Олівер йшов через великий коридор металообробний цех, який був заповнений звуками роботів, шумом машин та гамором щоденної виробничої діяльності. Працювати на заводі, що виробляв запчастини для космічних кораблів, було його єдиною мрією. Захоплюючись технологіями та космічними подорожами, він відчував себе частинкою чогось великого, чогось важливого.

              Согоднішьній день був не з легких так як Оліверу прийшлось працювати з титаном який буде частиною двигуна для майбутького зореліту «Зоря - 5» який призначений для оберігання марсу.

              Видно було, що він був змучений, він аж розпечений, йшов він додому зношений, йому не весело. Наразі він впився власній спині часом холодом, часом болісним тисненням чоловік має надію насправді перебути комаху. Навколо Олівера все випалилося то хаосом, але йому це до звички.

              Почувши знайомий клацання каблуків ззаду, Олівер відвернувся та побачив Ернеста, свого найкращого друга та колегу по роботі. Ернест завжди був таким верхнім і ніяким, аби зламати цикл. Він подбав про свій зовнішній вигляд як це залежало від того, що шукалося на заводі. Його носив зелений куртку, окуляри та ботики підходили його постави та вигляду. Коли Олівер знайшов його крахмальні та безжитлові чорні штани під парканом навколо будівлі, йому всього змусились розсміятись.

              - Олі бачу в тебе согодні день не з легких - мовив Ернест. - Є плани на вечір? Може сходимо в якісь бар?

- Я б зрадістю але дуже хочу спати можливо завтра підемо?

- О! Гаразд як скажеш то давай так завтра на 19:00 підемо у бар «Гіпердрайв Грілл»?

- Мені підходить.

Олівер та Ернест пожали руки та розійшлисья в різні сторони.

Олівер крокував по засміченому вуличному мегаполісі, оточений блискучими рекламними екранами і багаттям бездомних. Його шлях освітлювали неонові вивіски, та в повітрі зависли суворі аромати їжі та відходів. Щоб дістатися додому, він мусив уникати нечистот та уваги місцевих гангів.

              Повернувшись до будинку, Олівер відчинив двері та увійшов до маленького парадного холу. Його око відразу кинало на його батька, що спав на старенькому ліжку, яке було вже так типовим для нього. Серцю Олівера від втоми мало побилося, коли він побачив червоний порошок, що лежав на журнальному столику. Він зупинився взять пакетик в якому мув порошок та викинув його в смітник.

              Стоячи поруч із батьком, він подумав про майбутній день і його думки охопилися агресиєю й водночасть втомою.

              Після того як Олі перевдягнувся з робочого одягу в домашній він пішов в свою кімнату щоб лягти спати й забути свій важкий день.

              Так Олівер заснув, зовсім не знаючи, що наступного дня його життя зміниться назавжди.