміє називати мене своєю рідньою. Господа - я ніколи не бачив, мати - померла народжуючи мене, а рідний татусь мене ненавидить. Не знаю, можна подумати, що всі демони так ставляться до своїх дітей, щоб виховати у них демонську закалку. Та ні, ненавидять тільки мене. Іноді мені здається, що батько бачить в мені не свого сина, а просто демона який замінить його на престолі.  Звісно я не буду казати, що трон мені не потрібен. Це символ влади нашої сім'ї. Але я також був колись дитиною. Пам'ятаю, коли мені було ще тільки 8 демонських днів, мене кинули до гончої псини, зі словами. "Хочеш жити? Приручи." Це був наказ мого татуся. І я приручив, а потім відсік йому голову, коли той вже дивився на мене очима які казали, що він мене не зрадить, що я його господар. Саме тоді я зрозумів, я сам за себе.
    Я був сильним демоном, всі боялись та поважали мене. Ну звісно, я був вище за всіх. Ніхто мені не смів наказувати, окрім батька. Він дуже полюбляв мене карати. І звісно було за що. Але, мені начхати. Я як завжди кою щось не на користь нашому владикі, а він мене карає в собачій будці. О, я не раджу вам там побувати. Сам татусь мене ніколи не бив. Він казав, що в нього рука не піднімається мене вдарити. Адже я так схожий на матір, і тільки очі його. І саме через ці очі, мені здається він мене терпіти і не може. Адже це нагадує йому, що я не тільки дитя його коханої, а й його також. Мої очі йому нагадували смерть любові його всього життя. А я її забрав, точніше убив. Ніби я цього хотів. Та краще я не народжувався, ніж убив жінку з якою я все життя мріяв познайомитись.
*****
   Пекло. П'ятий поверх царства. Кричать душі грішників, які боряться за подих повітря в глибокому урвищі брудної річки.  Цікавою особливістю покарання цього поверха є те, що ті, хто гнів, нескінченно б'ються в брудному болоті, де дном служать ті, хто сумував та гнівався. І саме зараз, серед цих безжальних криків, на березі в собачій будці, крекочу я від болю батога , який рве мені шкіру. Замотаний весь в ланцюги, я стою на колінах та отримую свою долю покараня. За те, що підвісив за крила новоприбулого над фрескою школи...

P.s. (8 диявольських днів - це 8 людських років.)