Харон — Старець, який перевозе мертвих людей на іншу берег річки Стікс. Досить влучна назва для велетенського кристала солі який слугує переправою на першій рівень шахт. Що ще натякає на схожість цих двух, так це монета, якщо точніше, потрібність заплати щоб перейти на інший кінець. Звісно, ти зможеш спробувати пройти й не оплатити, але це вже буде остання помилка. Тому я краще заплачу. Кристал не зважаючи на його розмір, не міг витримати більше ніж одну людину. Тому зайцем пройти не вийде.
— Дивися!
Коли я заплатив, з боків Харона витягнулися двоє великих поручнів. Якщо намагатися пройти не використовуючи їх, то скоріше за все, слизька поверхня кристала  змусить тебе скупатися в Стіксі. Це бурхлива, підземна річка, яка з'являться з великого отвору на стіні й зникає в прірві. Ніхто не знає куди вона виде. Але всі хто впав в річку, вже не поверталися. Й так, це останній наявний істочник прісної води в цих шахтах. Але воду можливо отримати й іншим шляхом. На кожному рівні, окрім усіх після 6, є невеликі труби. В них складається сіль, а взамін отримуєш їжу та воду. З кожним рівнем вони дорожчають, але й найти щось коштовне там на багато легше.
— Швидше!
Я окликнув приятеля, на що він покірно пришвидшився. Як тільки йому зостався один крок до перетину Харона, поручні різко спустилися, залишив його на гладкій поверхні. Спочатку одна нога підкосилося, а потім інша й за мить він вже всім тілом з'їджав до Стікса. На секунду я зим перечепився поглядами. Я бачив жах в його очах. Але на думку впало лише одне. Може це й добре... Якщо він не зміг перетнути навіть Харона, то в самих рівнях йому робити немає що. Все одно, така смерть в порівняно з іншими, від рук шахти була мабуть наймилосерднішою з усіх. А коли ці всі  думки в голові прийшли к одному винятку, мій колега намагався руками вчепитися за щось й тільки вріза́вся об сіль, що спричиняла більший біль в його останні хвилини. За пару секунд чутно, як щось впало в воду. Не сильні бризки ехом пролунали  по всьому першому рівні. Шахти спотворювали цей звук й на зворотному шляху видавали щось схоже на сміх. Це буквально сміх над невдачею впавшого. Того, хто навіть не зміг зайти в неї. Я б теж по реготав, але це було важко, особливо коли тримаєш вісімдесят кілограмів живої ваги. Я схопив за руку цього незграбу. Але річка завжди щось хоче. Хоча сьогодні вона отримає лише один бут,  який й зробив плеск. Не знаю як, може моя добра форма, може адреналін, але я зміг витягнути його з цього положення.
— Ти ж розумієш.. ФУУУХ*.... Що, зараз, можливо тільки на п'ятому рівні повернутися.
— Так... — тяжко відповів мені він.
— Фелікс.
— Деміан. Дякую що ви мене врятували.
— Й я рад з тобою познайомитися, Деріан.
— Навзаєм.
— Ти мені життя трохи винен.
— Й сам це розумію.
— Ну тоді пішли з відси, поки не настала тутешня ніч. З тебе випивка.
— Звісно. 
Перший рівень був як пристанище для початківців. Було трохи їжі та одягу.
— Дивись, прям, як на мене зшитий, розмір як в лівого бута! — окликнув Демі мене. Але це було не настільки важливо, мені потрібно було знайти місце для нічлігу. Хоча він й допомагав мені, прок з нього не великий.
— Хей, Феліксу, я щось знайшов! Це три намети!
А може я й не пошкодую що врятував цього бовдура... Побачимо.  Намети, якщо що, не погані, й дадуть про триматись до ранку. 
17:05. В саме цей час вимикається все штучне освітлення на всіх рівнях й перекриваються проходи на інші рівні. Перше ж коло має спокійнішу ніч в порівняні с іншими. В ніч, всі комахи проходять по першому рівні. Більша частина з них не отруйна, але не всі. Тому на першому рівні є унікальні намети від всіх цих комах. Хоча навіть не отруйні комахи можуть вбити. Всім істотам потрібна волога. Й чоловік може бути добрим джерелом цієї вологості. Тому краще перечекати ніч.