- 20.03.2013. 10:09. Місце: місто Де-Мойн, штат Айова. Слідчий: Джек Вайт. Розслідування справи номер 32065. Опитуваний: Тревор Баркслі. Початок запису. Можете починати, детективе.

- Дякую. 

Детектив сів за свій стілець перед Тревором, чоловіком середніх років. Той був схвильований та мав деякі ознаки попереднього переляку та недосипу. Його очі бігали по кімнаті, наче щось вишукуючи.  Детектив спокійно видихнув, намагаючись підібрати вірне питання.

- Скажіть, Треворе, де ви перебували цієї ночі?- Джек прекрасно знав відповідь, але для запису він мав це запитати.

- У себе вдома. 

- Чи були ви самі?

- Так. Моя дружина поїхала до тітки за особистими причинами. Тому вдома я точно був сам.- Тревор ковтнув.- Точніше, я так думав. 

- Що саме трапилося і коли?

- Це почалося десь приблизно о першій годині ночі. Я прокинувся від того, що спрацювала сигналізація мого автомобіля. Я, звісно, одразу зреагував, дістав свою мисливську гвинтівку і пішов до авто. 

- Продовжуйте, будь ласка.

- Коли я увімкнув світло і опинився на вулиці, я не застав нікого.- руки опитуваного почали труситися.- Поки я не подивився в сам салон автомобіля...

- Що ви там побачили?

- Я не знаю…- його дихання пришвидшилося.- Воно сиділо прямо...на пасажирському сидінні...і дивилося на мене. Не відриваючись, лише на мене…я закричав і вистрілив у нього...просто у голову...- Тревор почав труситися.- Йому...цьому...було все одно...

- Що далі?- Джек вдихнув, намагаючись тримати холодну голову та не піддаватися емоціям.

- Я закричав ще сильніше і почав тікати...замкнувся у своїй кімнаті і не змикав очей...гвинтівку кинув...

- Потім сусіди викликали поліцію через постріл та крики. Чи бачили ви ту...істоту ще?

- Ні. Але я чув стук у...вікна...це було воно...я впевнений!

- Чи можете ви описати це створіння?

- Воно було чорне...але мало білі очі..а ще на голові у нього були якісь вирости…не пригадаю якої форми...обличчя пусте...інше не пам’ятаю. Але обличчя…я побачив щось, що злякало мене...я не пам’ятаю що...

- Чи були у вас до цього якісь дивні випадки?

- Ні, не було...але після цього, я відчуваю, як щось стежить за мною..

- Дякуємо вам, пане Треворе. Це всі питання, які я хотів вам поставити...

- Детективе, я не хочу бути один…

- Ми вже подзвонили вашій жінці. Вона буде тут за півгодини. До цього часу офіцер Коллі буде з вами. 

- Дякую вам...

- Запис закінчено.

Камера була вимкнута, і Джек вийшов з кімнати разом зі своїм другом і асистентом Майком Медічі, який, за сумісництвом, був непоганим художником.

- Ось, максимум, що я зміг.- сказав Майк, показуючи малюнок з чорною істотою детективу. Джек зітхнув.- Як думаєш, те, що він сказав, реально?

- Реальність це чи ні, Тревор не брехав. Тим паче, постріл відбувся, це чули сусіди і автомобіль реально постраждав. Отже, щось він то й побачив. А от чи це плід його фантазії чи реальність, ми точно не знаємо. Треба буде опитати його жінку та сусідів.

- Почнемо з його жінки.

Джек кивнув і знову подивився на намальовану істоту. 

- Але, звісно, якби я побачив це вночі, я б наклав цілий цегляний завод. Не дивно, що він вистрелив. Найлогічніша реакція…

Майк трохи засміявся, уявивши цю ситуацію, та довго весела атмосфера не протрималася. Обоє знали, що ця справа може обернутися в будь якому напрямку, і розслаблятися не можна. Детектив забрав касету з камери і поклав у свій портфель.

- Поки що не треба розголошувати цю справу. Що казали сусіди про цей випадок?

- Я не встиг опитати усіх, але покази тих, хто їх надав, в основному збігаються. Усі чули сигналізацію та постріл приблизно о першій одинадцять. Про Тревора казали теж приблизно однаково: спокійна людина, працьовитий, хороший чоловік, не курить і не п'є. Все життя тут прожив.

- Трясця...Добре, після того, як опитаємо його жінку, завітаємо до його будинку. Я хочу його оглянути.

- І що ти хочеш там знайти? Траву? Чи пусту пляшку вина?

- Ні, мене непокоїть ця справа. Тобі колись на повному серйозі розказували про якусь тінь, що сидить в твоїй довбаній тачці?

Майк опустив голову, розуміючи, що таке у них вперше. Це не був якийсь пранк, а реальні свідчення, реальний випадок і реальні підстави для хвилювання.

- Ні, щоб його...не просто ж так він прострелив сидіння.

- Отож бо, Майк. Добре, мені треба завітати до нашого комп'ютерного генія. Чекай його жінку.

Майк кивнув, і Джек відійшов, все ще занурений у свої думки. Справа була максимально дивна і незрозуміла, та відповіді були десь поруч, і Джек це знав.