Післямова
Це оповідання засноване на реальних подіях, я лише змінив дату, позивні та імена. В реальному ці події відбулися в кінці жовтня 2023 року під Вугледаром, неподалік Новодонецька, коли один із взводів мого батальйона моєї роти відрядили в один з батальйонів бригади. Я до сих пір вдячний своєму другу, Володимиру Ольховику, якого я описував як Сергій "Грім", за його витримку, правильні рішення, він справжній командир та побратим, хоч в званні він простий солдат, боєць з пустим погоном. Завдяки йому я пишу ці рядки, завдяки його правильному рішенню та запам'ятовуванні доріг в живих залишилось близько сорока чоловік, яким він показував дорогу під мінометним вогнем. Пізніше, через декілька днів після виходу з того пекла, весь взвод записали в "отказніки" і нас росформували, пороскидали по інших батальйонах, в рідному підрозділі залишились лише навідники БРДМ, на якій посаді на той час був я, та пораненні. Через безлаберність нашого командування в тій посадці залишилось більше сотні героїв, в тому числі і мій побратим Сергій Сокульський, якого засипало в норі. А скільки таких посадок по Україні?! Про них не напишуть в новинах, не покажуть в телемарафоні, про них знають лише ті, хто був там, і тільки ті, хто воював на справді знають ціну нашої перемоги.
Коментарі