Іві Муррей
2023-06-17 23:22:39
Романтична душа все ще у нетрях латаття
Думки вголос
Нічні хроніки мого життя
Либонь, ви й не помітили цієї мої втечі з горизонту, та я все ще з вами. Кому на зло, а кому ні ) Але ви всі воєдино залишаєтеся Моїми Хорошими, Добрими Друзями.) Повертаюся лиш на 1 день – неділю.
Вибачте, що не з'являлася, була весь час на роботі, з 8-22, тому фізично не мала сили заходити сюди, проте, ЦЕ МІСЦЕ, є особливим Осяйним будиночком із каміном🥺🥰💖💫💫💫💫 (Чому камін? Це, далебі щось тепле, рідне, таке, що дарує затишок, залишаючи позаду минуле. Ти живеш тоді однією миттю)) Тому, напевно саме така асоціація відбувається на тлі свідомості )))
Стомлена, але щаслива.
Роблю висновки, що дарма я 😭 при всіх і говорила, що шахрайка і дурю людей, погано працюю, а ще безліч думок, не на користь обвинувачуваної. Таке продовжувалось тривалий час, аж допоки все не зійшло на манівці. Всі темні завулки, рано чи пізно, випливають на поверхню і стають все яснішими та прозовішими.
Даю повний звіт перед вдоволенням, чи скоріше захистом, власного его.
Я в ролі судді й адвоката водночас! Також, колишньої подоби набуває моя гординя. Свідок і обвинувачуваний – та сама особа, яка засвідчує свою непричетність у ведені інквізиторської розправи. Це всього лиш на просто брудні й злочестиві наклепи, які було таблоїдом причеплено.
(Перший раз осмислено, подивилася на людей, котрі п'ють, коли жінка учора сказала, що вдома її може чоловік побити)
Думала сьогодні, що все-таки, найбільше про кожного громадянина провінції,– знає священнослужитель або ж продавець. Тоді, занурилася глибше, й вловила цю разючу різницю: священник, повинен зберігати усе в суворій таємниці таїнства. А продавця, натомість, нічого не тримає. Тоді, моя свідомість пішла на пішу прогулянку у райони багатоповерхівок. Зіставила продавця і бабусь, що сидять біля своїх під'їздів й замислилась: хто знає більше?
***
І так... Я знову Закохана. Ви скажете, що це несерйозно?🤭🤫🥰🙈💌 Тільки на цей раз, це не стара фотокартка з минулого століття, а живий-живісінький молодик, що зачащає до...
Учора, прямолінійно й уперто намірялась, що цей день, проведу як Люсі (це образ із фільму "Поки ти спав", банально, авжеж?)
Але кожен день, сповнений новими, шаленими й незвіданими приємностями. Вийшло, що була точно таки англійкою 1960-х рр. в аеропорту, яка чекає своєї черги у просторому, яскраво освітленому приміщенні із височенними, склистими вікнами. Але трішки пізніше, точно таки Стелла Даллас 1923. Хоча, хтозна? 😅