4 розділ :
Перша прогулянка
Вечірнє місто.. Погода була холодною та вологою. На вулицях здавалося би ні душі.
Він чекав мене на поганоосвітленій зупинці, листаючи свою одноманітну стрічку у Instagram.
– Привіт, ти прийшов! - я сказала це з подивом, тому що очікувала якось підвоху, але він був не таким.
– Привіт, звичайно прийшов, я ж обіцяв. Прогуляємося?
– Так, звичайно.
Ми гуляли у якомусь невеличкому скверику, де було безліч дерев, ліхтарів та лавочок. Спокій та тишина панували у тому парку. Мені на секунду здалося, що ми були на іншій планеті, безлюдній планеті.
У якусь мить ми обоє зрозуміти, що нам вже потрібно трохи спочити, присівши на будь-яку з безлічі зелених, непримітних лавок. На одній з них ми й розмістили, хоча приємну розмову не переривали. Коли Міша побачив, що я намагаюся зігріти свої руки, то просто взяв їх у свої, на диво дуже теплі. У цій дії не було романтичного підтексту, але мені було приємно, що він про мене піклується.
Було вже пізно, тому ми пішли додому. Звичайно, він мене провів. Попрощалися ми не одразу, бо ще дуже багато важливих і не дуже тем- були не обговорені.
Коли все ж таки прогулянка добігла свого логічного фіналу він підійшов до мене й міцно обійняв.
– Бувай, дякую за вечір. До зустрічі.. - натягнувши свою чаруючу посмішку сказав Міша.
– Допобачення, любий друже!
Він чекав мене на поганоосвітленій зупинці, листаючи свою одноманітну стрічку у Instagram.
– Привіт, ти прийшов! - я сказала це з подивом, тому що очікувала якось підвоху, але він був не таким.
– Привіт, звичайно прийшов, я ж обіцяв. Прогуляємося?
– Так, звичайно.
Ми гуляли у якомусь невеличкому скверику, де було безліч дерев, ліхтарів та лавочок. Спокій та тишина панували у тому парку. Мені на секунду здалося, що ми були на іншій планеті, безлюдній планеті.
У якусь мить ми обоє зрозуміти, що нам вже потрібно трохи спочити, присівши на будь-яку з безлічі зелених, непримітних лавок. На одній з них ми й розмістили, хоча приємну розмову не переривали. Коли Міша побачив, що я намагаюся зігріти свої руки, то просто взяв їх у свої, на диво дуже теплі. У цій дії не було романтичного підтексту, але мені було приємно, що він про мене піклується.
Було вже пізно, тому ми пішли додому. Звичайно, він мене провів. Попрощалися ми не одразу, бо ще дуже багато важливих і не дуже тем- були не обговорені.
Коли все ж таки прогулянка добігла свого логічного фіналу він підійшов до мене й міцно обійняв.
– Бувай, дякую за вечір. До зустрічі.. - натягнувши свою чаруючу посмішку сказав Міша.
– Допобачення, любий друже!
Коментарі