Вона любила зиму, але не болотяну, а люту та морозну. Коли виходиш з будинку, а в тебе вже рум’яні щічки та червоний ніс. І причиною цьому є те, що зима зображає її душу і, якоюсь мірою, внутрішній стан. А що стало спусковим гачком для цього, заховано глибоко в серці – Ади. Про це мало кому відомо, й мало хто дізнається. Це таємниця, з якою вона не бажає ділитись, бо саме в той час її душевна зима розпочне танути. Зима для неї – саме та пора року, коли можна безперервно гуляти парком чи околицями міста, де вона проводила час ще з дитинства. Розглядати та милуватись витворами цієї чарівної панни, яка здатна тільки одними сніжинками та інеєм намалювати те, що захопить серце назавжди.
Саме так сталось і цього зимового дня, напередодні свята Святого Миколая. Ада, після роботи, бажала як найшвидше потрапити додому, що на неї не було схоже. Адже, що-що, а погуляти засніженим парком після роботи було її чарівним ритуалом. Але не сьогодні. Після завалу на роботі й мороки з нервовими клієнтами, їй потрібно було відійти.
" - Адо, будь ласка, переглянь ось ці дати у квитках клієнтів Заворюшних. Пан знову телефонував і просив змінити дату на іншу", - знервовано промовила Лідія Євгенівна.
"- Добре, і на які дати цього разу?! Скільки ж разів за тиждень можна змінювати дати? Могли б і вже визначитись", - обурено пробуркотіла Ада до старшої менеджерки.
"- Ну коли сім’я на грані краху, то ще й не таке можливо", - задумливо відповіла та й вийшла з кабінету.
"- Скажеш пану Заворюшному, що це я останній раз, коли йду йому на зустріч. Більше дати я не збираюсь змінювати", - додала наостанок Ада, поки у дверях ще виднілась Лідія Євгенівна.
Ада ішла з роботи й занурилась в думки. Як можна створювати сім’ю з людиною, в якій не впевнений, і вже після декількох років подружнього життя бути на межі краху й розлучення. Де ж тут щастя? А тим більше радість від життя? "Як же добре бути самотньою, без пари, тебе ніщо не ставить в обмеження й рамки, ти реалізуєшся і живеш своїм життям. Так наче це єдиний день в році для щастя. Тобто ти – щасливий щодня наодинці з собою".
Ада була самотньою, і не через те, що вона не була красунею чи обдарована якимись рисами характеру. Навпаки, вона була чарівно красивою дівчиною. Голубі очі кольору морської хвилі, немов вона була корінною жителькою островів Балі, і природа наділила її такими очима. Та й серед близьких друзів її часто пестливо звали – Балі. Окрім цього, Ада успадкувала природно біляве волосся, яке завжди було пряме, немов лінія горизонту від матері, а від батька вона отримала чарівні пухкі губи, які нагадували ніжний ще не розквітлий бутон троянд. Вона була середнього зросту, не надто високою, але і низькою, її б не назвали. На правій ключиці в Ади була родима пляма. Вона завжди була стрункою, а її ходьба нагадувала граційну лань, яка не йде, а пливе по хмарах, наскільки легкою була її ходьба. Також буде варто сказати, що сьогодні Ада була одягнена в теплу білу шапку, шубу, яка була за довжиною майже до гомілки, білі утеплені джинси та чобітки, які нагадували челсі. Неодмінним атрибутом кожного її виходу на вулицю були рукавиці.
Для Ади було принциповим не будувати відносин з чоловіком, який не підходить її вподобанням, характеру і принципам. Та все ж, це було лише завуальовано, а насправді все було зовсім не так. І тільки дві подруги дитинства знали справжню причину цього, яка крилась ще з часів, коли Ада вступала до університету. Тоді ж її серце зуміло покохати, але ж так само уміло розбилося на дрібні частинки, як скло вітражу. Тоді вона і зрозуміла, що найближчим часом не бажає відносин, хоча глибоко в середині знала, що не може бути самотньою все життя, бо їй потрібні обійми та тепло коханої людини. Але вона зробила цю тему табу, і не дозволяла обговорювати її. Як говорять подруги, «Найважче, Балі, було в перший рік після тієї ситуації. Вона перші місяці була замкнена в собі та депресувала вдома. Хоч як би вона це не приховувала, але це було зрозуміло як з розмови, так і по її розбитому вигляді». З того часу пройшло вже 7 років. Рани, які були на серці, загоїлися надійним швом під назвою "час". Серце зміцніло та готове до нових знайомств. Але чи готова сама Ада знову довіритись та відкрити своє серце?
Її дорога додому проходила парком імені Тараса Шевченка, і цього дня теж. Тому, навіть якби вона спала, то крізь сон змогла б віднайти дорогу з роботи додому. Вона була вся в думках, але єдиним її бажанням було чим швидше попасти до оселі та відпочити, приділити час собі. А що найбільше вона хотіла, то це прийняти майже гарячу ванну і на нотці розслаблення обійняти теплу постіль своїм тілом. І якщо з'явиться натхнення, то вона ще перегляне якийсь фільм, що навіє їй ще більше різдвяного настрою.
От так вона й зайшла в парк, дорогою думаючи про все на світі, а на фоні слухала в навушниках легкі новорічні мотиви. Біля пам'ятника "Погруддя Тараса Шевченка" Ада зняла одну із рукавичок, щоб мати змогу поправити бездротовий навушник, який як їй здавалося випаде з вуха. І в той самий час поклала рукавичку в кишеню куртки. І вона пішла далі. Тільки звучання музики трішки зменшилося, бо вже проходячи центром парку, лунало багато дитячого сміху і щасливих розмов. Батьки гуляли з дітьми, катаючи їх на санчатах, старші кидались сніжками. Декілька навіть пролетіли повз. Від цього Ада засміялась. Було багато і старших пар, які вже, судячи з віку, прожили разом пів століття. І дивно, сьогодні й молодь вибралась гуляти. В парку вирувало життя, таке зимове, щасливе й моментами метушливе.
Підходячи до виходу з парку, вона почула якийсь рух позаду себе, а згодом і вигуки:
— Дівчино, зачекайте. — трішки запихкано говорив чоловічий голос.
Ада зупинила ходьбу й обернулась на половину, щоб побачити, хто ж її зве і що ж трапилось.
— Ви щось хотіли? Що трапилось? — здивовано відповіла героїня.
В цей же момент Ада не втратила можливості розгледіти обличчя молодого чоловіка, який вже сповільнював ходьбу, щоб зупинитись і продовжити розмову. Це був вищий чоловік, десь так точно на голову, з борідкою. Він був одягнений в плащ чорного кольору, на шиї мав шарф гірчичного кольору в клітинку, а на голові була кепка також гірчичного кольору, правда вона не закривала вуха. За статурою він був спортивний, широкоплечий чоловік, а його ходьба була доволі впевненою.
-Напрочуд, від вас я нічого не хочу, – відповів він, – Та тільки от я знайшов рукавичку на снігу поблизу центру парку, яка випала з кишені дівчини, й здається, вона ваша.
Опісля сказаного він простягнув їй рукавичку. Ада взяла її та оглянула, а також помацала, в кишені там не було другої рукавички. «Хм, напевно я її загубила, коли поправляла навушник…», - подумала вона. Насправді, дана знахідка була дуже схожа на ту, яку вона загубила декілька миттєвостей назад, тобто на її власну. Така ж сама рукавичка, й узор той самий.
- Ой, справді моя, – вигукнула дівчина. – Дякую, ви врятували мої руки від холоду, – продовжила Ада, сміючись.
- Немає за що. Це моя справа рятувати руки таких чарівних дівчат, – відповів він, і в той же момент його щоки почервоніли, тільки не було зрозуміло, чи від холоду, чи від сказаного.
Одразу після цього рятівник Ади, якщо можна так сказати, познайомився з нею. Він представився як Віктор і щоб не втрачати можливості, запропонував підвести Аду додому.
Саме так і розпочалась їхня захоплива історія знайомства. Вони продовжували свою розмову, йдучи додому. Ада вперше за довгий час відчувала, що щиро може спілкуватись з людиною, яка ще декілька хвилин тому була зовсім їй не знайома. Розмова в них була захоплива і дуже цікава. Вони обговорювали Святого Миколая і подарунки, а також теми нового року та Різдва. Обом їм було комфортно спілкуватись, ніби вони знайомі все своє життя. Просто довго не бачились, і ось коли нарешті зустрілися, обговорюють все, що відбувалося за той час, коли вони не спілкувались. Та це було зовсім не так, тому й ще більше викликало захоплення.
Дивлячись з боку на них, одразу виникає думка: "Доля вміє створювати сюрпризи саме тоді, коли їх не очікуєш". Так було з Адою та її знайомством з Віктором. Хочеться сказати, як грім серед ясного неба, але зараз зима, тому можна перефразувати як заметіль посеред морозу. В даній історії поєднались два моменти: випадковість та доля, бо неможливо, щоб просто так відбулося знайомство. Усі речі в нашому житті відбуваються зовсім не випадково. І те, що саме зараз Ада зустріла цього хлопця, можна назвати передноворічним дивом або ж подарунком на передодні дня Святого Миколая. Ада цього неймовірно довго чекала, тому саме зараз це й відбувається з нею, задля того, щоб вона не переставала вірити у дива, які так мрійливо заповнювали її сердечко у дитинстві. Це маленький знак того, що її життя починає кардинально змінюватись в іншому напрямку – напрямку щастя та любові, про яке всі так мріють зимовими вечорами.
Ада й Віктор дійшли до її будинку, але зупинитись не хотілося ні одному з них. Вони стояли поруч, ще довго розмовляючи. Ада відчувала легкість та радість, що розмовляє з такою цікавою людиною, і хотіла, щоб цей вечір тривав скільки завгодно. Але все має свій кінець, і Віктор вирішив піти. Вони обмінялися номерами телефонів і домовились побачитись знову.
Ада залишилась на вулиці, ще довго дивлячись за Віктором, який йшов далі. Вона відчувала щось нове і несподіване. Її серце було сповнене радості та надії, що все може бути добре. Вона пішла до своєї квартири, думаючи про те, що відбувається в її житті. Їй здавалося, що вона знайшла те, чого так довго шукала.
Згодом він її запросив покататись на ковзанах, що біля Ратуші, в центрі нашого Івано-Франківська. Це було їх перше побачення, таке романтичне та справді живе. Наповнене щирими емоціями та посмішками, вони були як діти, які ловили кожний радісний момент. Проте, в той же час, як дорослі, вони розуміли, що в їх серцях зароджується щось значно більше.
Новорічна ніч була для них не менш казковою, адже вони її зустрічали разом. Під бій курантів у центрі міста, поки ішов відлік до нового року, Віктор запропонував Аді зустрічатись. В цей романтичний момент їм було байдуже на людей довкола і на те, що вже розпочався новий рік. Для них це означало тільки одне – новий відлік у їхньому житті. Новорічне диво буває зі всіма, просто потрібно відкрити серце новому та щиро вірити в дива. І саме тоді з нами відбуваються найбільш неймовірні речі, які перевертають наше життя з ніг на голову. Просто повірте у диво, і побачите це.