1
2
1
Привіт.
Минув місяць після того, як ти перестав відповідати на мої дзвінки. Я сумую.
Так багато хочу розповісти, аж не знаю із чого почати.
У батьків сьогодні річниця. Вони разом уже 20 років. Ми всі разом зібралися за святковим столом, та радісною теплою атмосферою навіть не пахло. Нас було шестеро: батьки, я із сестрою та дідусь з бабусею. Ще та компанія.
Хотіла поділитися з тобою своїми думками, стосовно бабусиної фрази:"Та хіба ж це свято?" Мені хотілося крикнути на неї, вилаятися, запитати , чому ж вона прийшла, якщо всяткувати нічого...але я просто спостерігала за цим дешевим театром.
Весь вечір бабуся воротила носом і не хотіла їсти. Вона казала, що погано себе почуває, але я їй не вірю. Пам'ятаю, як вона розігрувала хворобу, аби на неї звернули увагу. Бабусиним акторським здібностям позаздрить сама Емілія Кларк. Я навмисне згадала це ім'я, знаю, що ти не оминеш такої теми....
Опісля всього, мама пообіцяла собі, що помститься бабусі за ті слова. Ось. Тепер збрехала моя мати. В неї добра душа, вона такого не зробить. Людяна.
Нічого, що не зробить вона, те зробою я. А я , повір, злопам'ятна до чортиків.
Вже пізно, я мушу бігти. Це не все, що я хотіла розповісти, адже ж день був насиченим, але ...
Я правда сумую. Скоріше повертайся в моє життя.
© Юліана ,
книга «Листи у пустку або дорогий Т.».
Коментарі