То був на прочуд чудовий ранок, наповнений сонцем на душі та у мене над головою. Підходячи до свого місця роботи -«контора» , так ми з друзями її називаємо, нічого особливого, тут наказують (в рамках законодавства) всіляких військових недоумків та придурків позбавлених мізків, які порушили цей закон.

Ти стояв і жадно хапав губами смачні хмаринки диму з цигарки, мальборо файн тач мать його. Тебе як і мене сюди відкомандирували, як то кажуть на поміч «принеси, подай, йди на хрін, не мішай». Я вже й не пам’ятаю як саме розгорнулися події нашого з тобою діалогу, і про що він був, і чи взагалі був, та й ім’я не запам’яталось чомусь. Можливо то було через те, що ви всі були одягнені у форму кольору облізшої жаби, нічого захоплюючого для моїх очей, бо й сама носила ці позбавлені смаку речі, а можливо причиною став той факт, що мені просто ніколи немає діла до чоловічої статі, бо більше до вподоби дівчата. Якимось чином ми гарно зколегувалися, мені було цікаво завжди товаришувати з хлопцями, це набагато простіше ніж плітки з дівками, аж бісили їх розмови про дибілкуваті відносини інтимного характеру, кожна з них жалілась на те який в неї позбавлений чоловічої гідності чи розуму козел, скупий чи пузатий папік, в якого на першому місці дружина та власні діти віком з тебе дурочки, і таке інше лайно, про те, що кожен своїй принцесі зраджував і що саме смішно зі своєю же дружиною, а вона прощала нещасна вівця, після подарованого ним айфону чи поїздки на якийсь відпочинок, хто на що насосав, як то кажуть ваші же ж і ухажори) і кожного разу виникало питання, на який х…й ти з ним продовжуєш хоч якісь стосунки, якщо він для тебе такий нездара поганий? Вже не говорячи про інтим, ну трахаєшся ти з ним, я рада за тебе, для здоров’я жіночого необхідне дійство як то кажуть, продовжуй собі секс по дружбі, поки не знайдеш більш достойного тебе очєрєдного цапа, який даруватиме тобі пучками троянди, пандорівські камінці (бо на більше не тягнеш), водитиме тебе в караоке, щоб ти подерла свою горлянку, а він під твій рев, зацінюватиме цицьки і сраки інших блудниць впускаючи у свої легені смачний кальян зі смаком екзотики, то тепер питання, хто кого вивів у люди на відпочинок? Склалося враження, що він приїхав відпочити, а тебе взяв із собою, на випадок якщо не вигорить щось краще, або просто похизуватися перед друзями твоїми силіконовими робочими губами, і розповісти який він красавчєг, що вальнув в тебе дурілку картонну стільки бабла, і все задля того, щоб не боятися тебе трахати без кулька на голові. Смішили і дивували розповіді про те, яка крута тачка возить ваші дупи, ну, ну, сьогодні він везе тебе, а завтра покатає на цьому сидінні свої голі яйця, бо верхи на ньому кататиметься інша шкура. Це мої особисті думки, і вони ніяким чином не стосуються всіх людей, яких я знаю і дівок і хлопів, є і хороші, але ми живемо нажаль в такий час, де кожен намагається бути кращим за чийсь рахунок! Але все це тільки ззовні панове! А як же ваш внутрішній світ? Де ви поділи хоча б банальну повагу до себе? Та піхуй, бо усе це, усеодно не на довго, і це все просто обман самих себе дівчатка! Жалкувато вас, та що ж поробиш, кожній своє щастя як то кажуть. Комусь кохання палке подавай, хтось заміж пищить так хоче, хтось заради фінансів мучить себе, комусь просто затишного дому хочеться зі звичайним чувачком з провінції, який вміє хоча би тепло обійняти, як його татко мамульку…

З чоловіками дружба складалась набагато класніше, вони ще ті пліткарі, але поговорили, поржали, покурили цигарки і забули, і слава яйцям фаберже, і що саме основне і головне, хто б це не був, ні один мені в очі не обісрав свою подругу по ліжку, яка б вона не була, погана чи хороша, на вечір дівиця, чи вже постійна. Жалілися інколи, що нерви лоскоче мала, але нічого такого, ну хіба що, ще могла мова зайти про домашні еротичні сцени, та нічого такого, що могло різати по вушних раковинах із вибухом мізків в майбутньому.

Так от, кожного разу виходячи зі своїх кабінетів, де нас притулило начальство ми курили цигарки, сміялись, жартували, лупашили інколи такі жарти, що й сліз не стримати було, пили відрами каву і раділи нашому знайомству. Так минали наші робочі будні служби, кожен мав своє заняття і якщо вірити начальству, то й не погано справлялися з йобнутими військовими задачами, інколи ми не знали як їх вирішувати, але завдяки підтримки одне одного, з позитивом і гумором ми їх як то кажуть долали. Інколи ми відгрібали піздюліну від трохи позбавлених чоловічої гідності, пісюнів, які тут же й працювали, бо татко з мамкою його вивчили, і воно взяло на свої криві і кришталеві плечики таку тяжку та відповідальну блять справу, з якою може справитися навіть недолуга обезьяна, якщо їй правильно пояснити суть її дійства, і підійти зі спокійної сторони). Мені не страшно було сперечатися з гордовитими людьми в цій конторі і я випалювала своїм язиком, все що збрело на думку першим, я не напевне, а точно знала, що рано чи пізно таких осіб відсіє на хрін, або життєва якась ситуація, або наш керівник, або просто інша подія, бо так вже склалося, що мене оточували виключно позитивно настроєні люди, які приносили в моє життя тільки гарні події та спогади. Так і сталося, як гадалося. Пройшло трохи часу і таких обранців таки відсіяло вітром на х…й, і слава космосу, що почув мої думки.

Як виявилося трохи пізніше, твоє ім’я було не досить тяжким, щоби його запам’ятати, слава моїй пам’яті я його запам’ятала:) Я дуже цінувала в тобі те, що тобі було зовсім до сраки, типу що я бісексуальна, що в мене є дівчина, що я матюклива і не маю великих цицьок, довгих ніг від вух, та надутих селіконовими кубиками губ-вареників, нарощених коров’ячих вій чи намальованих брів-дуг над очима, мені подобалось в тобі й те, що ти підтримував мене в будь якій ситуації, що могла вигоріти на службі, чи просто десь на спільних гульках, що ти як справжній друг, захищав мене словесно перед колегами, чи знайомими людьми, якщо ті хотіли мене підїбнути чи намагались поглузувати. Я постійно тащусь від того, що я твоя бусінка (ти так мене називаєш), мені приємно коли люди мене розуміють без слів, коли ти вмієш ловити хвилю мовчання, коли я без настрою, бо якийсь щур таки прокрався сьогодні в наш офіс, люблю коли співпадає біологічний годинник, коли хочеться покурити, коли пообідати, а коли й царапнути рому, не одну літруху), люблю коли нападає, як моя мамка каже - признак дурачини, сміх без причини.

Інколи тебе хочеться взяти за плечі і потрусити, щоб ти остепенився, або лупонути підсрача, щоб зібрав себе до купи, або вилити пару відер крижаної води на голову, коли на тебе нападає досі не зрозумілий для мене припадок переляку, через негайне, і таке нагальне твоє виконання, аля невідкладного завдання, чи йобнутої задачі поставленої нашим керівництвом, яке до речі має гарну думку як про тебе цап, так і про інших помічників, (але тільки мазаних), так, так, нас так називають тут, ми – мазані контрачі) Не знали? То знатимите.

Минуло кілька років з дня нашого знайомства, і не шкодуючи про стежки, якими ми топталися, я пишу цю подорож про трьох зовсім різних людей, товаришів, друзів, і тепер вже колег, для вас мої цапульки. І зовсім не для того, щоб можливо похизуватися своїм аля талантом (так ви це називаєте), чи справити на вас якесь фанфарне враження, (я знаю тепер як це зробити трошки по іншому) а задля того, щоб ви розуміли, що бусінка так просто таких подарунків нікому не робить, бо події які кружляють над кожним з нас, щодня залучаючи обставини і якихось людей в сценарій прожитого нами дня, ми можемо потім і не згадати, а я візьму і запишу…

© Юта Радуга, 2020