Зустріч
Ранок суботи. Розпивали ми каву разом зранку,
Після того як відкрили на кухні вікно та розсунули довгу фіранку,
Третій місяць із нашого знайомства минає,
Доля приготувала нам те, що наша душа ще не знає.
Ми гуляли цілий день у місті та увечері
В парку згадували на самоті,
Дні перших побачень та світанків, що зустрічали ми разом колись,
Тоді, коли наші душі знайшли одна одну на цій великій Землі.
Раптово підходять до нас два кремезні чоловіки,
Гадав я у думках вже про сварки та бійки,
Як буду гамселити я цю сильну двійку
Але вони розпочали говорити про долю людську гірку,
І як вони роками мріють невтомно,
Щоб нарешті навколо панувало добро:
Аби сім`ї жили у добрі,
А діти грались у затишному дворі.
Щоб не було більше злиднів та сумних облич,
Щоб за слово проти влади не летіла голова із пліч.
Нас обох за душу взяли їх слова,
Коли ще з дитинства ми знали, що таке обман й брехня,
Як тоді до моєї популярності в літературі,
Моїй родині було важко як і кожній другій.
Ми були як усі й зараз більшість залишились такими досі,
І не байдужими для мене й дівчини моєї є людські долі зовсім.
Я мрію про гарний листопад, де кожен вже буде щасливим,
Де не потрібно буде днями рубати ліси аби взимку жити у теплі,
А бути як високі люди - із теплом постійним,
І щоб колись, коли закінчаться ліси,
Не загинути простому люду від голоду й холоду зовсім.
Із цими думками ми домовились зустрітись у барі завтра вночі,
Де мене та її познайомлять з такими як ми,
Аби разом щось змінити у цьому складному житті,
Та врешті-решт своїм вчинком змінити сьогодення,
Створити людям казку аби не було більше плачу,
Та аби нарешті зробити щасливою кожну сім`ю.
Після того як відкрили на кухні вікно та розсунули довгу фіранку,
Третій місяць із нашого знайомства минає,
Доля приготувала нам те, що наша душа ще не знає.
Ми гуляли цілий день у місті та увечері
В парку згадували на самоті,
Дні перших побачень та світанків, що зустрічали ми разом колись,
Тоді, коли наші душі знайшли одна одну на цій великій Землі.
Раптово підходять до нас два кремезні чоловіки,
Гадав я у думках вже про сварки та бійки,
Як буду гамселити я цю сильну двійку
Але вони розпочали говорити про долю людську гірку,
І як вони роками мріють невтомно,
Щоб нарешті навколо панувало добро:
Аби сім`ї жили у добрі,
А діти грались у затишному дворі.
Щоб не було більше злиднів та сумних облич,
Щоб за слово проти влади не летіла голова із пліч.
Нас обох за душу взяли їх слова,
Коли ще з дитинства ми знали, що таке обман й брехня,
Як тоді до моєї популярності в літературі,
Моїй родині було важко як і кожній другій.
Ми були як усі й зараз більшість залишились такими досі,
І не байдужими для мене й дівчини моєї є людські долі зовсім.
Я мрію про гарний листопад, де кожен вже буде щасливим,
Де не потрібно буде днями рубати ліси аби взимку жити у теплі,
А бути як високі люди - із теплом постійним,
І щоб колись, коли закінчаться ліси,
Не загинути простому люду від голоду й холоду зовсім.
Із цими думками ми домовились зустрітись у барі завтра вночі,
Де мене та її познайомлять з такими як ми,
Аби разом щось змінити у цьому складному житті,
Та врешті-решт своїм вчинком змінити сьогодення,
Створити людям казку аби не було більше плачу,
Та аби нарешті зробити щасливою кожну сім`ю.
Коментарі