Теплий,легкий  вітерець.Ноги ведуть до знайомого  місця на старому містку.Люди тут ходять не часто,а доріжка заросла не високою травою.
Але тут гарно"Скоро напевно почнеться дощ"-думки ведуть у якийсь далекий світ. Адже ішовши вчора додому зі школи думки були переповнені "Ну звісно, а як узагалі ні про, що не думати?Ну, але ж це не можливо!" Коротко  я певно зможу передати вчорашні думки?Вийде щось подібне до цього:
"Запах..Чарівний запах бузку, що розливається по всій окрузі чарує та п'янить голову людям.Фіолетовий ніжний колір заворожує красою.
  Запах, що нагадує про весну і про скоро прийдешнє літо.
Запах скошеної трави також невід'ємна частина весни,адже саме цей запах ні з чим не сплутаєш.
  Ось і сьогодні звичайний весняний день, 2 травня.Дорога додому,сонце прощається з усіма і дарує останні на сьогодні свої промінці та незабутню картину,  небо стає різно кольоровим.Оранжевий,жовтуватий, рожевий і ще кольори, що навіть не можливо передати, усе це тут, уся ця краса перед нами і усе це зникне.Усе гарне і прекрасне зникає, як бузок чи будь, яка квітка, взагалі це стосується і музики,танцю..Усього гарного та прекрасного,усього мистецтва, колись не стане..
  Але ж наступного вечора і ще наступного, люди зможуть побачити ще один захід і він навіть може бути красивіший по-своєму."Так само й з усім!"-складні думки уже зовсім не дитячі.Сама того не розуміючі говорить та й думає про те що нездогадується ніхто...
Усі роздуми розвіяв дощ,вже такий теплий ,ніби літній, але з присутнім холодом, що ніби нагадує про іще не забуту холодну зиму.Спортивна кофтинка мала капюшон."Але ж дощик такий лагідний та приємний,не хочеться його залишати на самоті та й ховаться, він ж образиться!"-
супротив та ось такі дитячі пустощі, можуть довести й до того, що мама буде не на жарт розгнівана ще й коли захворіє!
"Ой-йой і справді отримаю я на горіхи від матусі та й татко не менше зрадіє.Хм.."-
ну і  як вона ось так мої думки прочитала?Але хоч гарненько вона помізкувала,ну й гаразд хоч б не захворіла.Ген,уже уся до ниточки промокла.Дощик прохолодний,лагідний та й вітер теплий був та  зараз щось став прохолоднішим.
  З кущів по біля мостика почувся шурхіт і вона звернула на це увагу і голосно
-Хто б не був,виходь!-голос був лагідним, але трішки похмурим через зіпсований настрій її однокласником.
З-за  кущів виходить невисокий хлопець з темним волоссям та зеленими очима.Це був однокласник котрий був причатний у тому, що у Емілі був поганий настрій.Його звали Мікіланджело.
-Емілі,я хотів вибачи..-сказав він,але Емі перебила його.
-Я не думаю, що ти виний!До того ж якщо ти пішов за мною ради цього та ще й промок.Краще б як і інші пішов додому.-Вона підняла голову так, що на обличчя капали каплі дощу,краплини ніби зупинялись біля її обличчя і повільно  котились.Це видовище просто захопило Мікі-це скорочено від  ім'я Мікіланджело.
   Узагалі Мікі був 9 класником, а Емі навчалась у 8 класі.У них був спільний урок фізкультури.Жили вони на одному подвір'ї тому часом гуляли гуртом,хоча це траплялось не часто Емі не має багато друзів, але мені здається її так добре.У них є спільня любов до мистецтва,обоє вони ходять у Художню Школу і вчаться там у одному класі тому це й є причиною їхньой дружби та спілкуваня.
Емі подобалась Мікі дуже сильно,на що Емілі просто задумувалась про щось подібне, але не серйозно та й узагалі у неї була просто симпатія до нього, але через сьогоднішній енцидент її так кололо у грудях,бо ж для чого він так вчинив з нею.
Раптом після мовчання він підійшов до Емі,зняв свою ковтинку та поклав на її плечі,мені здається він зробив це якось підсвідомо розуміючи, що вона змерзне,Емі подивилась на нього"Хлопець 15 років.Широкі плечі,сильні руки.Намокле від дощу, волосся потемніло та скуйовдилось.Зелені очі з розширенеми зіницями ,колір очей,як у кота.Ніс з горбиком,шрам залишений після спроби покорити одну з найвищих на цілій вулиці вишень,так він говорить.Футболка  намокла та облягала усе тіло,джинси та кросівки.З такою  людиною ти відчуваєш тепло та розуміння безпеки."-думки оточили голову,але ця ковтинка зігрівала, а ще він ніби зняв усі страхи, що не полишали маленьку русяву голівку.
-Емі я не розумію чим так тобі до вподоби це місце?-він дивився на неї.
-Подивись у ту сторону містка ти не помічаєш того, що тут гарно та й усього.-
-Й що тут гарного?Маленький потічок, що пізніше обєднається з річечкою,місток та дерева!-
-А подивись ген туди!-вона трішки нахилилась і торкнулась оголеной руки хлопця по тілу пробіглися мурашки.-Тополя нахиляє своє гілля так, що вони опиняються у воді,хмари відбиваються у воді, а падаючі краплини води залишають хвильки.Заворожуєче видовище коли у одну з моїх топольок зламав вітер і тепер вона зламана.Та вона доповняє цю картину хоч і шкода..-
-Як завжди прекрасно підібрані слова!-Мікі не бачив,ніколи не бачив того що бачить вона,і не умів так говорити як вона та й узагалі мало хто так уміє.
-Як ти так робиш?Заворожуєш своїми гарно підібраними та прекрасно спів  звучними словами,що складають цілу пісню.-
-Мене жавжди надихали прекрасні книги Люсі-мод Монгомері й Льюіс Керол!Напевно вони  навчила мене так!Але дякую!-
Раптом дощ почав стишатись,Емі підняла голову, сунули темні хмари, у небі блимноло та почувся відалений грім.Емі підскочила Мікі  помітив те, що в її очах, як той самий грім блимнув страх.Вона помітила його погляд на собі.
-У гості до нас йде не вельме приязний Пан на ім'я Грім.Але тепер я спокійно можу залишити, Дощ тапер має компанію.Не дуже приязну, однак компанію.-і вона хотіла йти,подивившись з острахом на небо, як раптом блискавка розтенула  срібним лезом усе   небо а Емі скрикнула від страху, закрила очі і   просто присіла.
-З тобою усе добре?- Мікі нахилився до неї і відчув те як вона тремтить як вона уся тремтить і побачив як по її щоці котиться сльза але вона підіймає голову, стирає не залищаючи й сліду від сліз,посміхаючись, говорить;
-Цей підлий,підступний і пихатий Пан Грім завжди мене лякає та щей як!-вона пригрозила пальцем і це виглядало так мило що Мікіланджело посміхнувся його рука лежала на її плечі і він відчував тремтіння яке стишувалось..
Бум-бубум!Знову почувся гучна сварка грому а Емі просто притиснулась до грудей Мікі  та й так вона стрімко це зробила що Мікі ледь не упав.А його обличчя усе почервоніло.Але він знав що потрібно зробити.Ну напевно.
-Ходім до дому!-він узяв її на руки і пішов але Емі підняла голівку а її очі були повні страху.Мікі посміхнувся до неї.
-А тобі..?-
-Ти ж просто не зможеш йти!А покинути тут тебе мені совість не дозволить!Та ще й я дуже провинився і я буду нпдіятись що ти мене простиш за те що я зробив!-Емі притиснулась посміхнувшись.
-У тебе так б'ється серце!-а потім вона стишила голос і шопотом припіднявшись сказала на вухо-Дякую!-У Мікі перехопило подих,диханя Емі було відчутно на його шиї ,по тілу пробіглися мурашки.
  Вони йшли мовчки після кожного горкоту  грому Емілі просто тремтіла.
-Емі ти так тремтиш!-
-Я ну просто жахливо боюсь грому!-Емі обережно зіскочила з рук Мікі а він подивився на неї її волосся змокло як і увесь одяг.Емі зняла кофтинку яку він дав і поклала йому на плечі.
-Дякую!-вона посміхнулась і пішла уперед та Мікі просто стояв.
-Ну  хутчіш!-вона гукає і біжить уперед її намокле  волосся розвивалося від вітру.А одяг облягав усе її тіло.В очі впадає наслідок суперечки та й усієй сварки між Мікі та Емі.Я розповім що сталось....