Під крилом Ворона
Думки вголос, Особисте
Я вірю!
Останній рік я живу в атмосфері тотальних сумнівів. Так буває, коли одна невдача має затяжні наслідки. Коли ти сам себе добиваєш і тільки найближчі знають, яка катавасія у твоїй голові.
Це вимотує. Це стопорить. А ще, я точно знаю, що це чудово показує в кого з твоїх друзів залізні нерви 😅
Знаю, що це космічно мати людину, яка говорить: "я вірю в тебе" тоді, коли ти сам в собі сумніваєшся. Людину, котра завжди говорить, що ти зможеш, що ти неймовірна, що тобі все під силу. Це надихає!
І ти не можеш тепер здатись, бо в тебе вірять.
Я щаслива, що в моєму житті таких людей двоє. Це дивно, розуміти, як звичайне знайомством переросло у щось дуже важливе.
Я пам'ятаю, як мені сказали: "... ти можеш це вивчити, ти можеш так зробити, але ніхто не зможе написати так як ти." В той час, ці слова мали значення. Вони мають значення зараз. Бо дають поштовх бачити себе і свої сильні сторони.
І так, тепер я знаю, що готова до чогось нового, готова до змін. Якими вони б не були. Бо сьогодні мені сказали, що вірять в мене.
Дякую. За розмову в дощ. За вимотані нерви. І просто за те, що ти є в моєму житті.
Розділиш зі мною ейфорію?