1
2
2
Привіт. Це знову я. Із дня твого зникнення пройшло вже 5 місяців. Уявляєш? Я досі не можу тебе забути. Можливо, я просто не хочу цього робити. Не було і дня, аби я не згадувала про тебе. Я сумую.
Нового багато.  Дуже багато.  Не знаю із чого почати. 
Після канікул, я відправилась на навчання, була рада бачити своїх подруг,  одна навіть цікавилась твоїми справами. Я не стала приховувати правди. Сказала, що в моєму житті тебе більше немає.
Час в університеті тягнувся як завжди, та я вподобала декілька предметів. Вони цікаві, мені подобається.
На літературі, ми читаємо цікаві книги, тобі вони б точно сподобались, хоч я і знаю, що твій смак десь далеко від мого.
Я приходила додому і виконула дії в точній послідовності, немов би робот. Цікаво, що б ти на це сказав? Напевно, погодився б зі мною і розповів як ти теж плентаєшся вулицями додому, а потім просиджуєш цілісіньку ніч, виконуючи тонни завдань. Я знаю, що ти точно маєш сили на такий марафон. Я пам'ятаю, що сон- це твоя слабка сторона. Я пам'ятаю, що тобі важко заснути. Я багато чого про тебе пам'ятаю. Цікво, чи ти мене ще пам'ятаєш? Чи, може, вже й нема кому пам'ятати ?
© Юліана ,
книга «Листи у пустку або дорогий Т.».
Коментарі