~
Це був звичайний вечір звичайного понеділка. Я сидів удома, і неочікувано мені хтось зателефонував:
~
-Ало?- це був Вел.
-Паша, тягни свою дупу на Марафонця: я таку класну річ знайшов-в!
-У мене тільки уроки... Ай, добре! Давай, до зустрічі!- я кинув слухавку і заморено перевів погляд на стелю.
Що ж там могло б бути такого цікавого? Труп? Може збитий літак? Ах, дідько! Треба іти й дізнаватися самому. Я накинув куртку, і погнав надвір. Було темно, тож вулиці освітлювались лише завдяки ліхтарям, деякі з яких мерехтіли або не працювали взагалі, а також ще відчинені магазинам. Це був час переходу з зими на весну, тож вечоріло раніше і я плівся по вулиці, повній світла супермаркетів лише за три метри від його джерел. Вологий тротуар виблискував під дією цього сяйва, що заворожувало й створювало атмосферу кіберпанку. Нарешті: я побачив, як хтось вимахував ліхтариком біля старого зламаного бетонного паркану.
-Привіт!
-Здоров!- хлопець піднявся із сидячого положення й вимкнув ліхтарик.
Ми потиснули руки і розпочали огляд нашої знахідки.
-Як думаєш, що це?- сіпнувсшись, Вел поставив доречне питання.
~
Ми з Велесом не надто міцно дружили, бо він був дурнем і виносив необдуманні рішення. Дружили ми лише до другого класу, а далі я знайшов гарну компанію, куди взяли мене, Вела ж, відсторонили, та я змирився.
~
-Ну... Схоже на... Гранату, з якогось сай-фай фільму.
-Це ж бомба із "Ріка й Морті", ха! Поглянь!- він простягнув мені небезпечну річ.
~
"Пригоди Ріка й Морті"- гарний мультсеріал, проте жорстокий. Краще, нехай Велес помилився. Сама зброя виглядала, як видовжений трикутник, схожий на паралелепіпед, проте темно-сірого кольору зі світло-синіми прожилками, по яких, ніби-то, мала "текти" енергія.
~
-Гаразд! Припустимо, це справді бомба. То що ти з нею робитимеш?- я поглянув на Вела.
-Скажи мені, любий Павле, хто за увесь цей час тебе настільки дістав, що...
-Ти зовсім здурів, Велес? Це не правильно: використовувати такі речі подібним чином - як перевагу!- я піднявся, розізлившись на месника.- Ти хоч про інших думаєш? Ти можеш когось зачепити вибухом та й самому підірватися, ідіот! Подумай про їхніх батьків, братів, сестер! Подумай про своїх, врешті-решт!
-Ех-х... Гаразд! Згоден-н! Погана ідея...
-Фух! Я радий, що ти це зрозумів!
-Та-а що ж нам з нею тепер робити?- хлопець демонстративно підняв бомбу, глянувши на мене питальним поглядом.
-Незнаю, друже! Подумаємо над цим вдома, а поки-що... Я повинен з Вами попрощатися, Велесе Алькаїдо!
-Хох! Ну що ж...- той знову сіпнувся- Тоді я буду вимушений попрощатися з Вами, Павло Чернський!- Вел простягнув руку у знак згоди, що спровокувало її потиснення від мене.
Ми одночасно розвернулися і розійшлися у різні боки, чвакаючи по мокрій болотяці.
~
"Сподіваюсь, він не скористається нею, як дурень. А цей хлопець може - він хворий на всю голову: постійно грає якісь ролі, тіпається через синдром Туретта і взагалі дивний він"- думав тоді я.
~
Наступного ж дня, я вирішив провідати його на великий перерві, щоб впевнитися, що цей дурбелик нічого не скоїв і одразу ж побачив цікаву картину: Велес йшов із бомбою в руці, розмахуючи нею, ніби щойно придбаною булочкою або блютуз-колонкою, а за ним прихвостився натовп з дванадцяти чоловік. Я намагався дивитися на нього засуджуючим поглядом, але коли він мене побачив- він лише посміхнувся, помахав, що звернуло увагу його колег по дурості (розходжувати із бомбою по школі- серйозно?), і всі зиркнули на мене. Ну, оскільки я вже в центрі уваги, я схопив дурня за шиворіт й потяг за ріг, поки інші байдуже проводили мене поглядом, але потім хтось тизо промовив: "Давай тоді ми взірвемо!"- і підбіг до нас. Тоді я глянув на Вела й штовхнув хлопця ногою так, що той рухнув на спину.
-Я тебе зараз взірву, суко!- не витримав я, змусивши всіх насторожитися й розійтися.- А тепер розповідай мені, терорист хрінов, що і чому ти хотів підірвати і на якого біса ти всім розповів про зброю!- я його підняв, притуливши до стінки.
Хлопець дивився на мене зляканим поглядом, безконтрольно пітніючи. Але після очікування, в районі трьох секунд, його пика стала монотонною.
-Тебе, бляха, ф-ф!- Вел підкинув руки угору і я злякався, відпустивши його, через що він впав на ноги й швидко побіг по сходах униз.
-Ах, ти мерзотник!- я хотів кинутися за ним, проте передумав.
Щось не бачив його увесь день, однокласники Велеса кажуть те саме. Що він там вже виробляє? Мені стало лячно. Треба до нього навідатися, вибачитись, бо негарно вийшло та й цей дурень може щось не те вдіяти- у нього ж бомба, курва мать! Зайшов у магазин, по мій улюблений батончик, але нову партію фітнесів не завезли, тож я узяв Баунті. Нарешті- вечір! На зворотньому шляху зі школи зайду до нього- вибачусь і попрошу не робити дурощів. Я вже біля під'їзду. Хух! Ну що... Погнали! Перший поверх, другий, третій, перший... Тьху! Четвертий! А от і його двері! Тук-тук-тук-тук-тук-тук!
-Хто?- з-поза дверей почувся роздратований голос.
-Паша! Я хочу з тобою пере...
-Йди в дупу-у!
-Але я...
-В дупу!
-Ну...
-В!
-Та за...
-Дупу!
Я опустив погляд, знову поглянув на двері, розвернувся і пішов: ще є трохи домашнього завдання вдома. Тангенс дорівнює синусу на косинус- ура! Геометрія підстрелена! Тепер можна і на вулицю.
-Алло?- я пафосно підніс телефон до вуха.
-Алло?
-Ви де?
-На Марафонця, гайда гуляти!- і десь я почув тихий шепіт: "Ти що робиш?".
-Та ні! Хотів спитати, яка домашка з алгебри.- я збрехав.
-Та, не задавали нічого!- це була правда.
-Ага, дякую!
-Звертайся!- після цих слів пролунали гудки і я кинув телефон на ліжко, провів руками по волоссю, як той псих в туалеті з мемасу.
Радий, що хоч Влад не падло. Що ж... Прослідкую за ними! Я накинув куртку й крикнув мамі, що йду гуляти, на що почув:"Шапку накинь! Там холодно!". Я відповів:"Гаразд!"- одяг головний убір і помчав ген за двері. Треба було бігти на Марафонця, адже цей вилупок міг підмовити інших утікти. Фу-у-ух! Он вони! У Алькаїди в руках і досі виднілася бомба- він ніби кіборг з імплантом у руці. Треба прослідкувати! Та ну, тільки не це: вони йдуть до Чортових Катакомб!
~
"Чортові Катакомби"- так ми звали закинуту будівлю з купою коридорів на нижніх поверхах, в якій ми часто гралися з Велом і навіть, іноді, створювали пастки.
~
Я побіг компанії на випередження, забіг через притолежний вхід. Треба поставити їх у незручне положення, тож я поліз у підвал, підготувавшись смикнути за опору. Я протягнув нитку за мною на поверх вище і чекав на цих телепнів. Ось! Цей бовдур став на тріщину, наступний крок... Підіймає ногу... Зараз!- я смикнув за скупчення волокон і здоровезний шмат бетону впав униз, разом із п'ятьма людьми. Сподіваюсь, ніхто серйозно не поранився.
~
Треба було відділити Вела від його "ручних псів", аби мене не загризли до смерті за негарне словечко (ви ж знаєте, як це в дітей буває). Так, я знаю, що це жорстокий спосіб, але я був малий і мислив холодно: серйозних пошкоджень два метри висоти не завдасть, тож треба скористатися.
~
-Що за лайно?!- терорист відскочив від провалля ззаду і звернув увагу на "нового друга", який висів із круглими очима, кричучи що зараз впаде.- Зач-чекай!- хлопець кинувся до спільника, проте я його вхопив за шиворіт.
-Стояти!- на мою команду Вел відреагував миттєвим стройовим виструненням і, зрозумівши хто йому дав команду, змінив переляк на агресію- спробував розбити мені писок кулаком, але літні тренування дали про себе знати і я ухилився, повалив його й, сказавши: "Там не глибоко; Асталавіста!"- вдарив ногою по пальцях висячого безпомічного раба пантового бомбоносія. Через мить, я повернувся до старого друга- той робив прямий ногою, щоб я теж полетів на два метри униз, проте я перехопив його стопу й відкинув її назад, схопивши ніндзю за шкірку і поставив пацюка на рідні дві.
-Кого хотів рознести? Кажи!- я притиснув бомбардира до облізлої стіни.
-Пилипка!- той знову злякався на декілька мілісекунд й зіграла його нервовість, що дало мені можливість дізнатися більше інформації про його замисел.
-Чого?
-Він м-б-м... Ай! Іди до сраки!- Коротун увалив мені бомбою по макітрі й кинувся вздовж коридору.
-А як же мать?!- я крикнув йому у гонитві.
-В ду-упу!-той не хотів відповідати і я стрибнув уперед вчепившись йому за ногу, за рахунок себе- ми обидвоє впали на бетон.
-Так що там мать, виродку?- я заламав його і заповз верхи, притиснувши того до підлоги.
-Моя мать мене н-ненавидить-ть! Я їй геть не всрався: ні живий, ні мертвий! Вона навіть мені грошей на ел-лементарну булку з чаєм передати не може!- я згадав за Баунті у кишені.- і не цікавиться мною навіть зараз- увечері!- ось воно!
-Ха-ха!
-Чого ржеш, мов кінь, ти п?..
-Та...- я поліз у куртку.- тут така штука...- почав маячити цукеркою йому поперед очей.- мати тебе шукала, просила передати.- ця репліка змусила черв'яка анастезуватися на хвилинку.
-Й... я не люблю Баунті!- він мене перекинув і гецнув коліном у живіт, що дало йому змогу вивільнитись- шибздик чкурнув далі.
Вел неочікувано спинився
і здійняв бабахалку у зениті над собою, спробувавши її відкрити- ззаду нього йшов Пилипко із бандою своїх дебілів.
-Це гівно мене булить в школ-лі!- то он воно що!
-Вона не знає, бо ти їй не кажеш довбень!- я кинув у нього шоколадкою, що підібрав, доки розганявся, щоб виписати йому ляща, для профілактики.
Бомба засяяла яскравим світлом, яке мене осліпило- я впав, руки за голову, хоч в епіцентрі це наврядчи поможе... Кхм... Нічого? Немає вибуху. Закинув голову, щоб поглянути на юнного Алькаїду: він розплющив ліве око, тоді праве і зрозумів, що у руках тримає лиш ліхтар, зклепаний по концепту газової лампи із древніх часів- повертаєш кришку й тягнеш уверх- з-під кришки виїжджає лампа у вигляді трикутної призми і світить по трьох осях. Зате гарний мерч! Страх на лиці Вела замінився спочатку на здивування, потім на злість і розчарування.
-Що за лайно мені підсунули!- він з розмаху кинув ліхтар об стіну, розбивши його на друзки й зарискав очима по підлозі, намагаючись знайти батончик.
-Ось він.- я простягнув другу шоколадку.
-Гей, що тут за маячня у вас відбувається?- до нас підійшов школяр-насильник у десятьох метрах від нас і прохрустів кулаками.
-От ср-р-рака!- Велес подивився на мене зляканим поглядом.- Що робити?
-Що ти йому казав?
-Багато усілякого: перед смертю ж говорив, же ж.
-Зрозуміло... Слухай!- я нахилився до коріша.- та у нас же є пастки!- Велес відповів на мою фезіономію своєю, не менш хитрою.
~
-Тож, Павле, ви провчили хуліганів за допомогою пасток?
-Вгадали! В хід пішла й бійня. Це було весело. Отже, саме ця історія навчила мене цінувати близьких і написати книгу про друзів та їхню знахідку. Проте, щоб описати її, мені потрібна ще одна, не менш важлива людина. Вел, брате, заходь!
~