Видалити публікацію?
Іві Муррей
2023-08-11 20:10:41
Переродження, втома, а чи безвихідь? Втомилась...
Думки вголос
Сонце вже насподі віється за обрій. Жінка, вийшла на веранду вапнякової, закинутої будови обмотавшись пістрявим клаптиком шовку. Маленька Дель, а їй іще й року немає, сиділа на руках у матері, поглядаючи у посивілу, парну далечінь призахідку. Її великі, круглоликі сірі оченята, блукали рифленими полями Джорджії, насиченими червінню плодючих пісків. – Не потрібно було пускати тебе на цей жорстокий світ Дельфіна. Ти ще замала, щоб мене зрозуміти. Та дівчинка наче відзиваючись на поклик матері, глипнула раптово на дзвін голосу, уважно прислухаючись. Її оченята блукали по материних рисах, намагаючись вивідати, збагнути, розгадати промовлені слова. – Ми маємо йти дальше, не можна спинятися на довго в цих краях. Люди нас зненавидять коли дізнаються... Твій тато, він жорстока і безжалісна людина. А я не від того, хочу щоб ти знала, що він пішов... Пішов... і губи її застигли в тремтінні, коли на очі накочувались сльози. –І вже не вернеться, – продовжила. Ах, ти ще надто кволенька, щоб дати собі раду, а скоро зима. Нам важко буде, дуже важко, але ми ж справимся, моя Дель?
3
1
91
Коментарі
UAladdin
Дуже мило
Відповісти
2023-08-15 10:45:35
1