Ти не можеш робити те, чого не існує. Ти можеш думати і уявно відтворювати ситуації, що навряд стануть реальністю. Ти можеш вважати усе нічим, бо немає реальності від фанатизму. Жити у власному світі чи вдаватись до психів – щось на кшталт божевільні. Хоча показувати чи доводити це немає ніякого сенсу. Вдумайся в слова, якщо буде кінець себе.
      Думаючи про кінець, не звернувшись у майбутнє, тільки втратиш час. Зараз його ніхто не цінує. Ну це їхнє рішення, але не твоє життя. Тож вибір все ж за тобою..
     Уяви, що ти вже летиш. Все, вже летиш. Здається, все позаду. Якось всередині легше. Не переймаєшся за непомітні проблеми. Наче забуваєш давні образи, хоч це всього лиш ілюзія помсти. Свідомо зрозумієш хто такі друзі і чи взагалі вони потрібні. Після цього у тебе пропаде усе. Відкриється уся правда. Столітня ненависть покине твою свідомість. Ти відчуєш кожен подих вітру, кожен поштовх природи. І тільки зараз, чуєш, тільки зараз ти усвідомиш, що всі проблеми вирішувані та навіть непотрібні. Але.. крім одної – ти вже летиш. Карати чи проклинати пізно.
     Тож, скаржитися на життя – лише марна трата часу. Живи тут і зараз.
     Це стосується самовбивць, що мимоволі покінчують з життям. Самовбивці – не люди із порушеною психікою. Навіть не наркоманія чи алкогольне сп’яніння. Це просто створіння із надто великою кількістю проблем, які начебто вирішити неможливо. Вони виснажились від людей, що постійно вчать жити без елементарної підтримки. Вчать те, що самі не спроможні зробити чи довести. Це і є одна з причин самовбивства, коли просто бісить і виводить із себе бажання побути на самоті без всіх повчань. Не дивно те, що тебе ніхто не чує, ніхто не хоче зрозуміти. Я не буду вникати у ці «минулі» і не цікаві історії. Надіюсь кожен це усвідомить.
     Що ж, у сучасному столітті думки людей аналогічно протилежні до історичного минулого. Це і не дивно, адже зараз надто швидко зростають песимістичність та гордість. Кожен хоче показати себе як найкраще, приховуючи реальність. На мить зрозумій, що вихваляння приведе лише до обговорення особистості і не сприйняття правди. Все ж краще показуй свою справжню постать, характер, але ніколи нікому не дозволяй прочитати твої думки і не дозволяй поринути у твою душу. Якщо ні, то ти перетворишся подібно до політиків, яких цікавлять зелені папірці і думка кар’єри. Знову вирішувати тобі.
     Теоретично, поняття "самогубство" набуває різних значень, залежних від ситуації та проблеми в цілому. Його можна вважати підвидом божевілля чи навіть саме виникненим явищем після цього.
      Приниження особистості чи цькування увійшло як модерна справа. Воно відбувається майже завжди і всюди. Переважно під найбільший ризик попадають підлітки із власними інтересами та почуттями, що не можуть постояти за себе. Саме на цьому, одному з найважчих, етапі є лише два шляхи: або ти залишаєшся собою, або помираєш. Не потрібно сприймати буквально смерть. Помирати для себе більш вразливіше. Просто зникаєш для себе «старого». Разом із смутком зникають всі відчуття та почуття. Все. Саме тоді справді кінець. Одиниці можуть залишитись.
    Можливо важлива підтримка, а саме не слухати, а чути. Який сенс виговорюватись тому, у кого дірка в голові, хто у відповідь скаже «буває» або промовчить та піде. Типу розпиратися для стіни. Булінг – це не обговорення за спиною, а розпускання пліток суто через власне бажання. Знаєш, якось по-дурному виглядає адже не важливо хороша людина чи погана, ти не маєш право принижувати. Винуватець з часом визнає та зрозуміє помилку. Це його рішення та життя. Але ти не мусиш влазити у це, якщо не зв’язане з тобою. Звичайно, що дати відсіч чи помста – благородне діло та не перетинай межу. Все одно до кожного повернеться власний бумеранг, а от чи буде він чистий, чи весь у багнюці залежить тільки від тебе.
    Що ж, у теперішньому віці ніхто не сприймає дружні відносини всерйоз, наче це заради задоволення. Так, саме дружба може довести до самогубства чи психічного порушення. Наші «справжні» чи «найкращі» друзі лише певні випробування чи уроки, як тимчасові перешкоди. Саме через них формується реальний ідеал людини, її цінності та потреби. Хтось, можливо, зрозуміє, що може спокійно прожити без підтримки та опори, хтось закривається назавжди, а хтось рухається далі, шукаючи нові знайомства. Часом хочеться просто висказатись незнайомцю, адже навряд ви зустрінетесь ще раз. Тим більше, він нічого про тебе не знатиме і не зможе використати сказане проти твоєї волі.
    Звичайно мати справжнього друга чи подругу досить комфортно та приємно. Та проблема в тому, що надзвичайно важко найти тих друзів та переконатися, що між вами панує довіра та турбота. Також надто виснажує знаходження мотивації для створення чогось неймовірного, мотивації рухатись далі, а не топтатися у в власній ямі. Доречі, це ще одна причина самовбивства.
    Здавалося, як мотивація особистого розвитку чи покращення суспільства може довести до могили? Звісно, якщо вона спрямована у позитивному стані, тоді хвилюватися нічого. Далеко не кожна начебто "позитивна" мотивація залишається собою. Часто кінець надзвичайно відрізняється від бажаного. Погоджуюся, що будь-який задуманий результат рідко народжується. Переважно ти отримуєш щось інше, подібне до потреби. Отже, мотивація може бути вигодою для когось чи чогось іншого, що і стане причиною самогубства. Єдиним вірним шляхом боротьби з цією проблемою це сила волі та терпіння, адже тільки через труднощі ти отримаєш бажане.
     Коли у відповідь чуєш слова, аблосютно протилежні бажаним, зникає чи появляється мотивація та сенс жити. Хтось живе помстою у дрібницях, а хтось збирає їх в одне ціле, щоб зруйнувати час іншим чи просто надати здатність відчути та пережити теж саме. На щастя чи на жаль, так збудована доля від якої ніхто не втече. Саме в цей час з'являється нова мета - довести, що у тобі помилилися і на блюдечку піднести помилку. Та чи матиме це якийсь сенс і чи взагалі воно потрібне? Тоді, нащо доводити щось для себе?