Ніколи б не подумав, що пояснення причини, через яку я, старий, от-от мертвий чоловік, замість прикінцевих розмов ні про що із дітьми та внуками, прошу їх покинути свій будинок та беру до руки ручку, може бути таким непростим.
Зриваючись – ні, повільно підводячись з свого ліжка пів години тому, я був впевнений, що запишу все необхідне ще до обідньої пори. І от, час безжально минув, а що в результаті? Пуста, а тому страшнувата, сторінка вкрилася лише куснями моєї лупи; у голові крутиться запитання чому б не використовувати ноутбук; а серед ідей як воно почати розповідь немає нічого вартого чорнила. Тож так, запис думки, яка зможе врятувати не одне покоління непримиренних душ починатиметься із мого ниття та багатозначних натяків – таким було моє життя, таким і буде моя історія. А історія, як показує мій досвід, – це все, що ми маємо…
Втім, скоро самі зрозумієте.